Жизнь 3.0. Кому стоит бояться искусственного интеллекта? Книга

Жизнь 3.0. Кому стоит бояться искусственного интеллекта? Книга - Фото
Книга "Життя 3.0. Доба штучного інтелекту" (фото - Наш Формат)
06.07.2019, 10:24

В Украине вышла книга "Жизнь 3.0. Время искусственного интеллекта" астрофизика Макса Тегмарка. LIGA.net публикует отрывок (укр.)


Здатність майже миттєво пристосовується до нового середовища дала людству перевагу в запануванні Землі. Та, попри значні прориви, - мову, писемність, друкарський прес, розвиток науки та технологій, - усі відомі нам життєві форми залишаються заручниками своєї біологічної "оболонки". Наступний етап - доба штучного інтелекту, Життя 3.0, що звільниться від
біологічних кайданів еволюції і стане господарем власної долі.

У своїй книзі Макс Теґмарк, астрофізик, професор Массачусетського технологічного інституту та один з найавторитетніших дослідників штучного інтелекту, спобував проаналізувати, якими будуть економічні, правові, військові та соціальні наслідки появи штучного інтелекту, і що ця технологія дасть людству. 

LIGA.net публікує уривок з книги "Життя 3.0. Доба штучного інтелекту", яку нещодавно видав "Наш Формат".


Чи залишаться люди без роботи?

Якщо ШІ вдосконалюватиметься й далі, а щораз більше робочих місць буде автоматизовано — то що тоді? Є багато оптимістів, які стверджують, що на зміну автоматизованим робочим місцям прийдуть нові, ще кращі. Зрештою, саме так завжди й було раніше, ще із часів луддитів, які боялися технологічного безробіття під час промислової революції. 

Проте інші налаштовані песимістично і заявляють, що цього разу все буде інакше і що дедалі більше людей не лише стануть безробітними, а й узагалі не матимуть шансу отримати роботу. Песимісти твердять, що вільний ринок встановлює заробітну платню на основі попиту і пропозиції, а зростання пропозиції дешевої машинної праці зрештою зведе зарплатню для людей до рівня, набагато нижчого за прожитковий мінімум.

Позаяк ринкова зарплатня для будь-якої роботи — це погодинна оплата тому, хто (чи що) виконуватиме її якомога дешевше, то оплата історично завжди знижувалася, коли була можливість перенести певні види роботи до країни з нижчим рівнем доходів або доручити виконувати її машині, яка не потребує високої оплати. Під час промислової революції ми почали шукати способів замінити наші м’язи машинами, і люди пішли на краще оплачувані роботи, де більше працювали головою. Робітничим спеціальностям прийшли на зміну офісні посади. Тепер ми поступово намагаємося зрозуміти, як замінити наші голови машинами. Якщо нам зрештою це вдасться, то яка робота залишиться для нас? 

Дехто з оптимістів твердить, що після фізичної й розумової праці наступний бум робочих місць відбудеться у творчій сфері, але песимісти заперечують, мовляв творчість — це один із процесів розумової діяльності, тож і нею рано чи пізно теж опанує ШІ. Інші оптимісти сподіваються, що натомість бум почнеться в нових, виниклих завдяки технологіям професіях, про які ми ще навіть і не здогадуємося.

Зрештою, хто б у часи промислової революції міг подумати, що їхні нащадки колись працюватимуть веб-дизайнерами та водіями Uber? Але песимісти заперечують, що це все — видавання бажаного за дійсне, а емпіричні дані дають мало доказів на підтримку такого погляду. Вони наголошують, що ми могли б робити такі самі заяви сто років назад, до комп’ютерної революції, і передбачити, що більшість нинішніх професій будуть новими, раніше нечуваними. Але переважна кількість сьогоднішніх професій існувала вже сто років тому.   

Головна тенденція на ринку робочих місць не в тому, що ми переходимо до цілком нових професій. До них відносяться не лише високотехнологічні професії на зразок розробки програмного забезпечення, а й широкий спектр низькотехнологічних фахів, які потребують нашої неперевершеної спритності і соціальних навичок, — від лікувального масажу до акторства.

Чи зможе ШІ затьмарити нас у виконанні інтелектуальних завдань так швидко, що останні робочі місця залишаться лише в тій низькотехнологічній категорії? Один з моїх приятелів недавно пожартував, що найостаннішою професією, мабуть, стане найперша: проституція. Але коли він сказав про це японському робототехніку, той запротестував: «Ні, роботи це дуже добре вміють!». 

Як забезпечити людей доходом без роботи 

То хто ж має рацію: ті, хто каже, що на зміну автоматизованим робочим місцям прийдуть інші, кращі види роботи, чи ті, хто пророкує в майбутньому безробіття для більшості людей? Якщо прогрес ШІ не сповільниться, то рацію можуть мати обидві сторони: одна в близькому майбутньому, а інша — у віддаленому. Але хоча люди часто бачать зникнення робочих місць у дуже похмурому світлі, це зовсім необов’язково повинно мати негативні наслідки! Луддити переймалися конкретними видами роботи й не розглядали можливості, що інші професії можуть мати таку саму соціальну цінність. Аналогічно ті, хто бояться за нинішні робочі місця, теж можуть дивитися надто вузько:

нам потрібна робота, щоб забезпечити собі дохід і мету в житті, але якщо мати щедрі ресурси, створені машинами, можна буде знайти альтернативні способи забезпечити й дохід, і мету без роботи. Щось схоже трапилося в історії з кіньми, яка не закінчилася їх повним зникненням. Натомість із 1960 року їхнє поголів’я потроїлося, тому що тварин захищало щось на зразок системи соціального забезпечення: хоча вони більше не могли заробляти собі на прожиття, люди охоче почали піклуватися про коней і заводити їх для задоволення, спорту чи просто як домашніх улюбленців. А чи можемо й ми так само дбати про інших людей у біді? 

Почнімо з питання про доходи: перерозподіл усього невеличкої часточки економічного «пирога», який постійно збільшується, дало б змогу покращити добробут кожного. Багато хто заявляє, що це не тільки можливо, а й необхідно зробити. На згаданій раніше панельній дискусії, де Моше Варді говорив про моральний імператив рятувати життя за допомогою технологій на основі ШІ, я сказав, що є ще один моральний імператив: боротися за сприятливе для людства застосування ШІ, зокрема й розподіл багатства. У дискусії брав участь й Ерік Бріньолфссон, який додав: «якщо ми, генеруючи все це нове багатство, не зможемо хоча б не допустити погіршення матеріального стану половини всіх людей, то ганьба нам!». 

Є багато різних пропозицій стосовно того, як ділити багатство, і кожна має своїх прибічників і критиків. Найпростіша — універсальний базовий дохід, коли кожна людина отримує щомісячний платіж узагалі без жодних передумов чи вимог. Зараз проводиться або планується низка експериментів у місцевому масштабі, наприклад, у Канаді, Фінляндії й Нідерландах.

Прибічники твердять, що базовий дохід ефективніший за такі альтернативи, як соціальні виплати малозабезпеченим, тому що в цьому разі можна обійтися без адміністративної тяганини з визначенням усіх, хто має на неї право. Соціальні виплати малозабезпеченим критикують також за те, що вони позбавляють отримувачів стимулу працювати, але це, звісно, буде неважливим у майбутньому без робочих місць, де нікому не доведеться працювати. 

Держава може допомогти своїм громадянам не лише грошима, а й забезпеченням їх безкоштовними або субсидованим послугами: дорогами, мостами, парками, громадським транспортом, дошкільними дитячими закладами, освітою, охороною здоров’я, центрами для людей літнього віку і доступом до інтернету. І справді, у багатьох країнах держава вже надає більшість із цих послуг.

На противагу базовому доходу, такі фінансовані державою послуги допомагають досягти двох цілей: вони зменшують затрати на життя, а також створюють робочі місця. Навіть у майбутньому, де машини зможуть краще за людину виконувати будь-яку роботу, держава може вирішити платити громадянам за роботу з дітьми, догляд за людьми літнього віку тощо, а не віддавати всю сферу догляду і піклування роботам. 

Що цікаво, технологічний прогрес може безкоштовно забезпечити нас багатьма цінними продуктами й послугами навіть без втручання держави. Наприклад, колись люди платили за енциклопедії, атласи, надсилання листів і телефонні дзвінки, але зараз кожен, хто має доступ до інтернету, отримує доступ і до всіх цих речей задарма, а також безкоштовний відеоконференцзв’язок, обмін фотографіями, соціальні медіа й безліч нових послуг.

Багато іншого, що може мати для людини велику цінність (скажімо, рятівний курс антибіотиків), тепер різко подешевшало. Тож завдяки технологіям навіть чимало бідних людей сьогодні мають доступ до того, що найбагатші люди світу не могли собі дозволити в минулому. Дехто робить із цього висновок, що рівень доходу, потрібний для гідного життя, знижується. 

Якщо колись машини зможуть виробляти всі нинішні товари й послуги з мінімальними затратами, то вірогідно з’явиться достатньо багатства, щоб покращити добробут кожного. Іншими словами, навіть порівняно скромні податки дадуть тоді державі можливість оплачувати базовий дохід і безкоштовні послуги.

Але той факт, що розподіл багатства може відбутися, явно не означає, що він відбудеться, і сьогодні серед політиків існують дуже сильні розходження в тому, чи він узагалі повинен відбутися. Як ми вже побачили вище, у США окреслилася зараз нова тенденція — у зворотному напрямку, коли певні групи населення біднішають десятиліття за десятиліттям. Політичні рішення стосовно того, як ділити дедалі більше багатство суспільства, матимуть вплив на всіх. Тож у розмову про те, яку саме майбутню економіку слід будувати, повинні долучитися всі, а не лише дослідники ШІ, робототехніки та економісти. 

Багато учасників дискусії стверджують, що зменшення нерівності в доходах — добра думка не лише в майбутньому, де домінуватиме ШІ, а й сьогодні. Хоча головний аргумент зазвичай має моральний характер, є також свідчення, що за більшої рівності демократія працює краще: за наявності численного й добре освіченого середнього класу маніпулювати електоратом важче, а жменьці людей або компаній не так то й просто купити за свої гроші незаконний вплив на уряд. Краща демократія, своєю чергою, може створити умови для кращого керівництва економікою, яка буде менш корумпованою, ефективнішою, зростатиме швидше і зрештою приноситиме користь, по суті, всім.


Последние новости