От Маска до Бренсона: жить вне границ, думать вне рамок. Книга

На старті життя ми сильні. Ми швидко вчимося, змінюємося і не боїмося сміливих вчинків. Але для більшості із часом усе змінюється. Ми приймаємо правила, знаходимо зону комфорту і починаємо жити звичайним життям.

Та що як життя не має бути безпечним і розсудливим? Що як багато правил цього світу насправді безглузді й обмежують наш потенціал? Автор цієї книжки поспілкувався із величезною кількістю неординарних людей: від Ілона Маска до Річарда Бренсона, та дійшов висновку, що у  всіх є спільна риса - ставити під сумнів установлені правила гри.

LIGA.net публікує уривок з книги "Код винятковості. Живи за власними правилами", яку видавництво "Наш Формат" планує видати вже незабаром. 
...

Я стояв на зеленій травичці перед розкішним будинком і дивився, як поверхнею озера Вашингтон стрибають сонячні відблиски. Довкола мене тихо вели розмову інші гості. Подзенькували келихи. У повітрі висів солодко-пряний аромат барбекю. Позаду мене стояв господар дому - Білл Ґейтс. Один із найбагатших людей світу, легендарний засновник гіганта з розробки програмного забезпечення Microsoft спілкувався з іншими молодими гостями. Це був день щорічного барбекю, яке Білл Ґейтс улаштовував у себе вдома, щоб привітати нових працівників своєї компанії. Мені було 22, і я лише кілька тижнів стажувався у Microsoft. Тоді Microsoft був таким само бажаним місцем праці, як тепер Apple чи Google. І я зміг туди прорватися!

Здавалося, повітря дзвенить захопленою радістю - ми почувалися, як юні студенти Хоґвартса, котрі вперше побачили Дамблдора. Я йшов до цієї мети багато років: спочатку щосили намагався вчитися тільки на відмінно, щоби вступити в один із найкращих вишів світу з підготовки програмістів - Мічиганського університету, де я вивчав електротехніку й інформатику. У Малайзії, де я прожив до 15 років, у сім’ях та школах, як правило, пропагують думку, що потрібно стати лікарем, програмістом чи юристом. Пам’ятаю, в дитинстві мені казали: якщо ти розумний, так і буде. Так улаштований світ.

Чесно кажучи, я боявся й ненавидів заняття з програмування в університеті. Насправді я хотів стати фотографом чи театральним актором. Хороші оцінки я отримував лише на заняттях із фотографії та акторської майстерності. Але правила запевняли, що це поганий вибір професії. Тому я пожертвував цими заняттями на користь програмування. Я повинен був тверезо дивитися на світ і бути практичним. Отримувати гарні оцінки. Влаштуватися на класну роботу. Працювати з дев’ятої до шостої. Відкладати гроші на заможну старість. Чинити правильно й досягати "успіху". І в мене виходило.

Було дуже приємно удостоїтися працювати в компанії Білла, котра тоді була на висоті, та потрапити до нього в гості. Мої викладачі раділи за мене. Батьки були в захваті. Час, витрачений на навчання, і все, чим батьки пожертвували заради мене, дало свої плоди. Я зробив усе, чого від мене хотіли.

Настав час отримувати винагороди. Я опинився там, де потрібно. Я був удома в легендарного Білла Ґейтса, і моя кар’єра мала злетіти до зір. Але в глибині душі я знав, що все значно складніше. У той доленосний день улітку 1998-го я за одну мить зрозумів дві речі: по-перше, мій багатолітній труд завершено, і, по-друге, весь цей триклятий час я працював надаремно. Розумієте, я терпіти не міг своєї роботи. Я сидів у своєму офісі в штаб-квартирі Microsoft, витріщався на три монітори на столі й рахував секунди до завершення робочого дня. Я так ненавидів свою роботу, що коли Білл Ґейтс в оточенні моїх колег стояв зовсім поруч, мені було соромно підійти потиснути йому руку. Я відчував, що це не моє місце.

Тому через кілька тижнів я звільнився. Ну добре, добре. Мене звільнили. Я надто боявся взяти й піти. Пройти цей довгий шлях - навчатися в найкращому університеті, потрапити на бажану співбесіду, потім улаштуватися на ще більш жадану роботу в компанії, за котру мої одногрупники віддали б руку - пройти все це й звільнитися означало розчарувати багатьох.

Тому я вирішив зробити те, що зробив би на моєму місці будь-який безхребетний молодий чоловік років двадцяти двох. Я зробив так, щоб мене звільнили.

Я не просто кинув роботу (і кар’єру). Я вирішив перестати виконувати правила життя, нав’язані мені суспільством.

ВИЗНАЙМО - ЦЕ НЕ ПРАЦЮЄ

Я пішов своїм шляхом, відкинувши шлях реалістичної й практичної роботи, зовсім не тому, що вважаю, що бути програмістом - неправильно. Просто і тоді, і тепер я переконаний, що неправильно робити те, до чого у вас не горить серце, лише тому, що так треба чи так прийнято. Багато з нас саме так і живе.

За опитуванням, проведеним Інститутом Ґеллапа , у якому взяли участь понад 150 000 американців, 70 % сказали, що вважають свою роботу нецікавою. Якщо врахувати, скільки часу ми віддаємо роботі, це означає, що ми живемо, не відчуваючи інтересу до життя. Наші уявлення про роботу - не єдино неправильні. Задумайтеся над цією статистикою:

• від 40 до 50% шлюбів у США розпадаються;

• за повідомленням CNBC, Благодійний фонд П’ю провів опитування про борги, яким стверджується, що вісім із десяти американців перебуває в боргах переважно через іпотеку;

• за даними Центру з контролю й профілактики захворювань, понад третина американців страждає від надлишкової ваги.

Тобто кар’єра, особисте життя, щастя, фінанси, здоров’я - все це перебуває в незадовільному стані. Як ми сюди потрапили і як звідси вибратися? Причини різні і їх багато. Але я бачу одну головну - засилля правил, які диктують, що ми "мусимо" жити так, тому що так живуть усі решта. Я мушу влаштуватися на цю роботу. Я мушу зустрічатися/одружитися з такою-то людиною. Я мушу вступити в цей університет. Я мушу вибрати цю спеціалізацію. Я мушу жити в місті. Ось таким мушу бути на вигляд. Ось так я мушу почуватися. Не зрозумійте мене неправильно. Іноді людям, щоб звести кінці з кінцями, доводиться влаштовуватися на роботу, яка їм не подобається. Іноді доводиться жити там, де не подобається, позаяк неможливо дозволити собі щось краще або через сімейні обставини. Але існує відмінність між життєвою необхідністю і сліпим прийняттям готових правил. Важливо знати, яких правил додержувати, а які - порушувати. Щоб це зрозуміти, сперш треба розібратися, чому правила взагалі існують.

СУТІНКИ ПРАВИЛ

Хто взагалі створив правила сучасного світу? Щоб дати відповідь на це запитання, треба повернутися на початок історії людства. Юваль Ной Гарарі, професор історії, у своїй вражаючій книжці "Людина розумна" висунув припущення, що в певній точці історичного розвитку на Землі могли одночасно жити до шести різних представників роду Homo. Ми, тобто людина розумна (Homo sapiens), а ще людина неандертальська (Homo neanderthalensis), солойська людина (Homo soloensis), людина прямоходяча (Homo erectus) та інші. З часом усі інші вимерли, а Homo sapiens став нашим предком.

Чому вижили Homo sapiens? Гарарі вважає, що завдяки мові та її складнішій організації, ніж в інших. Учені, які вивчають мавп, виявили, що вони вміють попереджати своїх родичів про небезпеку приблизно такими словами: "Обережно! Тигр!". А наші далекі предки були розумніші. Вони могли сказати: "Сьогодні вранці біля річки був тигр, тому давайте зачекаємо тут. Він піде на полювання, от тоді сходимо туди й поїмо".

Наші пращури навчилися ефективно використовувати мову, щоб передавати необхідну для виживання інформацію. За допомогою мови ми збираємося в групи й ділимося новинами про небезпеку чи можливості. Ми вміємо створювати й передавати навики та звички: повідомляти не лише про те, що на березі річки ростуть ягоди, а й як їх збирати, готувати й запасати, а також кому належить перший і найкращий урожай.

За допомогою мови ми зберігаємо знання й передаємо їх від людини до людини, від батьків дітям. Новим поколінням не треба наново винаходити колесо, і це досягнення важко переоцінити. Завдяки мові життя на кожному рівні прекрасне й складне. Найбільша перевага мови в тому, що за її допомогою наш розум може створювати цілі світи. Ми творимо те, що існує лише як "розуміння" в голові, а не на фізичному рівні: вступаємо в союзи, створюємо групи і розробляємо правила для взаємодії як у групі, так і між ними. Мовлення дає можливість створювати культури міфології, релігії - а тоді змушує нас боротися за них.

Усе це стало можливим завдяки нашому мисленню й здатності використовувати мовлення, щоб ділитися знаннями - і це воістину революційні зміни! Гарарі так і назвав це явище: когнітивна революція.

ЯКЩО НЕ МОЖЕШ ЦЕ НАЗВАТИ, ЧИ МОЖЕШ ЦЕ ПОБАЧИТИ?

Якщо не вірите, наскільки сильно мовлення визначає нас і наш світ, давайте розглянемо кілька цікавих досліджень.

Чи існував у давнину синій колір? У подкасті Radiolab "Хіба небо не синє?" розповіли, що у давнину в багатьох мовах не було слова на позначення синього кольору - "ані в грецькій, ані в китайській, ані в японській, ані на івриті". В "Одіссеї" Гомера небо не назване синім жодного разу, а Егейське море він описує "темним, як вино". Синій колір не фігурує в жодному іншому давньому тексті, навіть щедрому на описи. Звідси запитання: якщо щось не можна назвати словом, чи можна це побачити?

Учена Джулія Давідофф вивчала це питання в Намібії на прикладі племені хімба. У хімба є чимало різних слів на позначення зеленого кольору, але жодного - для синього. Під час дослідження людям племені показували круглий візерунок із квадратів. Усі квадрати були зеленого кольору, окрім одного, який був чітко синім.

МИ ЖИВЕМО У СВІТІ ДУАЛІЗМУ

Свого часу мовлення дало нам фантастичну здатність спостерігати й оцінювати: оглянути берег річки, зважити ризик і можливість, а потім не просто подумати про себе, а й повернутися до племені і розповісти, що вдалося дізнатися. Разом ми краще думаємо, плануємо і долаємо труднощі. На основі мовлення побудована культура. Мова сформулювала й дала можливість передавати правила життя, які перетворилися на правила, за якими живуть суспільство і культура.

Культура допомагає розуміти світ і сенс подій у ньому, дає змогу створювати релігії й держави, навчати дітей так, щоб їхнє життя було успішним, та використовувати мозок на повну силу, а не просто виживати день за днем. Культура має й темну сторону: якщо занадто сильно зосереджуватися на правилах, вони перетворюються на заповіді, які вказують, як саме ми "мусимо" жити, і строго розділяють добре й погане: те, що відповідає правилам — добре, що не відповідає — погано.

ЛАСКАВО ПРОСИМО В КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР

Щоб жити і діяти в світі, ми створили надскладну структуру переконання й практики — тобто ми фактично створили новий світ поверх того, в якому жили на тому самому березі річки. З того часу ми живемо у двох світах. Є матеріальний світ абсолютної істини. В цьому світі існує все, з приводу чого ми, найімовірніше, не будемо сперечатися: ось берег річки, ось тверде каміння, вода мокра, вогонь гарячий, у тигра великі зуби, і якщо він тебе вкусить, буде боляче.

Проти цього ніхто не заперечує. Але є також світ відносної істини. Це світ ідей, концепцій, моделей, уявлень, міфів, систем і правил, які людство виробило і передає з покоління в покоління, протягом тисяч років. У цьому світі живуть концепції шлюбу, грошей, релігії, законів. Ця істина відносна, позаяк ці ідеї цінні лише в певній культурі чи племені. Соціалізм, демократія, релігія, уявлення про освіту, любов, шлюб, кар’єру та всі інші «муси» — не більше, ніж відносна істина, істинна не для всіх людей. Я називаю світ відносної істини культурним простором. Ми потрапляємо в нього з часу народження. Переконання про світ і як у ньому жити завантажується в наш дитячий мозок постійним потоком від тих, хто нас оточує…

Світ дуже складний, і щоб діяти в ньому, не задумуючись зайвий раз, ми приймаємо багато культурних конструктів як істину. Проблема в тому, що в багатьох із них давно закінчився термін придатності.

ВИЙТИ ЗА МЕЖІ КУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ

Якщо більша частина того, що ми називаємо життям, створена нашими думками і переконаннями, відповідно, більша частина того, що ми вважаємо справжнім: усі системи, правила і "муси" культурного простору, — лише випадковий артефакт історії. Здебільшого не існує раціонального пояснення, чому робити так чи інакше — правильно або єдино правильно. Більшість того, що ви вважаєте справжнім, живе тільки у вашій голові. Як так сталося? Стів Джобс сказав, що це створили "ті, хто не розумніший за вас". Щойно ви усвідомите, що правила не абсолютні, ви навчитеся мислити за рамками і жити за межами того, що вам приписує культурний простір.

Зрозумійте, що світ, у якому ви живете, існує лише у вашій голові — і управління перейде до вас. Тепер ваш розум може розібрати на складові всі ті правила, переконання і системи, в яких ви звикли жити.

Что еще почитать о книгах на LIGA.net:

Переговоры с результатом. Методы специалиста ФБР Криса Восса

Войны бушуют вокруг и внутри: наш дипломат написал книгу. Отрывок

"Фактология". Отрывок из важнейшей книги по версии Билла

Издатели советуют: 17 лучших книг для бизнеса и саморазвития

Must read. Книги, которые вдохновляли украинский бизнес в 2018-м

Советы миллиардера: Билл Гейтс назвал 5 лучших книг 2018 года

Библиотека лидера изменений: что читать в 2018 году

Татьяна Павлушенко

редактор LIGA.net/Opinion