Женский труд и экономика: почему важно поддерживать женщин во время пандемии

За останні декілька тижнів я приймав учать у двох онлайн заходах, присвячених підвищенню ролі жінок у економіці. Вирішив написати свої основні тези у цій колонці. 

Наразі світ переживає складно-намішаний коктейль з декількох криз з безпрецедентними наслідками: значне зниження глобального ВВП, руйнування ланцюжків поставок, людська смертність, зростання бідності в світі вперше за останні кілька десятиліть. 

Але на цьому нерайдужному фоні є дві групи людей, які страждають найбільше: жінки і молодь. А молодим дівчатам та жінкам складніше всього. 

В Україні до проблем гендерної рівності відносяться по-різному:

1. Одні вважають, що Україну ці проблеми не стосуються. У нас ніяких проблем для самореалізації дівчат і жінок немає: ані в суспільстві, ані в бізнесі.

У нас жінка "коня в русі зупинить і в палаючу хату ввійде". Так часто кажуть не лише чоловіки, але й успішні жінки також.

2. Інші визнають, що в Україні у жінок і чоловіків різні можливості, але виправдовують це соціокультурними та економічними факторами та гендерними схильностям типу "дітям морозиво, бабі квіти".

Знову-таки в цій групі є як чоловіки, так і жінки. 

Після моєї участі в конгресі ООН HeForShe саме ця група людей закидала мене помідорами, кажучи, що кесарю кесареве – дайте жінкам займатися побутом та дітьми, не нав’язуйте їм інші гендерні ролі. Мені складно погодитися з такою позицією, але я розумію і приймаю, що вона існує.

3. Третя група – люди, які визнають наявність проблеми, розуміють її причини і працюють над тим, щоб знайти рішення для виправлення такої ситуації, розуміючи, що деякі з них вимагають довгострокових стратегій (наприклад, в освіті), але також і створюючи нові можливості для дівчат і жінок по самореалізації вже зараз.

Я відношу себе до цієї групи. 

Щоб пояснити свою позицію, наведу кілька аргументів, в тому числі з аналізу і позицій Міжнародного валютного фонду, які я цілком розділяю. 

1. Лише 50% жінок у світі залучено до праці проти 80% чоловіків. І цей 30% геп – у середньому по світу. Але, наприклад, на Ближньому Сході, у Північній Африці жінки складають тільки одну з п’яти робітників.
2. МВФ вважає, якщо збільшити залучення жінок до бізнесу та офіційної праці до рівня чоловіків, це зможе збільшити ВВП у США на 5% в рік, в Японії – на 9%, та на 27% в Індії.
3. В цілому навіть зменшення гепу між залученням чоловіків та жінок у бізнесі на чверть до 2025 року зможе створити більше 100 млн робочих місць, у тому числі і в Україні. 

Останні 30 років у світі спостерігаються дві важливі тенденції: зниження бідності і зниження гендерного гепа в реалізації можливостей. В Україні ситуація така ж, як і в багатьох інших країнах, можливо, навіть трохи краще. Тому більшість людей мого покоління (40-річних), дійсно спостерігає за зростанням можливостей для жінок. І це дуже позитивний результат. 

Під час панелі "Рішучі" конференції SheExports, я зауважив, що пандемія корона вірусу вперше за 30 років змінює цю позитивну траєкторію. За результатами цієї пандемічної кризи, нерівність (і фінансова, і міжгендерна) зростає, і COVID-19 загрожує знищити більшість досягнень останніх років. А за деякими розрахунками – привести навіть і до втраченого покоління дівчаток, які будуть не здатні реалізувати свій економічний потенціал. 

Цьому є як мінімум чотири сумних пояснення: 

По-перше, жінки домінують у високо-контактних соціальних секторах економіки (сфера послуг, роздрібна торгівля, туризм та гостинність), які потребують особистої взаємодії зі споживачами.

Саме ці сектори найбільше постраждали від заходів соціального дистанціювання під час локдаунів. Це об’єктивні дані та факти. 

Наприклад, з квітня по червень 2020 року, у США рівень безробіття серед жінок був на два відсоткових пункти вищим, ніж серед чоловіків. Раніше такого не було. У В'єтнамі участь жінок у робочій силі зменшилась на 5,4% у другому кварталі 2020 року (рік у рік) порівняно з 3,6% серед чоловіків. 

На жаль, зважаючи на характер роботи, дистанційна робота – не варіант для багатьох жінок. У США близько 54% жінок, які працюють у соціальних секторах, не можуть працювати на дистанції. У Бразилії це 67%. У країнах з низьким рівнем доходу лише близько 12% населення можуть працювати віддалено. 

Тобто, епідемія корона вірусу та карантин економічно б’ють по жінкам сильніше ніж по чоловікам у різних країнах. 

По-друге, неформальна зайнятість є нормою для багатьох жінок. 

Жінки частіше за чоловіків працевлаштовуються у неформальному секторі у багатьох країнах з низьким рівнем доходу. Неформальна зайнятість, яка часто компенсується готівкою, залишає жінкам нижчу заробітну плату, нижчий захист трудового законодавства та відсутність пільг, таких як пенсії, медичне страхування та охорона здоров’я. 

В Азії багато жінок є самозайнятими, ведуть малий домашній бізнес і вдвічі частіше, ніж офіційні працівники, належать до бідних домогосподарств. 

Криза COVID-19 дуже вплинула саме на життя неформальних працівників. У Колумбії бідність жінок зросла на 3,3% через припинення економічної діяльності під час пандемії. І жінки не отримали жодної компенсації. 

За підрахунками ООН, пандемія збільшить кількість людей, які живуть у злиднях в Латинській Америці та Карибському басейні на 15,9 млн. Це призведе до збільшення загальної кількості людей, які живуть у злиднях, до 214 млн, серед яких багато жінок та дівчат. 

По-третє, жінки виконують більше неоплачуваної роботи, ніж чоловіки. 

Жінки несуть на собі основний обов'язок догляду за сім'єю, який виникає внаслідок таких заходів, як закриття шкіл та догляд за батьками похилого віку. Нещодавнє опитування Бостонської консалтингової групи в п’яти країнах (США, Великобританії, Франції, Німеччини та Італії) показує, що наразі батьки під час пандемії витрачають близько чотирьох годин на день на домашні справи, догляд за дітьми та освіту на додаток до домашніх обов’язків. І більшість цих годин – на плечах жінок. 

Згідно з опитуванням МВФ, жінки і до кризи витрачали в середньому 4,4 години неоплачуваної домашньої роботи на день (на 2,7 більше, ніж чоловіки). Якщо припустити, що жінки та чоловіки розподіляють додаткову пандемічну домашню роботу порівну, пандемія додала на дві години більше неоплачуваної роботи жінкам, загалом 6,4 години неоплачуваної роботи, що еквівалентно проведенню іншої роботи за сумісництвом. 

Також дослідження МВФ показує, що жінки переносять тягар неоплачуваної роботи непропорційно – жінки виконують на 20% більше неоплачуваної роботи, ніж чоловіки в Норвегії, тоді як у Пакистані на 1000% більше, ніж чоловіки. При цьому вартість неоплачуваної роботи, яка не враховується як частина ВВП, є значною, і в деяких країнах вона становить понад 40% ВВП. 

Дані показують, що після скасування карантинних заходів жінки повільніше повертаються до повної зайнятості. У нещодавньому звіті про працю в Канаді показано, що після карантину рівень зайнятості жінок збільшився лише на 1,1% порівняно з 2,4% для чоловіків, оскільки проблеми догляду за дітьми зберігаються також після карантину. 

Крім того, серед батьків, які мали принаймні одну дитину віком до шести років, чоловіки мали приблизно втричі більше шансів повернутися на роботу, ніж жінки. У Того 65% учасників нової програми мобільних грошових переказів становлять жінки. Ця урядова програма дозволяє неформальним працівникам отримувати гранти в розмірі 30% мінімальної заробітної плати. 

По-четверте, пандемія підвищує ризик втратити людського капіталу, і у жінок цей ризик більшим, ніж у чоловіків.

У багатьох країнах, що розвиваються, молоді дівчата змушені кидати школу та працювати, щоб доповнити доходи домогосподарств. Згідно з даними звіту Фонду Малали, після кризи, викликаної вірусом Еболи, частка дівчат в Ліберії, які не відвідують школу, майже потроїлася. Зараз у дівчат на 25% менше шансів повторно піти до школи в багатьох країнах Африки та Латинської Америки. 

Згідно даних ООН, один додатковий рік начальної освіти підвищує потенційні доходи для жінок на 10-20%. Один додатковий рік середньої освіти – ще на 25%. Звісно, такі цифри загалом більш релевантні для найбідніших країн світу, але в цілому кожен додатковий рік навчання значно підвищує вірогідність кращого життя для жінок, а пандемія ці шанси значно зменшує. 

Всі це проблеми об'єктивні, і від них особливо не втечеш. Їх потрібно визнавати і намагатися вирішувати. Як саме? 

Що робити 

МВФ каже, що пандемія принесе дуже болючі та довготривалі рубці на тілі глобальної економіки. Тому дуже важливо, щоб політики прийняли заходи щодо обмеження наслідків пандемії, у тому числі на жінок. 

Компенсаторних механізмів багато. Можна працювати в декількох напрямках:

- Надавати додаткові субсидії або допомогу домогосподарствам під час кризи, збільшуючи їх для родин з дітьми.

- На рівні законодавства можна допомагати жінкам зберігати зв'язки з їх роботодавцями та працевлаштуванням – в багатьох країнах, включаючи США, це є проблемою, яку потрібно вирішувати.

- Стимулювати гендерне збалансування роботи та обов'язків по догляду за сім'єю, стимулюючи paternal leaves, тобто декрет чоловіків, або лікарняні для чоловіків, коли діти захворіли.

- Можна надавати додаткові страховки жінкам та забезпечувати їм покращення доступу до охорони здоров'я та заходам з планування сім'ї.

- Розширювати підтримку малого бізнесу та самозайнятих жінок. 

Більш довгостроково важлива політика, яка може допомогти подолати гендерну нерівність шляхом створення стимулів для жінок працювати. МВФ вважає, що особливо ефективною є фіскальна/бюджетна політика, що реагує на гендерні аспекти, наприклад, інвестиції в освіту та інфраструктуру, субсидування догляду за дітьми та надання додаткових батьківських відпусток. Ексміністр фінансів Оксана Маркарова цим займалася у Мінфні раніше, і це визивало підтримку з боку МВФ. 

Добре розроблена політика сприяння відновленню після кризи може пом'якшити негативні наслідки для жінок та запобігти подальшим невдачам щодо гендерної рівності. Те, що добре для жінок, в кінцевому рахунку добре для подолання нерівності в доходах, економічного зростання та стійкості для усієї економіки, тому що повністю використовуючи потенціал продуктивності жінок, продуктивність праці в цілому в економіці збільшується. 

Звуження гендерного дисбалансу в неоплачуваній роботі може сприяти збільшенню участі жіночої робочої сили та дозволити жінкам просуватися по кар’єрних сходах. Прибуток від скорочення та перерозподілу неоплачуваної роботи може становити до 3–5% ВВП відповідно в Японії та Пакистані. Певен, що і українська економіка отримає бенефіти, якщо підходити до гендерних питань економічно зважено. 

Жінки-лідери Латинської Америки створили "Коаліцію дій для економічного розширення прав і можливостей жінок" для збільшення участі жінок у постпандемічному відновленні економіки. Думаю, таку ініціативу можна було би започаткувати і в Україні. Я б її підтримав.