RU

Історія | Підприємці, які загинули на війні: "Ковальський дім" Олександра Кузьменка

19.11.2022, 08:00
Підприємці, які загинули на війні:
Колаж: Дарина Дмитренко/LIGA.net

Liga.net разом із платформою пам'яті "Меморіал" публікує історії успішних підприємців, які загинули через війну

Старший лейтенант, командир розвідувальної роти Олександр Кузьменко загинув 15 квітня 2022 року від смертельних поранень під час мінометного обстрілу на Донеччині. Йому було 42 роки. За десять років до цього вони з дружиною розпочали власну справу, про яку він завжди мріяв, — виробництво металевих виробів та меблів і магазин "Ковальський дім". 

Починали з кредитів на картці

Олександр народився і жив у місті Лиман Донецької області. Спеціальність "Транспортні засоби високої прохідності" та військову кафедру здобув у Національному технічному університеті "Харківський Політехнічний Інститут". Після випуску чим тільки не займався — продавав морозиво, працював торговельним представником, механіком на піщаному кар'єрі. Але завжди хотів мати власну справу і займатися ковальством.

І таки розпочав її у 2011–му. Брат Олександра Андрій розповідає, що спершу працювали разом, але потім він від бізнесу відійшов: "Мені не сподобалося. Починати складно було — спочатку на дачі варили, потім в цеху маленькому".

Згодом Олександр орендував приміщення, купив мінімальне обладнання, знайшов співробітників. Вже для розвитку у власній справі здобув спеціальність "Менеджмент організацій". Дружина Олександра Вікторія в той час працювала в компанії, що спеціалізувалася на продажу вікон та дверей.

"Ми починали з нуля, у нас не було нічого. На початку використовували позики з кредитної картки, щоб сплачувати оренду й купувати найнеобхідніше".

У 2012–му в родині народилася перша дитина. Тоді ж відкрили власний магазин "Ковальський двір", де покупці могли побачити вироби, не чекаючи замовлення.

Олександр їздив у Маріуполь дивитися, як працюють інші подібні виробництва. Почав наймати зварювальників, давати рекламу. Бізнес розвивався, поки в 2014-му не почалася війна і бої в Лимані. Олександр став добровольцем, допомагав військовим.

Тоді Вікторія з дочкою тимчасово виїхали з Лиману, але восени повернулися. Поки чоловіка не було, Вікторія підтримувала виробництво: разом із працівниками їздила міряти замовлення, працювала в магазині.

До 2014–го дохід складав близько 100 000 гривень на місяць. Коли розпочалася війна дохід впав до 20 000–30 000. У 2015–му чоловік отримав повістку, і обороти бізнесу довелося знизити.

"Він був командиром взводу. На бойові завдання виїжджав на Красногорівку, в різні гарячі точки. По 2–3 місяці його не було вдома. Замовлення були, але набагато менше", — розповідає дружина.

Грант на розвиток

Після року служби Олександр підписав контракт і був у війську до 2018–го. Зрештою постало питання — продовження контракту чи розвиток власної справи. Разом із Вікторією вирішили працювати далі. Жінка написала бізнес-план, Олександр його захистив і отримав грант від громадської організації "Український донецький куркуль". Проєкт коштував 416 000 гривень, з них 25% мали покрити самостійно.

За отримані гроші вдалося орендувати ще одне, більше приміщення та купити обладнання. У старому цеху встановили камеру порошкового фарбування — тепер фарба сохла 20 хвилин замість кількох днів.

З часом визначили для себе нову мету — повний цикл виробництва дверей. Олександр вважав цей напрям перспективним, оскільки саме в Лимані цим ніхто не займався. Підприємці переважно перепродували готові вироби або займалися лише окремим напрямами послуг. Натомість у Кузьменків робили все.

"Привезли метал. Ти його нарізав, зварив, зачистив, пофарбував, зібрав, зробив замки і встановив. Не треба бігати шукати, хто що зробить", — каже Вікторія. 

Після 2018–го доходи могли складати 700 000-800 000 за місяць в найактивніші місяці. У середньому мали близько 400 000.

Відеопрезентація підприємства Олександра Кузьменка на постійній онлайн-виставці мікро-, малих та середніх підприємств сходу України "Схід Експо 2020"

Коли розібралися з дверима, почали робити ворота, решітки. Потім додали меблі. Це була осінь 2021 року. На той час у родині народився хлопчик.

Закупили додаткове обладнання, шукали працівників. Компанія мала п’ять працевлаштованих людей. Справи йшли добре: ставили паркани, робили художні вироби, мангали, пічки. Зробили інтернет-магазин, одержували замовлення з різних міст України. Брат Андрій розповідає, що цех був важливим для Олександра — часто засиджувався за роботою допізна. 

Олександр їздив на виставки в Київ та Львів. Вдалося викупити приміщення, де відбувалося фарбування. Виставку виробів і магазин родина хотіла облаштувати біля цеху. Планів було багато.

Розграбоване виробництво

Напередодні 24 лютого Олександр Кузьменко говорив дружині, що вторгнення можливе, але вона не вірила до останнього — поки у місті не пролунали вибухи.

Чоловік із родиною виїжджав із Лиману двічі. Вперше на початку повномасштабного вторгнення, але доїхали тільки до Дніпра — Вікторія розплакалася і попросила повернутися додому. Через два тижні, коли почалися авіаудари, залишатися було нестерпно. 

"Коли ти лежиш, а твоя дитина ховається під ліжком, бо боїться… Я сказала: "Добре, вези нас". Сподівалася, що він з нами залишиться, не поїде назад. Він 15 березня нас залишив, а рівно через місяць загинув".

Олександр Кузьменко відвіз свою родину на Івано-Франківщину, а сам повернувся на схід. На вмовляння дружини піти у військкомат у Франківську не погодився. У Лимані спочатку був у теробороні, потім став командиром розвідувальної роти. 

15 квітня він відправив маму Вікторії з Лиману на Прикарпаття і того самого дня під час бойового завдання був смертельно поранений.

Зараз його дружина разом із двома дітьми живуть в Івано–Франківську, а батьки й брат — у Калуші. Вікторія волонтерить для ЗСУ.

"Я Сашу поховала тут, тому живу у Франківську. Поближче, часто їжджу до нього".

Виробництво у Лимані фактично знищене. У великий цех влучали ракети, там немає даху, викрали все майно. 

"Стоять тільки каркаси станків, вся електроніка, мотори — все вирване. Його просто треба прибирати і здати на металобрухт. Лежали штук 30 труб зварених між собою, їх порозбивали і більш як половину вкрали".

З магазину виробів теж усе винесли перед самою деокупацією. Вдома у Кузьменків жили окупанти і теж усе покрали.

Вікторія каже, що хотіла б повернутися й відновити бізнес в пам'ять про Олександра. 

"Якщо держава компенсовуватиме збитки, буду подавати документи. Мені не треба грошей, хочу, щоб приїхали зробили дах, помогли відновити приміщення. Ковальством не буду займатися, це чоловіча робота. Може якесь інше виробництво, але поки не знаю".

Текст підготований платформою пам'яті "Меморіал", яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.

Авторка: Наталія Патрікєєва

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.
Вакансії
Більше вакансій
Manual QA Engineer
Киев Ligamedia
Розмістити вакансію

Коментарі

Останні новини