23 травня 2014 року я і директор з персоналу компанії, в якій ми тоді працювали, вирушили на донецький залізничний вокзал: майбутній вікенд вирішили провести в Харкові, де було розташоване одне з наших підприємств. Із собою у нас був мінімальний набір речей, удома залишився навіть мій закордонний паспорт.

Після тригодинного очікування ми дізналися, що шляхи підірвані. Потрібно було вибиратися з міста – я сіла за кермо, і разом із двома нашими співробітницями ми вирушили в небезпечну дорогу.

Цього дня точилися бої під Карлівкою. Ми бачили трупи, підірвані будинки та мости. На датчику пального в автомобілі стрілка невблаганно наближалася до нуля, через що ми їхали не більше 60 км/год. Через пів години після того, як ми проїхали Карлівку, надійшло повідомлення, що тамтешній міст був підірваний.

Розблокуйте щоб читати далі
Щоб прочитати цей матеріал потрібно оформити підписку
Вже передплатили?

Хочете стати колумністом LIGA.net – пишіть нам на пошту. Але спершу, будь ласка, ознайомтесь із нашими вимогами до колонок.

Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
війна Росії з Україноюросійські військастресстресостійкість