Ключовим актом законодавства, що регулює трудові відносини в Україні, є Кодекс законів про працю Української РСР 1971 року, прийнятий за умов командно-адміністративної економіки, де підприємницька діяльність були заборонена і приватний сектор був відсутній як такий, а домінували великі державні підприємства.

За час дії кодексу предмет його регулювання суттєво розмито і він фактично втратив значення повноцінного кодифікованого акту: у 1992 році прийнятий Закон про охорону праці, у 1993 році – Закон про колективні трудові договори, у 1995 році – Закон про оплату праці, у 1996 році – Закон про відпустки; окремі дотичні питання регулює Закон про індексацію грошових доходів населення (прийнятий 1991 року), Закон про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності (прийнятий 1999 року), Закон про зайнятість населення (прийнятий 2012 року) та інші. З часу його прийняття до кодексу понад 150 разів вносилися зміни, а після прийняття Конституції України 1996 року його норми неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду. 

Відтак потреба реформування трудового законодавства назріло давно, проте особливо гостро відчувається саме зараз. Багато вад чинного в Україні регулювання трудових відносин і, перш за все Кодексу законів про працю, проявилися у зв’язку із наслідками поширення пандемії коронавірусної хвороби COVID-19 та розгортанням широкомасштабної військової агресії Російської Федерації проти України. 

Щоб прочитати цей матеріал потрібно оформити підписку. Перейдіть до повної версії сторінки.
Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
ринок працітрудове законодавствотрудовий кодекснайм працівників