Радість, шок, розчарування, ейфорія, журба...Серед вчорашніх українських виборців сьогодні вирують усі види емоцій. Країна проголосувала і обрала. Петро Порошенко визнав результати, поздоровив новообраного колегу з перемогою та запропонував допомогу. Володимир Зеленський пропозицію не відкинув ("чому б ні"). Світові лідери вітають найбільш демократичні вибори за усю новітню історію України і відзначають етичність передачі влади... Український президент Порошенко став першим, хто не використав адмінресурс і не запускав фальсифікації, щоб забезпечити собі перемогу. На пост-радянському просторі це унікальний випадок. 

Навіть Росія словами Дмітрія Мєдвєдєва після п'яти років інформаційних, економічних та військових атак в бік України та особисто Порошенка змінила зазвичай жорстку риторику на дипломатично нейтральне "є шанси на поліпшення взаємодії".

Зайвого ентузіазму там не показують (Путін завбачливо відмовчується), Крим не віддали, вогню не припинили, полонених не звільнили і вбивати українців не перестали. Але в Москві уже натякають на "прагматичний і відповідальний підхід", якого очікують від новообраного президента України. 

Це свідчить про дві речі.

По-перше, Росія також не може прорахувати якою буде зовнішньополітична стратегія Президента Зеленського і терпляче очікує ясності, щоб зробити наступний крок.

По-друге, Росія теж серйозно потерпає і втомилася від цієї війни (знову таки заслуга дипломата-Порошенка і Верховного Головнокомандувача - Порошенка) і, ймовірно, готова розглянути її припинення. Однак на своїх умовах, які всюдисуща російська пропаганда має подати як беззаперечну перемогу - дипломатичну, політичну і навіть військову. 

Але все не так райдужно як спершу здається.

Колись Богдан Хмельницький за схожих обставин після шести років виснажливої війни прагнув миру. Думав, що домовився з Москвою, яка його ошукала, а Україна на довгі роки втратила свободу і державність.

Чи повториться ця історія тепер - залежить від нас.

Від того, чи знайдемо ми у собі сили об'єднатися. Адже у нас справді більше схожості, ніж відмінностей: ми прагнемо миру, зростання економіки для себе і усієї країни, гідної роботи, високої зарплати, якісної медицини, знищення корупції. Нам так часто це обіцяли різні політики, що ми перестали вірити обіцянкам. Мабуть тому обрали єдиного, хто нічого конкретного поки не пообіцяв. В надії, що саме він, новачок, справді змінить усю країну.

Але мало поставити галочку навпроти нового прізвища, а відповідальність виборців не завершується на виході з дільниці.

Відповідальність у тому, щоб припинити ненависть, знизити градус суспільної та політичної напруги, закотити рукави і стати до роботи. Усім, чесно, разом.

Спершу має бути відновлення довіри до влади та ДІАЛОГУ, де не перекрикують одне одного, а слухають і чують.

Це коли Верховна Рада, уряд, президент і громадянське суспільство разом працюють над важливими законопроектами. Це коли армія отримує достатнє і якісне забезпечення, належний рівень підготовки як рядових солдатів, так і штабних генералів. Коли міжнародна спільнота єдиним голосом забезпечує реальну підтримку України.

Це духовна та національна ідентичність де кожен поважає свою історію (яка налічує 1180 років) поширює правду про перемоги і трагедії свого народу. Наприклад, Голодомори 1921-23, 1932-33 та 1946-47 років, щоб ніколи страшний геноцид не повторився.

Це коли кожен українець прагне вчити українську мову не тому, що змушують, а тому, що нею можна читати поетів-шістдесятників, дивитися якісне сучасне українське кіно або читати українську книгу. Коли до влади прагнуть з державницьким мисленням і бажанням служити людям, а не власним політичним чи бізнес-інтересам.

Можливо ключовим прорахунком Петра Порошенка було геть не те, що він не зупинив війну чи Путіна, не покарав своє оточення чи політичних союзників. А те, що, діючи загалом правильно з точки зору зовнішньої та внутрішньої політики, президент Порошенко узявся вирішити надто багато проблем країни одночасно. І через особливості власного характеру зробив ставку на силу, незламність та витримку.

На противагу Порошенку Володимир Зеленський проявив суттєву гнучкість у більшості ключових питань - від мови (одвічного каменя спотикання у суспільстві) до зовнішньополітичного курсу усієї країни.

Саме Зеленський вперше залучив суспільство до прийняття практичного кожного з важливих рішень і розділив з усім народом України свою відповідальність за них. Можливо гнучкість нового гаранта Конституції зможе те, що не вдалося твердості чинного очільника держави.

І саме тому, попри великий кредит довіри до Зеленського, усі ми зобов'язані безперервно, уважно і пильно стежити за кожним його кроком і рішенням.

На відміну від Порошенка, якого ми "призначили" відповідальним за вирішення усіх проблем України (від війни, доріг, мови до тарифів на газ) народовладдя, запропоноване Зеленським, означатиме відповідальність усієї країни. Тобто відсутність права вимагати (як від Порошенка) аби президент самотужки врятував країну і подарував усім нам довготривале та яскраве щастя. 

Статьи, публикуемые в разделе "Мнения", отражают точку зрения автора и могут не совпадать с позицией редакции LIGA.net
выборы 2019