История лжи ценой в миллиарды. Отрывок из книги "Дурная кровь"

Книга "Дурна кров. Таємниці та брехні стартапу Кремнієвої долини" журналіста Wall Street Journal Джона Каррейра - історія злету та падіння медичного стартапу Theranos. Його засновницю, 22-річну Елізабет Голмс, називали наймолодшою мільярдеркою світу. Дівчині вдалося переконати Америку у винайденні революційної системи аналізу крові, яка мала б врятувати життя тисячам людей. Найбагатші люди Кремнієвої долини повірили у "винахід" Голмс та не скупилися на гроші, а колишній державний секретар США Генрі Кіссинджер навіть увійшов до ради директорів її амбітного стартапу.

Але згодом з’ясувалося, що Theranos побудовано на брехні та інтригах. А технології, яка мала перевернути світ медицини, взагалі не працює.

Як же молодій американці вдалось ошукати найрозумніших людей Америки? Саме на це питання відповідає Каррейра у своїй книзі-розслідуванні, яка відразу ж після виходу стала бестселлером в США.

Нещодавно видавництво Book Chef видало книгу "Дурна кров" в українському перекладі. LIGA.net пулікує уривок з неї. 

Цілеспрямоване життя

Елізабет Енн Голмс уже з дитинства знала, що хоче бути успішною підприємницею.

Коли їй було сім років, вона вирішила спроектувати машину часу і заповнила свій записник детальними кресленнями чудо-техніки.

Коли їй було дев’ять чи то десять, хтось із родичів на сімейному святі запитав її про те, що рано чи пізно запитують кожного хлопчика і дівчинку:

- Ким ти хочеш стати, коли виростеш?

Анітрохи не знітившись, Елізабет випалила:

- Я хочу стати мільярдеркою.

- І зовсім не хочеш стати президентом? - не вдовольнився її відповіддю родич.

- Ні, президент одружиться зі мною, бо я матиму мільярд доларів, - відказала дівчинка.

То не була пуста балаканина дитини. За словами члена родини, свідка тієї розмови, Елізабет відповідала родичеві з серйозністю і рішучістю, не властивими дітям її віку.

Амбіції Елізабет підживлювали батьки. Кристіан і Ноель Голмси плекали високі очікування щодо доньки, які своїм корінням сягали славетної історії роду.

По лінії батька Елізабет походила від угорського емігранта Чарльза Луї Флейшмана, який заснував процвітаючий бізнес, відомий як Fleischmann Yeast Company. Його неймовірний комерційний успіх перетворив Флейшманів на одну з найзаможніших родин Америки на порубіжжі XIX–XX століть.

Донька Чарльза, Бетті Флейшман, вийшла заміж за данця, лікаря батька, доктора Кристіана Голмса. Він був прапрадідом Елізабет. За сприяння потужних зв’язків маєтної та впливової родини дружини в політичних і ділових колах доктор Голмс заснував лікарню Cincinnati General Hospital і медичну школу при університеті Цинциннаті. Тож предки Елізабет забезпечили її славним родоводом, що згодом не раз висували як беззаперечний аргумент на користь її обраності та благонадійності для венчурних капіталістів, скупчених на Сенд-Гілл-роуд поблизу Стенфордського університету, адже вона успадкувала не лише підприємницькі гени, але й медичні на додачу.

Ноель, мати Елізабет, теж мала всі підстави пишатися своєю генеалогією. Її батько Джордж Арлінґтон Дауст-молодший був випускником Вест-Пойнта, найстарішої військової академії збройних сил США. На початку 1970-х років як високопоставлений чиновник Пентагону він спланував і здійснив перехід США від призовного війська до контрактної армії. Даусти вели своє походження від Луї Ніколя Даву, маршала війська Наполеона, який до 1815 року не програв жодної битви.

Одначе, саме досягнення батьківської родини Елізабет видавалися їй найяскравішими й полонили дитячу уяву. Крис Голмс докладав усіх зусиль, щоб вишколити доньку не лише на видатних успіхах її давніх пращурів, але й на провалах найближчих предків. Батько й дід Криса жили на широку ногу - захопливим і порочним життям, стрибали з одного шлюбу в інший і боролися з алкоголізмом. Крис ганив їх за те, що пустили за вітром сімейні статки.

«Я виросла з тими історіями про велич мого клану, - сказала Елізабет у інтерв’ю журналу The New Yorker багато років по тому, - та про людей, які вирішили не витрачати своє життя на досягнення амбітних цілей. Мені розповідали, що відбувається з такими людьми, і який вплив той недостойний вибір справляє на сутність і якість їхнього життя».

Дитинство Елізабет минуло у Вашинґтоні, штат Джорджія, де батько займав різні посади в державних установах, від Державного департаменту США до Агенції міжнародного розвитку. Мати працювала асистенткою на Капітолійському пагорбі, в Конгресі США, поки їй не довелося перервати кар’єру, щоб ростити дітей - Елізабет і її молодшого брата Кристіана.

Щоліта Ноель виїздила з дітьми в Бока-Ратон, штат Флорида, де Елізабет і Рон Дитци, тітка й дядько Елізабет, мали будиночок із прекрасним видом на Атлантичний Береговий канал. Їхній син Девід був на три з половиною роки молодший за Елізабет і на півтора року - за Кристіана.

Малі кузени спали на пінопластових матрацах на долівці й щоранку наввипередки мчали на пляж поплавати. По обіді розважалися грою в «Монополію». Коли Елізабет виривалася вперед, що, власне, ставалося ледь не щоразу, то наполягала грати до самого кінця, гарячково викупляла будинки і готелі, аж доки не доводила Девіда й Кристіана до банкрутства. Коли ж вряди-годи дівчина програвала, то скаженіла від люті й не раз стрілою кидалася геть, розриваючи протимоскітну сітку вхідних дверей будиночка. То були перші проблиски притаманної їй настирливості в конкурентній боротьбі.

У старших класах школи Елізабет не була популярною дівчиною. До того часу, отримавши роботу в конгломераті Tenneco, батько перевіз родину до Г’юстона. Діти Голмса вчилися в найпрестижнішій тутешній приватній школі «Сент-Джонс». Незграбна дівчина-підліток з величезними блакитними очима, Елізабет вибілювала волосся, намагаючись «бути як усі», і боролася з харчовим розладом.

У восьмому класі вона допалася до шкільної науки, допізна засиджувалася за підручниками і скоро стала відмінницею. Це був прототип розпорядку, що стане нормою її життя: тяжко працювати й мало спати. Досягши помітних успіхів у навчанні, дівчина набула впевненості в собі, підвищила свій соціальний статус серед ровесників і зав’язала дружні стосунки з багатьма із них. Вона почала зустрічатися з сином шанованого в Г’юстоні хірурга-ортопеда. Юні закохані на Новий рік удвох поїхали до Нью-Йорка відсвяткувати прихід нового тисячоліття на Таймс-сквер.

Коли настав час застановлятися над тим, у який коледж вступати, Елізабет накинула оком на Стенфорд - очевидний вибір для успішної школярки, яка цікавиться наукою й комп’ютерами та мріє стати підприємницею. Невеличкий сільськогосподарський коледж, який заснував залізничний магнат Леланд Стенфорд наприкінці XIX століття, нерозривно пов’язаний із Кремнієвою долиною, адже Стенфордський університет став її своєрідним інтелектуальним центром. За вікном буйним цвітом вирував інтернет-бум, і найяскравіші його зірки на кшталт Yahoo облаштовували свої офіси в університетському містечку Стенфорду. Коли Елізабет навчалась у випускному класі, двійко аспірантів кафедри інформатики Стенфорду саме почали привертати увагу діяльністю свого невеличкого стартапу, що мав назву Google.

Елізабет уже добре знала цей університет. На порубіжжі 1980–1990-х протягом кількох років її родина мешкала у Вудсіді, штат Каліфорнія, за кілька кілометрів від університетського містечка. Замешкуючи там, вона подружилася з сусідською дівчиною на ім’я Джессі Дрейпер. Тім Дрейпер, батько Джессі, був венчурним капіталістом у третьому поколінні й мав усі шанси стати одним із найуспішніших інвесторів стартапів Кремнієвої долини.

Зі Стенфордом Елізабет пов’язувала ще й китайська мова. Батько часто їздив у відрядження до Китаю й вирішив, що його нащадки мають вивчати мандаринську говірку - офіційну мову країни. Тож вони з дружиною найняли дітям репетитора, який приходив на заняття в їхній будинок у Г’юстоні щосуботи зранку. У старших класах школи Елізабет уже так добре розмовляла, що їй вдалося стати учасницею літньої університетської програми вивчення мандаринської мови. Хоча програма призначалася лише для студентів Стенфорду, школярка так вразила куратора своїм вільним володінням мовою, що він зробив для неї виняток. Упродовж перших п’яти тижнів заняття проходили у Стенфордському університеті в Пало-Альто, після чого на чотири тижні студенти полетіли в Пекін удосконалювати вивчене в мовному середовищі.

Елізабет прийняли до Стенфорду навесні 2002 року як президентську стипендіатку. Цією стипендією нагороджували найліпших школярів. Їм надавали грант у розмірі трьох тисяч доларів, які стипендіат міг витратити на розвиток своїх інтелектуальних здібностей за власним вибором.

Батько прищепив Елізабет тверде переконання, що вона має жити цілеспрямованим життям. За довгі роки кар’єри на державній службі Крис Голмс не раз керував гуманітарними операціями, приміром, приймав емігрантів під час масового прибуття кораблів з кубинського порту Маріель у квітні-жовтні 1980 року, коли у Сполучені Штати емігрувало близько 125 тисяч кубинців і гаїтян. У будинку родини на стінах висіли світлини, що зображували, як батько працює над ліквідацією наслідків гуманітарної катастрофи у країнах, розтерзаних війною. Це допомогло Елізабет збагнути, чого достеменно вона прагне досягти в житті - не просто стати багатійкою, а й лишити свій слід у цьому світі, зробити щось для загального блага. Новітні біотехнології давали шанс досягнути й першого, і другого. Вона вирішила вивчати хімічні технології, царину науки, що давала вхідний квиток у біотехнологічну сферу.

Лицем хіміко-технологічного факультету Стенфордського університету був Ченнінґ Робертсон. Харизматичний, вродливий і веселий, Робертсон викладав у Стенфорді з 1970 року і мав рідкісний хист знаходити спільну мову зі студентами. Він також був найпопулярнішим викладачем факультету, форсив білявою гривою, якої де-не-де вже торкнулася сивина, і з’являвся на лекції в модних шкіряних куртках, що скидали щонайменше десятиліття з його солідних п’ятдесяти дев’яти років.

Елізабет прослухала лекцію Робертсона «Вступ у спеціальність “Хімічні технології й інженерія”» й відвідала його семінар про пристрої контрольованої доставки лікарських засобів. Захопившись тим, що дізналася, вона стала вмовляти професора дозволити їй допомагати в його дослідницькій лабораторії. Робертсон згодився і закріпив її за аспірантом, який працював над проектом розробки високоефективних ензимів для прального порошку.

Після довгих годин, присвячених роботі в лабораторії, Елізабет вела активне соціальне життя. Вона не пропускала жодної університетської вечірки й бігала на побачення до студента-другокурсника на ім’я Джей Ті Батсон. Юнак виріс у маленькому містечку у Джорджії, і на нього справило приголомшливе враження дивовижне поєднання в Елізабет вишуканих манер і практичного ставлення до життя. Ближче взнавши дівчину, він із подивом збагнув, що вона досить скритна людина. «Елізабет була не з тих, хто відкриває світові душу, - згадує він. - Вона воліла не розкривати свої карти й не любила ділитися особистим навіть зі мною».

На перші свої студентські зимові канікули Елізабет поїхала додому, в Г’юстон, щоб відсвяткувати Різдво з батьками й Дитцами, які прилетіли з Індіанаполіса. Вона провчилася в коледжі лише кілька місяців, проте вже плекала думку покинути навчання. Під час Святої вечері батько запустив на її кінець столу паперового літачка, на крилах якого було виведено «Кандидат Наук».

За словами члена родини, присутнього на тій різдвяній вечері, Елізабет відповіла батьку жорстким безапеляційним тоном: «Ні, тату, мене геть не цікавить здобуття наукового ступеня, я бажаю заробляти гроші».

Тієї весни одного дня Елізабет з’явилася біля дверей кімнати Батсона в гуртожитку і сказала, що вони надалі не зустрічатимуться, бо вона засновує компанію і їй доведеться присвячувати цій справі весь свій час. Батсон, якого перше ніколи не кидала дівчина, був приголомшений, проте, як згадує він, гостроту його душевного болю дещо пом’якшив феноменальний аргумент розставання, висунутий Елізабет.

Фактично дівчина покинула Стенфорд лише наступної осені, повернувшись із літнього стажування в Інституті Генома Сінгапуру. 2003 року в Азії зафіксували спалах перше невідомого коронавірусу, що викликав атипову пневмонію, так званий важкий гострий респіраторний синдром (англійське скорочення - SARS). У Сінгапурі Елізабет проводила аналіз діагностичних проб хворих. Забір проб здійснювали старими низькотехнологічними методами з використанням шприців і назальних тампонів. Те, що Елізабет побачила в інституті, переконало її: за цифрової епохи архаїчні прийоми взяття зразків клінічного матеріалу для діагностики вже віджили себе, та мусить бути ліпша технологія. Повернувшись додому в Г’юстон, дівчина на п’ять діб засіла за комп’ютер, упродовж ночі спала годину-дві та не відриваючись від дисплея, кілька разів на день поспіхом ковтала їжу з таці, яку їй приносила мама.

Спираючись на здобуті в Сінгапурі й на семінарах Робертона знання про нові технології, Елізабет склала патентну заявку на трансдермальний пластир на руку, який мав діагностувати стан здоров’я й у разі потреби вивільняти в шкіру порцію ліків.

Настав час повертатися до університету. Усю дорогу, поки мати гнала родинне авто з Техасу до Каліфорнії, геть виснажена другокурсниця Елізабет Голмс міцно спала. Діставшись університетського містечка, дівчина відразу помчала в навчальний корпус - показувати свою заявку на патент Робертсону й Шонаку Рою, аспірантові, якому вона асистувала у професоровій лабораторії.

Багато років по тому, даючи свідчення в судовій залі, Робертсон згадував, як вразила його винахідливість студентки: «Якимось дивом їй вдалося синтезувати науково-інженерні розробки й існуючі технології в такий спосіб, який ніколи не спадав мені на думку». Його також приємно здивувало те, з якою впевненістю й рішучістю Елізабет представляла їм із Шонаком свою ідею. «Я перше ніколи не стрічав такої мотивованої студентки, хоча на своєму віку спілкувався з тисячами студентів, - сказав професор. - Я благословив її рухатися далі й безоглядно прямувати наміченим шляхом до втілення своєї мрії».

Шонак скептичніше поставився до ідеї Елізабет. Він виріс у сім’ї індійських емігрантів у Чикаґо, далеко від екзальтованої метушні Кремнієвої долини, та вважав себе приземленим прагматиком. Концепція Елізабет видалася йому притягнутою за вуха й не зовсім реалістичною. Але його підкупив ентузіазм Робертсона, та й ідея запуску власного стартапу була надто заманливою.

Поки Елізабет подавала документи на реєстрацію компанії, Шонак завершив останній семестр програми навчання в аспірантурі, що було необхідною умовою отримання наукового ступеня. У травні 2004 року він став першим штатним працівником стартапу й отримав міноритарну частку в бізнесі. Робертсон своєю чергою ввійшов у раду директорів як науковий радник.