Итог "купуй українське": за поддержку локальных производителей заплатим вместе

У минулій колонці на тему локалізації виробництва та законопроєкту №3739 я спростував три міфи про те, чи справді іноземці та імпортні товари заважають українським виробникам продавати свої товари на Prozorro.

Коротко нагадаю висновки:

1. В системі Prozorro зареєстровано менше 1% нерезидентів від загальної кількості учасників. Тобто теза про засилля іноземців - міф.
2. По тих позиціях, де вітчизняні машинобудівники пропонують якісний товар, вони і сьогодні майже завжди виграють у конкурентів, що продають імпорт.
3. Серед запропонованих груп продукції є дуже багато позицій, які в Україні не виробляються і їх закупівля стане фізично неможливою (йдеться, в тому числі, про критичне обладнання для портів, аеродромів та атомних електростанцій)

Наразі я хотів би сконцентруватися на економічних наслідках ініціативи #купуй_українське. 

Читайте також - Ініціатива влади зламати роботу ProZorro - нова дорога для корупційних схем

По даним аналізу торгів на Prozorro випливає, що більша конкуренція - особливо, коли на тендер приходить компанія з імпортними товарами - дає українському бюджету більшу економію коштів. Якщо прибрати імпорт з Prozorro, економія зникне, і як наслідок - зростуть витрати державного та місцевих бюджетів.

Питання: звідки компенсуються кошти, які державні замовники витрачатимуть додатково через надання преференцій місцевим виробникам? Частину цих коштів потрібно буде додатково закласти у витратну частину держбюджету. Інша частина буде автоматично переведена у підвищення тарифів для всіх споживачів. Йдеться про комунальні підприємства, державну енергетику, транспорт... Там, де підняти тарифи буде неможливо, зростання витрат просто зменшить суму прибутку і, відповідно, суму дивідендів, яку компанії перераховують до держбюджету. 

Таким чином, висновок перший – і це важливо зрозуміти всім прихильникам "підтримки вітчизняного виробника" через публічні закупівлі: всю суму "підтримки" буде витягнуто з кишень абсолютно всіх громадян через тарифи та податки.

Альтернатива "локалізації" - імпортні мита?

Як показали результати дослідження Київської школи економіки – чим більше обмежень, тим більше ми втратимо ВВП. А щодо конкретних виробників – величезна частина номенклатури і зараз успішно виграє у імпортерів, тому по багатьох групах преференція не збільшить обсяг виробництва та зайнятість, а дозволить тільки збільшити ціну продукції та прибутки конкретних власників компаній. Як будуть використані ці додаткові прибутки - наразі ніхто не знає.

Читайте також - Законопроект про локалізацію: поки не бачу економічного обґрунтування його введення

Але давайте уявімо, що такий протекціонізм ефективний. Чому б тоді просто не накласти високе імпортне мито на всі ввізні товари, адже національний виробник тоді точно буде у виграші? Тому що тоді результат цієї дії - підвищення цін на всі товари - був би дуже видимим. А у випадку публічних закупівель він завуальований, адже розкиданий по багатьох тендерах та підприємствах. 

Оце і є висновок другий: для цих ініціатив вже вкотре пропонується такий складний механізм реалізації, коли прямо та швидко ніхто не відчує їх негативного ефекту, а про "підтримку" можна буде сказати одразу.

Як адмініструвати підтвердження ступенів локалізації? Складно і корупційно

Ініціатори локалізації наводять приклади розвинених країн, у яких існують схожі форми протекціонізму. Це вагомий аргумент. Але треба зауважити і те, що в цих країнах набагато більш розвинені та ефективні державні інституції, які ці інструменти протекціонізму застосовують та підтримують. А у нас, на жаль, будь-яке втручання держави в економіку зазвичай закінчується корупцією та неефективністю.

Минулого разу, автори законопроєкту і самі скоро зрозуміли, що чесно та точно порахувати "ступінь локалізації" в складних виробництвах неможливо, бо потрібно аналізувати весь ланцюжок поставок всіх компонентів до первинної сировини. 

Причому, це потрібно робити не загалом по підприємству, а по кожній партії конкретної моделі, бо постачальники можуть змінюватися, а результат розрахунку суттєво вплине на ціну переможця на державному тендері. 

Читайте також - Камбек "Купуй українське": три міфи про шкоду імпорту для українських виробників

У 2017-му всі швидко зрозуміли, що керівники відповідного державного органу з надання таких підтверджень, будуть більшу частину свого часу проводити в прокуратурі та НАБУ. Тепер автори законопроєкту не надають конкретний механізм оцінки, а доручають визначити його Кабміну, але це не змінює суті - реально зробити та перевірити ці розрахунки неможливо.   

Тому фахівцям одразу згадується сумний досвід роботи Тендерної палати в середині 2000-них. Чим тоді закінчилось бажання створити орган, який прямо впливає на сотні мільярдів гривень державних закупівель – всім відомо. 

Зауважте, що за два проаналізованих роки переможцями торгів по цих 88 кодах став 1061 постачальник. А загальна кількість учасників була майже вдвічі більша. На окремих торгах купувалися одночасно десятки різних найменувань техніки та обладнання. 

Це означає, що мова йде про десятки тисяч номенклатур продукції, які треба буде дуже швидко оформити, перевірити та включити до реєстру – а без цього замовники просто не зможуть провести закупівлі. Скільки це займе часу і як на практиці буде відбуватися? І зараз механізм публічних закупівель не надто швидкий, а скільки тепер будуть тривати процедури? І про які, тоді, швидкі реформи та підвищення ефективності держсектору можна буде говорити?

Чи є вже досвід локалізації в Україні? Так, і він неоднозначний

Не акцентуючи увагу на всім відомому прикладі АвтоЗАЗу, автори ініціатив наводять, як позитивний, приклад підтримки вітчизняного виробника сільгоспмашинобудування. Поясню про що йдеться. Згідно з постановою КМУ №130 від 1 березня 2017 року, агровиробники при купівлі вітчизняної техніки, яка внесена до відповідного реєстру, отримують з держбюджету компенсацію в розмірі від 25 до 40% вартості. 

Які результати цього проєкту? За 2017-2019 роки, згідно з даними Мінекономіки, продажі вітчизняної агротехніки збільшилися з 1,5 млрд грн у 2016 році до 5,9 млрд грн у 2019 році, а додаткові надходження податків до бюджетів усіх рівнів становили 1,9 млрд грн. 

При цьому з’явилося більше 140 підприємств, що виробляють вітчизняну сільськогосподарську техніку. 

Здається – чудові результати? Так, але тільки допоки не співставиш цифри фактичних видатків з бюджету на відповідні прямі компенсації. 

За 2017-2019 роки, згідно зі звітами Держказначейства, на програму було витрачено 3,2 млрд грн наших з вами грошей. Не буду навіть обговорювати, яку нову (і наскільки вітчизняну) техніку за два роки навчилися виробляти підприємства, які потрапили у відповідний реєстр, і наскільки радіють такій підтримці наші класичні виробники, бо продажі тракторів на дніпровському Південмаші, наприклад, скоротилися. 

Хочу звернути тільки увагу, що, навіть за такої величезної компенсації, більшість фермерів все одно обирали імпортну техніку, бо, згідно тих же даних Мінекономіки, продажі імпорту за цей час збільшилися на 4,6 млрд грн. А що було б, якби купівля імпорту була заборонена, як пропонується зараз? Що б купували фермери натомість, по яких цінах, якої якості та чи отримали б ми в результаті рекордні врожаї (а з ними податки та валютні надходження) останніх років?

Замість висновку

Пропоную авторам ініціатив #купуй_українське разом з представниками як виробників, так і замовників цієї продукції, провести фахову дискусію та обговорити зазначені тут проблеми. Бо можливі наслідки можуть виявитися не просто небажаними, а критичними для роботи державного сектору та всієї економіки.