Ринок праці в Україні досі регулюється застарілими інструментами. Але є шанс все виправити

Ключовим актом законодавства, що регулює трудові відносини в Україні, є Кодекс законів про працю Української РСР 1971 року, прийнятий за умов командно-адміністративної економіки, де підприємницька діяльність були заборонена і приватний сектор був відсутній як такий, а домінували великі державні підприємства.

За час дії кодексу предмет його регулювання суттєво розмито і він фактично втратив значення повноцінного кодифікованого акту: у 1992 році прийнятий Закон про охорону праці, у 1993 році – Закон про колективні трудові договори, у 1995 році – Закон про оплату праці, у 1996 році – Закон про відпустки; окремі дотичні питання регулює Закон про індексацію грошових доходів населення (прийнятий 1991 року), Закон про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності (прийнятий 1999 року), Закон про зайнятість населення (прийнятий 2012 року) та інші. З часу його прийняття до кодексу понад 150 разів вносилися зміни, а після прийняття Конституції України 1996 року його норми неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду. 

Відтак потреба реформування трудового законодавства назріло давно, проте особливо гостро відчувається саме зараз. Багато вад чинного в Україні регулювання трудових відносин і, перш за все Кодексу законів про працю, проявилися у зв’язку із наслідками поширення пандемії коронавірусної хвороби COVID-19 та розгортанням широкомасштабної військової агресії Російської Федерації проти України. 

Так, норми чинного трудового законодавства не містять відповідей на всі питання нинішнього ринку праці, зокрема які пов’язані з організацією дистанційної роботи, встановленням гнучкого графіка роботи, необхідністю оперативних змін правил внутрішнього трудового розпорядку, оформленням незапланованих відпусток працівників, запровадженням додаткових грошових заохочень та компенсацій, швидким звільненням наявних та наймом нових працівників (особливо коли перші знаходяться в недосяжності). 

Варто пригадати, що за часів незалежності України було  багато спроб реформувати трудове законодавство: проєкт Трудового кодексу 2003 року, 2007 року, 2012 року, 2015 року,  проєкт Закону про працю 2020 року ("неоліберальний" проєкт, розроблений і внесений урядом Олексія Гончарука). Декілька із цих проєктів навіть успішно пройшли перше читання у Верховній Раді України, проте на наступних етапах висвітлювалися в публічному просторі упереджено і були заблоковані профспілками.

Останньою спробою перегляду концептуальних підходів у сфері регулювання трудових відносин є проєкт закону №5371 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо спрощення регулювання трудових відносин у сфері малого і середнього підприємництва та зменшення адміністративного навантаження на підприємницьку діяльність". Він передбачає відчутну модернізацію та лібералізацію трудових відносин.

На основі його концепції, яку було схвалено на засіданні Національної ради реформ, експерти українських аналітичних центрів в консультаціях із бізнес-асоціаціями напрацювали текст законопроєкту, який у квітні 2021 року був внесений на розгляд Верховної Ради України. 

Головна  новація законопроєкту – запровадження так званого "договірного" (у версії до другого читання – "спрощеного") режиму регулювання трудових відносин: основним засобом регулювання відносин працівника та роботодавця має стати індивідуальний, а не колективні чи галузеві договори. Безпосередньо в трудовому договорі можна буде докладно врегулювати питання найму та звільнення, організації праці та відпочинку, відпусток, оплати праці (надбавок, премій, компенсацій та інших виплат), відповідальності, інших прав і обов’язків сторін договору. 

Запровадження режиму буде добровільним і ним зможуть скористатися суб’єкти малого і середнього підприємництва з кількістю працівників до 250 осіб або суб’єкти підприємництва (незалежно від їх розміру) щодо працівників, розмір заробітної плати яких на місяць становить понад 8 мінімальних заробітних плат (на сьогодні 52 000 грн). 

Подібні підходи до регулювання трудових відносин використовується у США, Японії, а також деяких країнах Європи та Південної Азії. 

Водночас законопроєкт передбачає збереження основних міжнародно визнаних гарантій праці, зокрема щодо тривалостей робочого часу (не більше 40-ка годин на тиждень) і щорічної відпустки (не менше 24-х днів на рік), рівня оплати праці (не нижче мінімальної заробітної плати) і порядку виплати заробітної плати (не рідше двох разів на місяць), надбавок за роботу в нічний і позанормовий час, у святкові, вихідні й неробочі дні, гарантій безпеки праці (і грошових компенсацій у разі шкідливих або небезпечних умов праці). Недійсним буде визнаватися індивідуальний трудовий договір, який погіршуватиме становище працівника у порівнянні з законодавством.

Законопроєкт також передбачає відчутне скорочення обсягу кадрової документації, яку нині має вести бізнес, зокрема з питань, що будуть врегульовані в індивідуальному трудовому договорі. Наприклад, роботодавцям не потрібно буде  складати окремі графіки відпусток, робочих змін, режимів роботи, а також оформлювати окремі розписки, інструкції та накази. 

У травні 2022 року Верховна Рада прийняла в першому читанні за основу законопроєкт №5371. З мінімальною втратою для первинно визначених завдань документа  завершено його підготовку до другого читання. Чи не вперше з 2003 року є реальна можливість для змістовної зміни підходів до регулювання трудових відносин в Україні й, в тому числі завдяки таким змінам, для часткового запуску процесів відновлення підприємництва та пожвавлення економіки по завершенню війни з Росією. 

Проте, і сьогоднішня спроба реформування трудових відносин в Україні перебуває у зоні ризику. Основним противником лібералізації цієї галузі законодавства вже традиційно є профспілки. Їх інтерес очевидний – це збереження власного впливу у сфері регулювання трудових відносин та розв’язання трудових спорів.

Профспілки й надалі наполягають на інструментах захисту прав працівників, які виправдані для великих підприємств: домінування колективного договору над індивідуальним, система кадрової документації та жорсткий державний контроль за додержанням трудового законодавства. 

Такі інструменти добре працюють у налагоджених "старих економіках", однак є абсолютно згубними для "молодих економік" (особливо тих, які постраждали від геополітичних перестановок та військових конфліктів), та потребують більше свободи, щоб створити передумови для прискореного економічного зростання.

До другого читання ми маємо якісний доопрацьований проєкт закону, який відповідає зобов’язанням України відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС, всім ратифікованим Конвенціям МОП. Тож залишається сподіватись, що парламент підтримає в цілому цей важливий документ, осучаснивши трудове законодавство України.