Всі говорять про необхідність угоди щодо "промислового безвізу" з ЄС. Він нам точно потрібен?
Цього року європейці завершили перший етап попередньої оцінки готовності України до підписання угоди про "промисловий безвіз" та розпочали другий. Це стало однією з ключових тем 23-го Саміту Україна–Європейський Союз після підписання угоди про "відкрите небо" та дослідницької програми "Горизонт Європа".
Промисловий безвіз формально відомий як Угода про оцінку відповідності та прийнятність промислової продукції (Agreement on Conformity Assessment and Acceptance of Industrial Products або скорочено АСАА). Насамперед він важливий для українських виробників продукції, що міститься в спеціальному переліку в додатку до Угоди про асоціацію. Це 27 галузей – від машинобудування та ліфтів і підйомників – до медичних приладів та іграшок, від засобів індивідуального захисту – до рекреаційних яхт. Україна мала зблизити із європейським своє загальне регулювання у безпеці продуктів, сертифікації, вимірюванні, відповідальності за брак, а також "вертикальні" або галузеві стандарти безпеки та якості.
Угоду можна укласти для окремої галузі, або для кількох галузей одночасно після виконання необхідних "вертикальних" передумов. Європейці хочуть бути впевнені, що українські органи перевірки мають таку саму компетенцію, як європейські, інспектори діятимуть за схожими протоколами і не пропустять того, що було би неприйнятним для ЄС, а галузь загалом керується схожими стандартами якості та безпеки.
Перспектива для українських виробників у Європі відчутна – річний експорт українських товарів до ЄС зріс із $13,5 млрд у 2013 році до $20,7 млрд у 2019 році, хоча й просів під час ковіду до $18,9 млрд у 2020 році.
І це не межа можливостей – українська продукція може потенційно замінити частину китайської, адже проблеми із логістикою на великі відстані останнім часом змусили європейські компанії замислитися про пересування замовлень та виробництв ближче до кордонів з ЄС.
Підписання АСАА означатиме, що українські експортери не потребуватимуть спеціальної сертифікації в ЄС, достатньо буде українських документів. А коли у українських виробників виникне потреба імпортувати європейське обладнання, не потрібно буде просити на це дозволу в українських органів – сертифікату ЄС вистачить. В обох випадках для українського бізнесу це стало би дуже позитивним фактором, адже витрати часу, нервів та грошей на українську та європейську бюрократію суттєво б скоротилися.
Перший етап попереднього оцінювання тривав понад пів року: із жовтня 2020-го до травня 2021 року та завершився довгим переліком нових рекомендацій від ЄС українській стороні. Скільки часу потребуватиме другий етап, наразі невідомо. Після нього варто очікувати початку перемовин про сам текст угоди.
Укладення АСАА – один з пріоритетів стратегії залучення інвестицій в Україну, і Україна вже внесла чимало правок до законів для укладення АСАА (Закони "Про загальну безпечність нехарчової продукції", "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції", "Про технічні регламенти та оцінку відповідності", "Про метрологію та метрологічну діяльність", "Про стандартизацію", "Про акредитацію органів з оцінки відповідності", "Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції"). У Верховній Раді зареєстровано два альтернативні проєкти закону, що змінюють закон "Про технічні регламенти та оцінку відповідності" щодо питання взаємного визнання оцінки відповідності та прийнятності промислових товарів з Європейським Союзом".
Та насамперед "промисловий безвіз" потрібен самим виробникам. Отже, що згуртованішим та активнішим буде український бізнес у адвокатуванні необхідних законодавчих змін на рівні уряду України та у приверненні уваги євробюрократів до процесу, то скоріше він зможе зітхнути з полегшенням.