Експорт українського зерна через Білорусь – ще одна червона кнопка для ворогів України

В Україні через війну застрягло майже 25 млн тонн зерна: Росія заблокувала морські порти, а сухопутна логістика не розрахована на вивіз такої кількості продукції. Україна дуже сподівається на розблокування портів для продовження експорту українського зерна. Якщо ж цього не станеться, одним із варіантів вирішення вкрай складної ситуації є "гуманітарний коридор" через Білорусь та вивезення зерна морем через балтійські порти. 

Я категорично проти ідеї вивозити українське зерно та інші вантажі до портів Литви та Латвії через Білорусь.

Українське зерно, вирощене потом наших фермерів, оброблене на нашій землі, збережене подвигом наших Збройних сил України, має 550 км їхати територією ніби не ворожої, але й аж ніяк не дружньої країни. Замість клацання по лобі, вороги одержують ще одну червону кнопку.

Завтра вони скажуть: "Якщо ви не віддасте нам Одесу без бою, ми не випустимо ваші потяги". Терористи отримують "літак, мільйон доларів та всіх заручників на додачу". Це якось занадто.

Окрім чергового важеля тиску на світ, витівка з транзитом українського зерна через Білорусь принесе самопроголошеному президентові цієї країни Олександру Лукашенку дуже багато грошей. Залізничний тариф оплачуватиметься у повному обсязі в усіх країнах слідування. Десятки мільйонів євро з'являться на рахунку режиму, який у підвалах вбиває студентів за неправильні пости у соцмережах.

І ще плюс приблизно $5 млрд за калій, єдина справжня причина згоди Білорусі на транзит українських вантажів. Санкції зупинили експорт калійних добрив із Білорусі, світова ціна на них зросла втричі. Розблокування, яке вимагає Білорусь, швидко дасть їм дуже багато валютних надходжень. Гуманітарний коридор виходить ще й надприбутковим, win-win, так би мовити.

Ще аргумент – великі вантажоперевезення залучають багато співробітників, робітників різних професій, суміжні бізнеси. Це вулики, які оживають, коли їде вантаж. Народ Білорусі – це не начальник Білорусі, ми знаємо багато прикладів.

Проте поки тисячі людей в Україні втратили кошти для існування і не можуть годувати дітей, забезпечувати зайнятість громадян іншої країни – досить неоднозначне рішення.

У сухому залишку: терористам, які вибили чоботями двері до нашої оселі, вбивають і ґвалтують наших людей, знищують нашу економіку і показують усьому світові фак, у відповідь на боязке питання про голод, пропонується у відповідь дати не кулю в лоб, а поступки, гроші, можливості для нових маневрів. Лицемірно ховаючи очі за тим, що це ж не зовсім терористи, а просто їхні близькі друзі.

Пропоную замість схематозу, замішаного на крові українців, зайнятися справді важливим рішенням – реальною деблокадою українських портів за допомогою конвоїв ООН та сильної зброї, насамперед ППО.

Крім зернових, які надзвичайно важливі, на складах лежать 20 млн тонн руди та котунів, метал, соняшникова та соєва олія, стоять контейнери. Все це дає роботу підприємствам – великим та малим, наповнює бюджет, повертається до країни валютним виторгом та зміцнює її.

Зміцнення зараз потрібне Україні, а не Білорусі. Сперечатись із цим навряд чи знайдуться охочі.