Взяти й відмовитись: чому Європі так складно дається рішення енергетичного ембарго Росії

Європа оголосила свою позицію щодо ембарго на вуглеводні з росії – одного з головних санаційних запитів України проти агресора. Сказати, що масштаб санкцій надзвичайно далекий від бажаного, – нічого не сказати.

Нещодавно на очі попалася стаття, де авторитетні спеціалісти розмірковують щодо зниження залежності від європейських енергоресурсів. Її автори – Ден Йоргенсен, міністр клімату, енергетики та ЖКГ Данії, та Фатих Біроль, виконавчий директор Міжнародної енергетичної агенції (МЕА), авторитетного органу, що об’єднує споживачів енергії ворлдвайд.

Це дуже симптоматичний матеріал, який краще розкриває погляди та думки європейців щодо цього питання.

Автори визнають небезпечну залежність від російських ресурсів, які рф використовує в якості політичної та економічної зброї. Це позитивний момент.

Але що ж пропонують поважні джентльмени? Найбільш адекватним кроком була б відмова від імпорту з росії. Але ні. Треба просто менше споживати, кажуть стурбовані чиновники, і тоді залежність зникне.

Ось декілька цитат.

"Якщо наші домівки пропускають менше тепла, наші автомобілі споживають менше бензину, а наші пральні машини – менше електрики, це знижує рахунки за електроенергію, перебої з постачанням, імпорт викопного палива та викиди парникових газів".

"В умовах цієї кризи вимкнення термостату у вашому домі може бути потужним інструментом економії енергії… це також є частиною плану МЕА зі зниження залежності від російського газу".

Імпульс-відповідь на запит щодо ембарго російського енергоносія – це не на часі, читається поміж рядків цієї статті, – будемо поки що працювати термостатом. Така позиція не офіційноєвропейска, але дуже показова. Не дуже помилюся, якщо скажу, що чимало функціонерів у ЄС думають аналогічно.

Чому це легковажне розуміння так важливо для України, яка дуже зацікавлена в енергетичній блокаді росії?

Багато хто в Європі вважає, що рф – не настільки погане джерело газу, як про нього кажуть.

Роками з вуст російських пропагандистських ЗМІ та впливових персоналій російського газового монополіста Газпрому Європі насаджувалася думка, що природний газ з рф – надійний та найдешевший ресурс. Витрусити цю думку з голів європейців буде нелегко.

Коли наприкінці 2021 року росія за лічені тижні розігнала ціну на газ на європейських хабах до $2000 за тисячу кубів, у Європі згадали про вугілля та атомну енергетику, від якої так хотів позбутися континент. І навіть після цього прозріння прийшло не до всіх.

Та навіть ті, хто усвідомлює етичні та безпекові аспекти купівлі енергоносіїв у росії, добре розуміють, що раптова відмова від співпраці з рф для більшості країн майже неможлива: росіяни зробили багато роботи для її створення – просувалися газові "Північні потоки" та безальтернативні довгі контракти на постачання через них газу.

З огляду на строки, на які Європа намітила майбутнє без CO2, ці газогони не мали перспективи окупитися. Але зараз остаточно зрозуміло, що політики у проєктах було куди більше ніж економіки.

Якось один із професійних лобістів у енергетичній сфері ЄС розповідав мені про свою роботу. Факт того, що багато чиновників у Європарламенті та урядах окремих країн сидять на зарплаті Газпрому, в його розповіді лунав як загальновідомий факт.

Агресивна побудова шкідливої залежності росіянами – це практика, що вже не підлягає сумніву. Десь це можна зробити, просто домовившись, а десь треба інвестувати живі гроші. І не тільки у пропаганду.

Крім "Потоків", варто згадати трубопровід з красномовною назвою Дружба. Вчасно збудована інфраструктура та гарні ціни на нафту стали наркотиком, злізти з якого дуже важко. А згадайте кейс по те, як проросійська Угорщина саботувала альтернативне постачання нафти у Європу.

Це тільки приклади, які лежать на поверхні.

Що корисного можна взяти з матеріалу авторитетних спеціалістів?

Це своєрідний індикатор глибини упереджень багатьох європейців. Його треба чітко усвідомлювати нам та нашим партнерам під час формування та корекції інформполітики щодо придушення постачань енергії з рф.

Взяти та обрубити постачання російських ресурсів до Європи не вийде тут і зараз.

З технічних, економічних та політичних (а по суті популістичних) причин, у кожній країні їх пропорція своя.

Непоганою ідеєю є запровадження квот та мит, яку вже обговорюють: російський ресурс має стати не тільки токсичним, але й дорогим.

Через певне розтягнення процесу у часі ціновий сплеск може і не відбутися, адже конкуренція серед альтернативних постачальників нафти та газу сувора, вона зробить свою справу.

Миттєвого рішення у цій ситуації немає, але правильні підходи до західних партнерів, від яких ми вимагаємо дій, можуть максимально пришвидшити ефект.