Два Генплана. Почему застройка Киева вышла из-под контроля

Понад половина українських міст не має актуального Генерального плану - стратегічного документу розвитку будь-якого населеного пункту. Столиця – не виключення. Звідси постійна авральна боротьба з хаотичними забудовами, перевантаженими автошляхами, комунальними колапсами і т.д. Це нескінченний марафон неефективного використання наших з вами коштів місцевою владою та її неспроможність у формуванні стратегічних цілей та постановці тактичних завдань.

Чому так і що потрібно, аби цей марафон мав початок і кінець, а ми - мешканці міста - за це не платили?

Насамперед - актуальний Генеральний план.

Саме він має забезпечити порядок у розбудові населеного пункту та стати серйозним запобіжником від руйнування архітектурного ансамблю, появи незаконних об’єктів, транспортних та комунальних колапсів. Якби Київ його мав, то отримання дозволу на будівництво «будинка-монстра» на Подолі було б неможливе, а забудова рекреаційних зон на кшталт озера Качиного на Позняках – була б чітко ідентифікована, як порушення.  За наявності чітких правил несумлінні забудовники втратять можливість створювати житлові хащі типу «гетто», що ростуть як гриби не лише на окраїнах міста, а й навіть в історичному центрі. Київська влада любить говорити про стратегію, але не любить діяти стратегічно. Тому ми є свідками, як стратегічний рух підмінюється тактичними стрибками в різні боки.

Парадоксальність ситуації в тому, що місто має генеральний план. Навіть – два. Перший, який розроблявся з 1997 року і був прийнятий у 2002 році, – фактично мав діяти до 2020 року. Та другий, розробляти який почали за часів мерства ще Леоніда Черновецького, продовжили при Олександрі Попові і переробляють вже за Віталія Кличка, - на період до 2025 року. Так от, ці плани передбачають кардинально різний стратегічний підхід до розвитку міста.

Читайте также — В открытом доступе: 5 способов "слить" информацию о себе

Генплан Києва до 2020 року передбачає розвиток Києва і приміської зони за рахунок приєднання до нього 10 адміністративних районів області (Боярки, Вишневого, Ірпеня, Вишгорода і т.д.). Але Генплан-2020 не був узгоджений з територіальними громадами та органами місцевого самоврядування, Київською обласною радою, Київською обласною державною адміністрацією. А новий проект Генплану-2025 (який до речі вже не збігається з реальністю, ще не вступивши в дію), передбачає розвиток міста за рахунок використання власних площ – тобто фактично через ущільнення забудови 50-70 років минулого століття.

Наявність цих двох стратегічних документів (чинного і проекту) призводить до ситуації, коли основні формальні рішення приймаються з посиланням на чинний Генплан-2020, а окремі тактичні рішення в частині розробки детальних планів територій – з посиланням на проект Генплану–2025.

На мій погляд, є ціла низка причин, які призвели до такої ситуації в столиці.

По-перше, традиційне для України нормотворче неузгодження. Зокрема, терміни дії генпланів та рішення 2011 року про безстроковість дії генпланів. На думку юристів тепер складно прийняти новий Генплан, адже законодавство передбачає не заміну документу цілком, а внесення змін у вже існуючий.

По-друге, складнощі з розробкою історико-архітектурного опорного плану, який є частиною Генплану і передбачає межі охоронних зон і режими, які повинні працювати на території пам'яток архітектури. До слова, на території Києва Мінкультом обліковується щонайменше 3600 пам’яток.

По-третє, сумбурність рішень щодо зонінгу (план зонування території за призначенням та обмеженнями). Спочатку передбачалося створення плану зонування території (проект вже є розробленим) та ключення його до Генерального плану. Хоча потім рішення змінили, вирішили затвердити новий Генплан, а потім вже – зонінг. Сьогодні щодо зонінгу так і нічого і не ухвалили.

І, нарешті, відсутність політичної волі на рівні місцевої влади щодо прийняття єдиної стратегії і відміни «ручного управління» містом. Адже наразі більшість рішень, щодо розвитку міста приймаються не на стратегічному рівні Генплану, а на підставі тактичних – так званих детальних планів територій (менших за площею схем).

На думку влади, оперування детальними планами територій «динамічніше і зручніше» для інвесторів. Але при цьому не враховується глобальний масштаб, довготривалий вплив на інфраструктуру і соціальне забезпечення рівня життя.

Використовуючи детальні плани територій, забудовник погоджує з місцевою владою лише окремі території під забудову, без комплексного бачення. Так і з’являються «житлові гетто». І при цьому, що логічно, забудовник зацікавлений у спорудженні виключно прибуткових об’єктів – житлових мегакомплексів, торгово-розважальних та офісних центрів. Вся соціальна інфраструктура, комунальні мережі, транспортна інфраструктура залишається поза реалізацією проектів за детальними планами територій.

За прогнозами ООН у 2050 році 66% населення землі житиме у містах. На даний момент цей показник досягає 54%. Щорічно населення міст збільшується на 68 мільйонів. Тобто, урбанізація становитиме щонайменше 180 тисяч людей на день найближчі декілька десятиліть. І Київ не є винятком. За показником урбанізації столиця України рухається абсолютно в загальносвітовому тренді.

За даними експертів за останні 7 років постійне населення столиці зросло більш ніж на 200 000 – до 2,9 млн киян. Фактична чисельність становить майже 4 млн осіб. При цьому, розрахунки розвитку приватного транспорту за Генпланом-2020, який розроблявся з 1997 року, передбачають наявність майже 750-тисячного транспортного автопарку станом на 2020 рік.

Але вже зараз, за даними Нацполіції, офіційно зареєстрована кількість транспорту в Києві сягнула 1,2 млн транспортних засобів. На 60% більше від прогнозованого. Саме на стільки виросло і навантаження на дорожню інфраструктуру. А це – затори, відсутність парковок, переповнений громадський транспорт.

Києву терміново необхідний новий, реальний та адекватний Генплан. Місто не зможе існувати при одночасній реалізації двох концепцій і при ручному управлінні. Марафон має бути завершено.

Думки, висловлені в цій публікації відображають винятково точку зору автора та не обов’язково співпадають з позицією інституцій, що підтримують BRDO».

Олена Шуляк, керівник сектору «Будівництво» BRDO