Как решение Бундестага повлияет на СП-2 и газовые переговоры

13 листопада у німецькому парламенті відбулося голосування за імплементацію положень Директиви ЄС 2019/692, яка у свою чергу змінювала Газову директиву (2009/73), частину третього енергетичного пакету (ТЕП) Європейського Союзу. Зазвичай, процедурні поняття імплементацій директив (згідно з правовою системою ЄС, директиви Європарламенту, 288 статті Договору про функціонування Європейського союзу) є обов’язковими до виконання країнами-членами, дуже опосередковано впливають на українські політичні реалії та місце нашої держави у системі міжнародних відносин.

У цьому випадку все було зовсім інакше: німецький парламент голосував за імплементацію положень Директиви, яку в арбітражному позові юридична фірма Herbert Smith Freehills назвала "дискримінаційною стосовно Північного потоку-2 (ПП-2)". Хоча й дане голосування не могло зупинити спорудження ПП-2, негативний результат завдав би російському Газпрому та швейцарській "дочірній" компанії North Stream 2 AG неабиякого клопоту.

Що ж сталося і як це вплине на Північний потік-2 та Україну?

У 2009 році для регулювання енергетичної галузі, покращення енергоефективності та надійного постачання енергії, Європарламент затвердив норми ТЕП, що складається з двох директив (Електроенергійна директива 2009/72/ЕС і Газова директива 2009/73/ЕС) та трьох постанов. 17 квітня 2019 року були прийняті поправки до Газової директиви, які передбачають застосування права ЄС і певних норм ТЕП до газопроводів з третіх країн.

На практиці, застосування права ЄС створює проблеми для Газпрому та його "дочки" – дискримінаційність, на думку російської сторони, зумовлює те, що не всі газогони підпадають під дію зміненої директиви: завершені до 23 травня 2019 року та виключені колегіальним рішенням перед початком будівництва газогони, звільняються від правил. На думку Газпрому, ПП-2 знаходиться "десь посередині" між завершеними та виключеними, немає різниці між "завершеними" чи "майже завершеними", тому ЄС порушує 10 та 13 статті Договору до Енергетичної Хартії, так як інвестори вже внесли значні кошти у фінансування проекту.

Доводити власну правоту російська сторона збирається у міжнародному арбітражі: річ у тім, що положення ТЕП надто боляче заважають Росії. Його офіційна юридична ціль полягає у запобіганні ситуацій, коли компанії-монополісти, які постачають енергоносії, можуть блокувати доступ конкурентам шляхом володіння сіткою розподілення енергоресурсів.

Найбільшою перепоною є "анбандлінг" - відокремлення компанії транспортного оператора та компанії, яка здійснює видобуток та продаж енергоресурсів. Хоча існує три варіанти анбандлінгу (Ownership unbundling, OU, Independent System Operator, ISO та Independent Transmission Operator, ITO), всі передбачають відокремлення продажу від видобутку. На практиці це означає, що швейцарська "дочка" Газпрому, повинна створювати незалежного оператора газотранспортної системи.

Крім цього, ЄС згідно ТЕП отримає можливість контролю за газопроводом та право отримувати інформацію щодо тарифів, зборів та принципів ціноутворення. Газпром у Європі тепер повинен стати більш відкритий та прозорий, щонайменше для органів ЄС. Згідно з пунктом 2 статті 1 розпорядження 713/2009, ТЕП передбачав створення ACER (Агентства співпраці енергетичних регуляторів), який має виключне право, тепер вже й стосовно дочки Газпрому брати участь у створенні європейських мережевих правил та приймати за певних умов обов’язкові односторонні окремих рішень щодо умов доступу та експлуатаційної безпеки для транскордонної інфраструктури.

13 листопада німецький парламент голосував за імплементацію норм директиви ЄС 2019/692/ЕС щодо поширення права ЄС для регулювання газогонів між ЄС та третіми країнами. Хоча поправки стосуються будь-якого газогону, де-факто вона була напрямлена саме на ПП-2.

Тиждень до цього Бундестаг вже мав досвід невдалого голосування за імплементацію даної директиви у власне законодавство: 8 листопада у першу чергу завдяки протесту проросійської радикальної партії "Альтернатива для Німеччини" та відсутності необхідного кворуму голосування провалилося. Видається досить дивним, що й другого разу "Альтернатива" не голосувала за проросійський законопроект, але, згідно з досить дивною партійною інтерпретацією, законопроект зашкодить інтересам ПП-2.

Можна сказати, що завдяки зусиллям проросійських сил, законопроект не став суто відбиванням викладених у Директиві норм. Спочатку німецькі коаліційні сили ХДС/ХСС та СДПГ намагалися взагалі виключити ПП-2 з-під дії Директиви у межах власної 24-мильної прилеглої зони. Важливо пам’ятати, що в Німеччині ПП-2 сприймається майже всіма політичними силами, як важливий економічний проект для енергетичної безпеки ФРН. Щоправда, 13 листопада законопроект був трохи видозмінений, а представники СДПГ заявили, що у новому законі положення були імплементовані "один в один".

Взагалі голосування за імплементацію положень квітневої Директиви можна назвати "епопеєю постправди": політики СДПГ заявили, але злукавили. Через декілька годин після голосування, український уряд заявив, що їх голос почули в Берліні. Звісно, протягом двосторонніх консультацій української делегації з німецькими партіями, політики ФРН запевняли про відсутність "підводних каменів" щодо ПП-2 та збереження норми про "завершення побудови до 23 травня 2019  року".

Зважаючи на суспільний консенсус у Німеччині щодо ПП-2, німецько-російських відносин та енергетичної залежності ФРН від РФ (Берлін імпортує близько 65% газу з Москви), було досить наївно сподіватися на повну та відчайдушну підтримку України. У прикінцевих положеннях закону надали принципово важливу Газпрому норму, щодо можливості інтерпретації "з урахуванням усіх обставин" зарахування до дати 23 травня не завершення будівництва як такого, а завершення дати інвестування газону – саме цей аргумент висунули юристи швейцарської "дочки" в арбітражному позові. Хоча й Україні обіцяли "гарантії безпеки", можливість інтерпретації "духу і букви закону" безпосередньо німецькими судами загальної юрисдикції несе великі ризики.

Битва за майбутнє ПП-2 продовжується, але дане рішення має більше негативу ніж позитиву для України. Судова практика щодо положень ТЕП обмежується поки лише вдалим позовом Польщі до суду ЄС щодо газопроводу OPAL проти Газпрому. Хоча українська сторона ще до прийняття закону заявила, що у випадку невиконання положень Директиви, Україна завдяки підтримці Польщі чи країнам Балтії, зможе ініціювати позов до суду ЄС, зупинити ПП-2 зараз можуть тільки американські санкції.

Єдине, що може виграти - це час: юридичні моменти арбітражу проти ЄС, позов до суду ЄС, лише впливають на дату запуску ПП-2. Надії на санкції США стає все менше, саме тому Київ повинен бути здатним адаптуватися до "нової реальності" та використовувати час як ресурс на тристоронніх газових перемовинах між Україною, РФ та Європейською комісією.

З 1 січня 2020 року закінчується термін дії 10-річного газового контракту, погляди на продовження якого кардинально різні: Україна хоче підписати новий 10-річни контракт за правилами ЄС, Росія ж прагне отримати короткострокову угоду для того, щоб виграти трохи часу до повномасштабного запуску максимальної потужності ПП-2 та Турецького потоку, чия загальна потужність (близько 85 млрд кубометрів) майже еквівалента обсягу транзиту газу через Україну.

Відсутність договору про транзит газу завдасть болючого удару українським національним інтересам: тільки думка про те, що Російська Федерація зазнає величезних втрат через відсутність газотранспортної інфраструктури не "зігріє", у всіх сенсах цього слова, Україну. На даному етапі, Київ не може похизуватися енергонезалежністю від Москви: ініціативи з реверсу газу з Румунії та Молдови, видобуток власного газу та імпорт СПГ-газу з США вимагають часу. Саме тому пріоритетне завдання українського уряду - використати "виграний час" для досягнення якогось компромісу з російською стороною щодо контракту, існування якого більше вписується у концепцію "захисту національних інтересів" ніж його відсутність.