Енергетична блокада Росії: які здобутки маємо та чого чекати у майбутньому
Ще пів року тому Захід не був готовий до масштабної економічної протидії Кремлю і запланував лише перший пакет санкцій. Але тепер уся бюрократична машина демократичних країн змушена відкласти звичні тривалі, громіздкі процедури та підпорядкуватися викликам війни в Європі.
"Енергетична голка"
Двадцять років тому РФ мала сформувати нову економічну політику. Щоби збудувати більш-менш стійку та впливову економіку, Кремль мав декілька опцій, але обрав, з одного боку, найбільш примітивну, а з іншого – найбільш ефективну для шантажу всього світу.
Думаю, вас не сильно здивує, що дисертація чинного президента РФ Володимира Путіна (якого підозрюють у плагіаті) називається "Стратегічне планування відтворення мінерально-сировинної бази регіону в умовах формування ринкових відносин".
Приблизно так можна схарактеризувати і його економічну політику. Протягом "епохи путінізму" вона дедалі більше зосереджувалася на рентних галузях, і врешті РФ перетворилася на ключового постачальника сировини на Євразійському континенті з фокусом на країнах Європейського Союзу. І підсадити Європу на "енергетичну голку" їм вдалося.
Сумарно країни ЄС імпортують 90% спожитого газу, а від Газпрому, залежно від країни, йде 45% такого імпорту (близько 175 млрд кубометрів у 2021 році). Так виглядає енергетична залежність наших партнерів. Можна також згадати про Північний потік-2, що пішов слідом за російським кораблем, і тепер Google позначає його як "Зачинений назавжди". Його проєктна потужність – близько 55 млрд кубометрів на рік.
Раніше серйозною загрозою ми вважали те, що Росія припинить транзит газу через українську ГТС, оскільки він складав понад 40 млрд кубометрів у 2021 році. Зараз я не виключаю, що Росія, якби не рішення про повномасштабну війну та остаточний хрест на Північному потоці-2, навпаки – могла б і продовжити качати газ через нас, попри гіпотетичний запуск цього трубопроводу. Адже їй потрібні додаткові 15% імпортного ринку Європейського Союзу, що доведе частку російського газу в ЄС до безпрецедентних 60%.
На додачу до газових потоків, з Росії надходить 25% імпорту нафти та 45% імпорту вугілля для Європи. Правдивість тези про "енергетику як геополітичну зброю в руках Путіна", остаточно доведено після 24 лютого.
Однак така наочна залежність Європи від Росії в питаннях енергетики створює і надзвичайно потужний важіль впливу на саму країну-агресорку.
Україна постійно наголошує, що саме ембарго на російські енергоносії переламає фінансовий кістяк російської машини, що на 35-50% "заправляється" виторгом з енергетичного експорту.
На жаль, такий крок викликає впертий супротив деяких країн Європи. Ми регулярно чуємо, як влада Німеччини, Австрії та Угорщини бідкається через неможливість заборонити імпорт газу й нафти з РФ через економічні наслідки. Навіть впровадження заборони на ввезення вугілля не було для них легким кроком. А експорт вугілля з 24 лютого приніс росіянам приблизно у 18 разів менше доходів, аніж нафтогазовий продаж.
Як найбільші країни Європи залежать від російських нафти та газу і що роблять на національному рівні для заміщення імпорту з Росії.
Німеччина. Частка російського газу у споживанні – 55%, нафти – 34%.
Німеччина – найпроблемніший великий гравець стосовно запровадження повного енергетичного ембарго. Німці дуже сильно залежать від російських енергоносіїв – понад чверть енергоспоживання забезпечує російський імпорт. А німецька промисловість надчутлива до цінових коливань на енергоносії, а тим паче до їхнього потенційного дефіциту.
Зараз німецький уряд обережно виголошує наміри повністю відмовитися від російських енергоносіїв до кінця 2022 року. На думку урядовців, миттєве ембарго призведе до завеликих втрат для економіки Німеччини. Однак дослідження моделюють для Німеччини втрату 0,5-3% зростання ВВП на цей рік у разі введення ембарго вже зараз.
Найімовірнішим називають сценарій, згідно з яким ембарго коштуватиме кожному німцеві 80-120 євро. Що важливо, згідно з опитуваннями, вже половина німців підтримують повне ембарго, а 45% вважають поточну реакцію власного уряду недостатньою.
Франція. Частка російського газу у споживанні – 20%, нафти – 10%.
Франція не настільки залежна від Росії, тому тут питання повного ембарго не таке болюче. Міністр фінансів та економіки Франції Бруно Ле Мер після побачених звірств росіян на Київщині висловив готовність ввести нафтове ембарго. А французький Оператор газотранспортних мереж закликав постачальників наповнювати газові сховища вже зараз, готуючись до наступної зими, а також впровадив механізм обмеження постачання газу в разі дефіциту блакитного палива.
Нідерланди. Частка російського газу у споживанні – 15%, нафти – 32%.
Як великий морський хаб Європи, Нідерланди приймають багато нафтових танкерів з Росії – звідси значна частка російської нафти у споживанні. Тому, з одного боку, нелегко переконати уряд Нідерландів запровадити нафтове ембарго, а з іншого, логістика не стане проблемою для заміщення палива.
Щодо газу урядовці підготували антикризовий план у разі відрізання від російських постачань, а також попросили громадян та підприємства споживати його економно.
На рівні держави змінилася риторика щодо енергетичної ізоляції Росії: від повного заперечення до визнання, що це неуникно, та ухвалення плану зі зниження ризиків припинення таких постачань.
Італія. Частка російського газу у споживанні – 40%, нафти– 10%.
Італія робить реальні кроки, щоби замістити російські енергоносії. Нещодавно уклали нові договори про збільшення газових поставок з Алжиру на 40%, що дозволить на третину замістити газ з РФ.
Лівія та Азербайджан також можуть експортувати більше газу трубопроводами, а морські постачання зрідженого газу з Америки та Африки допоможуть покрити залишкові дефіцити.
Окрім того, в італійському уряді повідомляють, що країна володіє достатніми резервами блакитного палива на місяці вперед у разі швидкої зупинки постачань від Газпрому.
Беззаперечно, більш сміливими щодо енергетичних санкцій проти РФ стають країни, менш від неї залежні, а також ті, хто найкраще розуміє рівень загрози, яку становить Росія.
США та Австралія ввели повне енергетичне ембарго, хоча тієї ж нафти до Штатів РФ відвантажує лише близько 1% від усього експорту.
Канада та Данія підтримали ембарго на російську нафту та нафтопродукти.
Велика Британія зробить аналогічний крок до кінця 2022 року і вже вирішила продовжити видавати ліцензії на розробку родовищ у Північному морі, від яких хотіли відмовлятися з екологічних міркувань.
Протягом 30 років британці потроять потужності атомної енергетики, а до 2030 року прискорять запуск вітроелектростанцій в морі.
Країни Балтії з квітня припинили імпорт російського газу і прагнуть повністю відмовитися від нього до кінця року, залучаючи свої портові потужності для ввезення скрапленого газу (LNG). Вони використовують наявні та прискорено запускають нові LNG-термінали.
Польща до кінця 2022 року відмовиться від російської нафти, що забезпечувала 65% споживання країни, та російського газу – 50% споживання. Це чітко показує, що за наявності політичної волі та розуміння пріоритетності безпекового питання, можна рішуче бити по слабких місцях агресора.
У Польщі на національному рівні вже ухвалено вугільне ембарго – його впровадять протягом найближчих тижнів.
На жаль, повний антипод енергетичної санкційної політики ЄС – це Угорщина. Країна споживає лише російський газ, а ще імпортує його для подальшого продажу сусідам.
Російська нафта складає понад дві третини споживання, що також стало для уряду Віктора Орбана "непереборною перепоною" для розірвання економічних стосунків з агресором.
Наслідки для Європи від енергетичного ембарго РФ
У Європарламенті експерти представили практичні наслідки для ЄС після введення ембарго на російські енергоносії. Головний меседж – це можливо, і не призведе до жодної катастрофи та злиднів у Європі, на чому зараз намагаються спекулювати деякі політики.
Дослідники розрахували, що повна заборона імпорту енергоносіїв з Росії за найжорсткішого сценарію призведе до зниження росту ВВП у Європі на 1(!) процентний пункт. Довгостроковий ефект від повної ізоляції енергетики РФ з боку ЄС призведе до зниження росту реальних доходів (навіть не самих доходів) європейських громадян лише на 0,04%, а Росія водночас отримає 10% зниження реальних доходів населення та втратить понад трильйон євро протягом восьми років.
Чого ж ми можемо очікувати далі від наших партнерів
Найімовірніше, багато країн не наважаться рішуче відмовитися від енергоносіїв з РФ з 2023-2024 року та намагатимуться дійти "компромісу" з совістю.
Нам же варто продовжувати тиснути на Європу, вимагаючи повної та найшвидшої відмови від російського газу й нафти. Росіяни скоїли забагато зла на цій планеті, їхні злочини випливатимуть і далі. Це даватиме Європі підстави посилювати санкції, бо інакше політики просто не зможуть виправдати очікування своїх виборців.
Не варто забувати, що розмови про ембарго без самого ембарго лише задирають і без того завищені ціни на енергоносії, на чому наживається саме окупант.
Деяких європейських керманичів слід переконати, що ембарго не матиме нищівних наслідків для їхніх країн. А це підтверджують дослідження, що важливо. Окрім того, вугілля може бути відносно безболісно диверсифіковано постачаннями з Південно-Африканської Республіки, Австралії, Колумбії та США.
Російська нафта може бути замінена аналогічним чином. Короткострокові вільні виробничі потужності країн ОПЕК можуть покрити 75% потреби ЄС у разі відмови від російської нафти. А потенційні додаткові виробничі потужності в межах 90 днів дозволяють покрити більше двох "розривів" імпорту з РФ. І це без урахування Венесуели та Ірану, з яких гіпотетично можуть зняти окремі санкції, щоб створити додаткову пропозицію нафти на ринках.
Так само вже є низка планів та рекомендацій, що показують, чим замістити російський газ. Вони включають, наприклад збільшення постачань LNG (9-27% заміщення російського газу), перехід на вугілля (17%), відкладений вивід з експлуатації атомних електростанцій (8%), спалення нафти на газотурбінних станціях (6%), введення нових сонячних станцій (4%), технічні вдосконалення та енергоефективність (3%), тимчасове зниження максимальної температури опалення на 1°C (11%).
Врешті, не такий страшний російський корабель, яким він може видаватися деяким європейським політикам.