Економічне зростання триває протягом 15-ти кварталів поспіль, а в 2-му і 3-му кварталах 2019 року темпи зростання перевищили 4%. Проте в останні місяці ситуація з економічною активністю є досить неоднозначною. З одного боку, обсяги промислового виробництва вже півроку знижуються, в жовтні і листопаді падіння серйозно поглибилося (до 7,5% у листопаді). З іншого боку, будівництво і роздрібний товарооборот продовжують прискорюватися – до 18,1% та 12,8% у листопаді відповідно.

Натисність на графік для збільшення

Цікаво, що таку різноспрямовану динаміку визначають одні й ті ж самі фактори. Наприклад, тепла погода в листопаді, сприяла виконанню будівельних робіт, проте знижувала потреби у виробництві тепло- та електроенергії.

За головну ж причину падіння вітчизняної промисловості, більшість "експертів" та "практиків" вбачають ревальвацію гривні. Проте і тут не все не так однозначно. Низька інфляція (5,1% у листопаді 2019 року) та високі темпи зростання заробітних плат (+16,6% у листопаді), з одного боку, сприяють зростанню купівельної спроможності населення та здешевленню інвестиційних товарів, а з іншого – підривають конкурентоспроможність промисловості. 

І такі тенденції ще більше підтверджують мою суб’єктивну думку, що ми зараз знаходимось в ситуації "творчого руйнування", тобто, відповідно до Шумпетера, - заміни старої економічної структури новою внаслідок змін у зовнішньому середовищі та внутрішніх процесів. Суттєві зрушення в економічних політиках влади цьому тільки сприяють.

Так, нова монетарна політика НБУ ломає ті бізнеси, що орієнтувались на інфляційну та девальваційну ренту, реформи Уряду закривають ті вкоріненні десятиліттями схематози, що приносили доходи певним верствам населення за рахунок інших. Впевнений, що завдяки такому середовищу вже в найближчому майбутньому ми матимемо зовсім іншу економіку, набагато більш конкурентоспроможну за попередню. Але на шляху до неї будуть свої переможці і невдахи.

Розглянемо укріплення національної валюти, яке багато хто вважає нищівним для експортерів і економіки загалом. Як же тоді зростають країни з “міцними” валютами?

Як показує досвід, багато країн у світі проходили через періоди значної ревальвації своїх валют і при цьому їхні економіки ставали тільки потужнішими. Значною мірою, такі зміни обмінного курсу йшли поруч із змінами у режимах монетарної політики і зниженням інфляції до цільового рівня. Висновки з нової статті Юрія Городніченка, є яскравим підтвердженням того, що Україна не є унікальною в цьому аспекті.

Так само, як і Городніченко, я впевнений, що низька інфляція і міцна гривня – це нова реальність. І як свідчить досвід тих же Чехії і Польщі, для економіки таке середовище створює можливості для зростання секторів з високою доданою вартістю. Навіть більше – воно стимулює перетік ресурсів (людських і фінансових) з секторів з нижчою продуктивністю до більш ефективних.

Насправді, якщо проаналізувати промисловий сектор детальніше, ми вже можемо спостерігати подібну динаміку.

Наведу декілька прикладів. У січні-листопаді 2019 року попри загальне падіння промисловості виробництво комп’ютерів, електронної та оптичної продукції зросло порівняно з аналогічним періодом минулого року на 5%; хімічної продукції - на 3%, фармацевтики – на 6,3%. Все це галузі з високою доданої вартістю, які розвиваються і при тому швидкими темпами. Питання ж полягає в тому, що частка галузей з високою доданою вартістю є низькою у загальній структурі промисловості.

А отже, навіть стрімкі темпи їх зростання, не спроможні повною мірою нівелювати падіння основних видів промисловості з низькою доданою вартістю.

Яка має бути при цьому економічна загалом, і промислова зокрема, політика влади? На мою думку, точно вона не має фокусуватися на підтримці неефективних підприємств (якщо немає інших важливих аспектів, соціальних чи військових, наприклад).

Натомість державна політика має створювати умови для формування та зміцнення конкурентоспроможних виробництв, з фокусом на галузі з високою доданою вартістю та ті, що мають значний мультиплікативний ефект на економіку.

На це й спрямовані ключові економічні реформи – приватизація, земельна реформа, реформа ринку праці, дерегуляція та розвиток конкуренції, тощо. Але цього замало. Багато зусиль потрібно направити на розширення тих вузьких місць, які наразі стримують промислове виробництво.

Наприклад, на минулому тижні в Мінекономіки відбулась нарада щодо ситуації, яка склалась з перевезенням продукції ГМК в напрямку портів. Ця проблема – дійсно зараз є однією з найгостріших. Для її вирішення потрібно збільшити пропускну спроможність АТ "Укрзалізниця" та портів, а також посилити співпрацю між Адміністрацією морських портів України та постачальниками продукції. Окремим елементом вирішення ситуації можуть бути зміни в ціновій політиці АТ "Укрзалізниця", що стимулюватимуть гравців на ринку використовувати інші шляхи.

Іншими важливими елементами державної економічної стратегії мають бути інфраструктурні проекти (такі як стимулювання наукових і індустріальних парків), фінансова підтримка (через грантову систему стимулювання НІОКР, страхування експортної діяльності в результаті перезапуску ЕКА, пільгове фінансування МСБ, розвиток синдикованого та венчурного фінансування), просування вітчизняної продукції на міжнародних ринках.

І за успішної реалізації такої політики українська економіка зростатиме високими і сталими темпами, а обмінний курс продовжить зміцнення. Думаю, що саме такий сценарій має бути цільовим для влади, бізнесу і населення.