У 2012 році деякі люди панічно боялися наближення 12 грудня. Різного роду "пророки" та екстрасенси переконували людство, що 12 грудня 2012 року (себто 12.12.12) настане кінець світу. Оскільки ви читаєте цей текст, кінця світу так і не було. Щось схоже сьогодні відбувається з міфологізацією земельної реформи.

Противники реформи, які не читали урядових законопроектів про ринок землі, самі вигадують те, про що у ньому йдеться. Як наслідок – вони закидають в інформаційний простір абсолютно неправильні тези. Аби уникнути хибного трактування та позбавити наших громадян побоювань – всього лише у п’яти тезах пояснюю, що йдеться у законопроекті про ринок землі, який пропонує уряд Олексія Гончарука.

Перше: уряд хоче дати чіткий посил та зрозумілі правила гри для аграрного бізнесу. Час схем, які тривали 18 років, закінчився. Мораторій, при якому землю купували й продавали напівлегально, має відійти у минуле. Натомість прийшов час для закону, який буде простим, прозорим і зрозумілим для всіх учасників.

Друге: українська земля повинна коштувати більше. А земельний шантаж семи мільйонів громадян відійде в минуле. Бо ситуація з дешевим продажем землі, в разі бажання її продати, є неприпустимою. Наразі на тіньовому ринку ціна складає приблизно $1000 за гектар. Після запровадження ринку середня ціна гектару складатиме $2000 з подальшим щорічним зростанням вартості.

Третє: бізнес має отримати можливість планувати свою діяльність не на 12 місяців, а на 5-7 років наперед. По-іншому, це буде історія, яка зайде в глухий кут: зацементує Україну як "сировинний придаток", який торгує низькомаржинальним зерном, кукурудзою та соняшниками. Фактично, це те що ми маємо сьогодні. Якщо ви раптом запитаєте фермера, що він збирається сіяти у найближчі п'ять років – він не дасть чіткої відповіді. Все через те, що мораторій не дозволяє планувати більше ніж на 12 місяців. В першу чергу, через невпевненість в можливості обробляти землю в майбутньому. Ринок землі змінить цю ситуацію.  

Четверта складова – найбільш складне питання з іноземцями. Було знайдено баланс між середніми й малими аграріями та компаніями з іноземним капіталом. Якщо вони тут працюють мінімум три роки, платять податки, живуть по-українським законам та обробляють землю, то матимуть можливість купити її лише в рамках існуючих договорів. На земельний банк інших аграріїв ці гравці претендувати не зможуть. У свою чергу, нові українські компанії з іноземними засновниками впродовж п'яти років не матимуть змоги купувати українську землю. Натомість, громадяни України зможуть створювати підприємства та інвестувати свої кошти у купівлю землі і створювати на ній додаткову вартість.

П’яте – введено обмеження на локальні монополії. На рівні ОТГ неможливо буде купити більше 35% сільськогосподарської землі. На рівні області – не більше 8%. Що стосується рівня країни, то це 0,5%, що обмежить розміри великих агрохолдингів. Вони зможуть викупити лише третину землі, що перебуває в обробці.

Загалом цей законопроект балансує інтереси усіх гравців аграрного ринку та захищає інтереси українців.

Та найголовніше – відкриття ринку землі повертає кожному українцеві право розпоряджатися своєю землею так, як він сам забажає. Хочеш не продавати землю – не продавай, хочеш продати – продай легально, хочеш здати в оренду – здавай за ринковою ціною.

Історія із земельною реформою – це зовсім не про кінець світу та інші залякування. Це справжній тест на протидію популізму та готовність суспільства та влади до незворотних змін.