Покупка государством земли - путь к новым коррупционным схемам

Головним та єдиним покупцем землі в Україні має бути держава, говорять опоненти урядової земельної реформи та пропонують створити державний Земельний банк, з якого земля буде передаватися в оренду всім бажаючим. 

Прихильники ідеї люблять апелювати до досвіду Британії чи Ізраїлю, де номінально вся земля належить короні чи уряду, а компанії можуть володіти лише правами користування та оренди. Але це якраз ті приклади, які категорично не можуть бути повторені в наших реаліях.

Британія - це монархія, а її величність королева є номінальною власницею. Просто як монарх. Фактично можна сказати, що там ринок є, але продаються права користування та назад ніколи нічого не забирають. Хоча це виглядає як державна власність, але це ринок із набагато меншими регулюваннями, ніж в Україні.

Що стосується Ізраїлю, то в них це частина політики експансії, бо держава по суті створена на землях, які належали арабам, Палестині. Тобто це політика — викуповувати землю у палестинців і робити її державною власністю. Але Україна, дякуючи Богу, експансіоністських прагнень не має. Навпаки ми захищаємо свою територію від агресора. Тому, власне кажучи, купувати землі особливого сенсу у держави немає. 

Читайте також - Земля, політики і ЗМІ: хто топив за земельну реформу, а хто топив реформу

Більш того, це взагалі недуже хороша ідея, яка може створити додаткові проблеми в і без того складній земельній сфері. 

Одразу хочу нагадати, що Державний земельний банк для України - уже пройдений етап. У 2012 році за його створення проголосували, закачали 120 млн бюджетних грошей, намагалися організувати публічне акціонерне товариство, у власність якого передавалися б земельні ділянки державної власності. Навіть 1,6 млн гектарів проінвентаризували. Але, на щастя, справу до кінця не довели, бо цей земельний банк був просто прихованою формою приватизації державних земель. Тому, що у момент, коли вони передавалися ПАТ "Державний земельний банк", вони ставали його приватною власністю. І потім отримати контроль над ними комусь зацікавленому було б набагато простіше. 

Чому ідея зробити державу головним покупцем земель не здається мені доброю?

Перша відповідь - в наших умовах держава, як правило, є поганим власником та менеджером. Подивіться на державні сільськогосподарські підприємства, яким земельний банк, м’яко кажучи, особливої користі не приносить та вони є хронічно збитковими. Інакше б ніхто не поспішав їх приватизовувати.

Читайте також - В очікуванні ринку. Кому належить українська земля 

Треба завжди пам’ятати просте правило. Треба казати не "державна власність", а власність чиновників. Все одно все, що ми називаємо державною власністю, у кінцевому підсумку буде управлятися якимось чиновником. А вони ніколи не мають нормальної мотивації робити щось дійсно ефективно. Вони ризикують не своїм, а чужим майном. Тому тут може бути і недобросовісна передача в оренду, і неефективне розпорядження. Врешті, чиновники будуть переслідувати свої власні інтереси або інтереси тієї політичної сили, яка їх призначила. 

Друга відповідь - купувати землю в бажаючих продати, як пропонується, буде не держава, а платники податків, себто витрати на земельний банк будуть з державного бюджету, який формується податками. А навіщо громадянам України додаткові придбання сільськогосподарських земель? У нас бюджет і так напружений, зайвих грошей там, відверто кажучи, немає. У держави Україна зараз немає якихось вільних грошей, які би вона могла інвестувати у придбання сільськогосподарських земель. Тим більше, що ефективність використання цих земель з боку держави навряд чи буде найкращою. 

Крім того, норму про безоплатну приватизацію, за якою кожен громадянин України нібито має право отримати від держави два гектари землі, ніхто не відміняв. Виходить абсурд - хтось викуповуватиме від імені держави землю у державну власність і тут же буде писати заяву "Дайте мені цю землю безоплатно!". Все зводиться до того, що кошти платників податків будуть викидатися у повітря і можна проводити шикарні оборутки. Адже це явно нелогічно — витрачати кошти платників податків на придбання землі у державну чи комунальну власність, щоб потім цю землю безкоштовно віддати. 

Чому агробізнес вимагає створення земельного банку або щоб держава купувала землю?

Агробізнес хоче заощаджувати на видатках. Він хоче, щоб він не ніс видатків по придбанню земельних ділянок у власність, а міг і надалі недорого орендувати земельні ділянки хай не від громадянина, а від держави. Всі схеми зводяться до того, що платники податків повинні заплатити за агробізнес, який хоче отримати доступ до земельних ресурсів, не купуючи при цьому земельні ділянки у власність. Не витрачаючи на це, умовно кажучи, значних ресурсів. 

Тому така модель якогось кардинального підвищення ефективності сільського господарства не дасть. Агробізнес як був, так і залишиться рендним. Тобто сільськогосподарські підприємства не будуть ставати власниками земельних ділянок. Для них це не буде джерелом фінансування, вони не зможуть користуватися своїм правом закласти у банк, отримати кредити під цю заставу. Тому це просто заміна шила на мило. 

Ще хочу згадати, що другий рік поспіль держава передає землю громадам. Не продає, а передає, даючи їм можливість самим вирішувати питання місцевого життя. Врешті, ніхто громаді, якщо вона буде дуже хотіти купувати землі у приватну власність, цього не забороняє. Місцева рада може прийняти відповідну місцеву програму і власні кошти спрямувати, у тому числі, на придбання земель. Єдине, що якоїсь особливої вигоди від цього громада не отримає. Більшості сільських громад є куди витрачати гроші, крім купівлі землі.

Републікація повної версії матеріалу заборонена (без письмового дозволу редакції)