27.04.2019, 10:00

Вселенная Эйнштейна: В чем секрет гения? Книга

Книга "Эйнштейн. Жизнь и вселенная гения" (фото - Наш Формат)

В Украине выходит книга "Эйнштейн. Жизнь и вселенная гения" журналиста и биографа Уолтера Айзексона. Liga.net публикует ее отрывок (укр.)

Альберт Ейнштейн - геній, що перевернув наше розуміння фізики. Його інтелектуальна подорож почалася 1895 року. Тоді шістнадцятирічний дослідник сам у себе запитав: "Що ми побачимо, якщо летітимемо поруч із променем світла?". А вже через 20 років Ейнштейн створив одну з найкрасивіших теорій в історії науки - загальну теорію відносності.

Вже скоро Наш Формат видасть книгу-біографію цього відомого на весь світ фізика - "Ейнштейн. Життя і всесвіт генія", яку екс-директор телекомпанії CNN та головний редактор журналу Time Волтер Айзексон написав після відкриття архівів науковця.

У книзі автор аналізує науковий шлях та особисте життя Ейнштейна. Показує, як в цій неоднозначній особистості переплелися творчість, нонконформізм, свобода та безмежне захоплення наукою.

LIGA.net публікує уривок з книги Айзексона. 


Слава

"Усе світло в небі викривлене"

Теорія відносності Ейнштейна неймовірно вразила змучений війною світ і тріумфально довела здатність людського розуму осягнути найбільші таємниці природи. Не минуло й року, відколи закінчилася кривава бійня, а теорію німецького єврея довів англійський квакер. "Учені з двох взаємоворожих країн знову працюють разом, - радів фізик Леопольд Інфельд. - Схоже, що починається нова епоха".

Сьомого листопада 1919 року лондонська "Таймс" писала, що британці й французи викликають переможених німців у Париж, де їм буде продиктовано умови миру. У тому самому номері йшла стаття з потрійним заголовком: 

РЕВОЛЮЦІЯ В НАУЦІ

Нова теорія Всесвіту

Закони Ньютона спростовано 

"Наукові уявлення про природу Всесвіту слід переглянути", - заявляла газета. Щойно підтверджена теорія Ейнштейна "вимагатиме нової філософії Всесвіту,філософії, яка відкидає майже все, що досі вважалося достеменним". 

"Нью-Йорк таймс" підхопила естафету через два дні. Не маючи наукового кореспондента в Лондоні, редакція доручила написати статтю спеціалісту з гольфу Генрі Краучу. Він спершу вирішив по-швидкому переписати повідомлення Королівського товариства, потім передумав, але не зміг розібратися в темі. У підсумку Крауч подзвонив Едінгтону і попросив його доступно переказати суть. 

Чи то ентузіазм Едінгтона, чи то старання Крауча перетворили повідомленням про теорію Ейнштейна на палкий панегірик: "Це одне з найбільших, якщо не найбільше, досягнень в історії людської думки". Порівняно із захопленим тоном статті, заголовки звучали трохи скромніше: 

ЗАТЕМНЕННЯ ПОКАЗАЛО,

ЩО ГРАВІТАЦІЙНЕ ПОЛЕ МІНЯЄТЬСЯ 

Учені вважають, що відхилення променів світла

зачіпає закони Ньютона

 

ЕПОХАЛЬНЕ ВІДКРИТТЯ 

Британські вчені називають це

одним з найбільших досягнень людства

 

Наступного дня "Нью-Йорк таймс", очевидно, вирішила, що такі заголовки надто стримані, і надрукувала ще захопленішу статтю із шістьма заголовками. У ті часи журналісти вміли писати заголовки, хоч у хрестоматію бери: 

УСЕ СВІТЛО В НЕБІ ВИКРИВЛЕНЕ

Усі вчені в захваті

від результатів спостереження затемнення

 

ТРІУМФ ТЕОРІЇ ЕЙНШТЕЙНА 

Зірки не там, де ми їх бачимо,

і не там, де мають бути за розрахунками,

але хвилюватися не варто

 

КНИГА ДЛЯ 12 МУДРЕЦІВ 

"Ніхто у світі її не зрозуміє", -

сказав Ейнштейн, коли видавці

наважилися на публікацію 

У ті часи "Нью-Йорк таймс" охоче загравала з публікою і спекулювала на тому, що теорія, мовляв, кидає виклик здоровому глузду, така вона складна. "Новина настільки шокує, що змушує засумніватися навіть у таблиці множення", - писала газета 11 листопада. Найхимернішою здалася журналістам ідея, що "простір має межі". "Це за означенням не так, принаймні для простих людей - і крапка. Але високочолі математики можуть думати інакше". Через п’ять днів газета повернулася до теми: "Учені, які стверджують, що простір десь закінчується, мають таки пояснити нам, що міститься далі". 

Урешті-решт через тиждень після першої публікації газета вирішила, що досить бентежити читачів - пора їх заспокоїти й розважити. "Коли з’ясувалося, що фотографії підтверджують теорію Ейнштейна, британських учених охопила інтелектуальна паніка, - писали журналісти. - Та поступово вони заспокоїлися і зрозуміли, що сонце сходить, як сходило, на сході, і не скоро перестане це робити". 

Другого грудня берлінському кореспонденту "Нью-Йорк таймс" удалося взяти інтерв’ю в самого Ейнштейна вдома. У ході цієї розмови народився міф про теорію відносності. Розповівши про кабінет Ейнштейна, кореспондент написав таке: "Багато років тому, дивлячись у вікно цього просторого кабінету, він побачив, як із сусіднього даху падає чоловік - на щастя, він приземлився на купу м’якого сміття і обійшлося без травм.

Цей чоловік розповів доктору Ейнштейну, що, падаючи, не відчував на собі дії сили тяжіння". Це, мовляв, і наштовхнуло Ейнштейна на думку, що закон всесвітнього тяжіння Ньютона треба "переосмислити або доповнити". Черговий підзаголовок казав: "Ньютона надихнуло падіння яблука, його - падіння людини з даху".

Але це, користуючись словами газети, "купа м’якого сміття". Ейнштейн провів цей уявний експеримент ще 1907 року, коли працював у патентному бюро в Берні, а не в Берліні, і з даху ніхто не падав. "Газети пишуть про мене пафосну маячню", - писав Ейнштейн Цангеру. Але він розумів, як влаштовано журналістику і не сильно заперечував: "Очевидно, публіка потребує таких перебільшень". 

Публіка й справді горіла бажанням розібратися в теорії відносності. Чому? Бо вона бентежила, натякала на таємницю, від неї голова йшла обертом. Простір викривлено? Промені світла відхиляються? Час і простір не абсолютні? "Невже?" й "ого!" змішувалися в теорії відносності у п’янкий коктейль, і публіці він подобався. Журнал "Нью-Йоркер" надрукував карикатуру Рі Ірвіна: люди на вулиці - прибиральник, дама в хутрах, швейцар, дитина - заклопотано чухають потилицю. Підписом служила цитата з Ейнштейна: "Люди потихеньку звикають до ідеї, що фізичні стани простору стали безсумнівною фізичною реальністю". Гросману він написав: "Тепер усі офіціанти й фірмани сперечаються - правильна теорія відносності чи ні". 

Коли друзі Ейнштейна читали лекції з теорії відносності, публіка брала аудиторії в облогу. Леопольд Інфельд, майбутній асистент Ейнштейна, працював тоді вчителем у провінційному польському містечку. Він згадував: "У той час я зробив те, що й сотні інших людей по всьому світу, - прочитав лекцію з теорії відносності. Холодним зимовим вечором на неї зібрався такий натовп, що його не вмістила б найбільша зала в місті".

Те саме відбувалося, коли Едінгтон читав лекцію у Трініті-коледжі в Кембриджі. У лекційну залу набилися сотні людей, ще сотні охочих залишилися на вулиці. Намагаючись спростити суть, Едінгтон сказав, що якби він рухався зі швидкістю світла, то його ріст становив би менше метра. Це й потрапило в заголовки газет. У так само переповненій аудиторії прочитав свою лекцію Лоренц. Ілюструючи положення теорії відносності, він порівняв Землю з екіпажем на швидкості. 

Невдовзі найвидатніші фізики почали писати свої книжки з теорії відносності - Едінгтон, фон Лауе, Фрейндліх, Лоренц, Планк, Борн, Паулі, навіть філософ і математик Бертран Расел. За шість років після спостереження затемнення вийшло понад шістсот книжок і статей на цю тему. 

Ейнштейну теж дали можливість доступно пояснити свої ідеї - лондонська "Таймс" замовила йому статтю під назвою "Що таке теорія відносності?". Ще 1916 року в Німеччині вийшла його книжка "Про спеціальну і загальну теорію відносності (загальнодоступний виклад)", у якій було описано багато уявних експериментів. На хвилі інтересу, що виник після затемнення, цю книжку переклали англійською, і вона стала бестселером - її перевидаватимуть ще багато разів.

Парадокс слави 

Ейнштейн прекрасно підходив на роль суперзірки. Журналісти відчували, що публіці потрібна нова міжнародна знаменитість, і були дуже раді, коли виявилося, що новоявлений геній - не понурий анахорет, а чарівливий сорокарічний чоловік, цілком симпатичний, у молодості навіть красивий, невимушений, з неповторною зачіскою і блиском в очах, завжди готовий вистрілити афоризмом і дотепом.

 Другові Ейнштейна Паулю Еренфесту така увага преси здавалася нісенітною. Він жартував: "Ось здійнялася, важко крякаючи, зграя газетних качок". Сестру Ейнштейна, яка виросла в часи, коли ще не було прийнято жадати п’ятнадцяти хвилин слави, теж вразив цей шум. Вона припускала, що й брату він неприємний: "Статтю про тебе надрукували в люцернській газеті! - дивувалася вона, не зовсім усвідомлюючи, що ім’я Ейнштейна опинилося на перших сторінках газет по всьому світу. - Уявляю, як тобі неприємно, що про тебе так багато пишуть".

Ейнштейн теж не раз нарікав на тягар несподіваної слави. Він скаржився Максу Борну, що став об’єктом полювання "преси і різних пройдисвітів": "Це так жахливо, що мені дихати важко, не те що займатися осмисленою роботою". У листі іншому другові він ще яскравіше писав про кайдани слави: "Після хвилі статей у газетах мене завалили питаннями, запрошеннями й проханнями - усім від мене чогось треба. Мені здається, що я горю в пеклі, а поштар - це диявол, який постійно мене підганяє і закидає пачками нових листів, хоч я ще не відповів на старі". 

Однак, здається, популярність не подобалася Ейнштейну радше на словах, ніж на ділі. Ніщо не заважало йому відмовитися від усяких інтерв’ю, заяв, фотографувань і появ на публіці. Той, хто не любить бути в центрі уваги, не з’являється на червоній доріжці в компанії Чарлі Чапліна на прем’єрі його фільму. 

"У характері Ейнштейна була риса, яка змушувала його радіти, коли він бачив фотографів і натовп зацікавлених людей", - розповідав англійський літератор Чарльз Персі Сноу, познайомившись з ним. "Йому подобалося виставляти себе напоказ, грати на публіку. Якби не це, не було б ні фотографів, ні натовпів. Немає нічого простішого, ніж уникнути популярності - достатньо захотіти". 

Ейнштейн реагував на лестощі так само нелінійно, як космос на гравітацію. Фотооб’єктиви і вабили його, і відштовхували; йому подобалася слава й водночас він скаржився на неї. Таке роздвоєння може здаватися дивним, але багатьом відомим людям слава приносить радість у комплекті з роздратуванням і незадоволенням, у цьому немає нічого екстраординарного. 

Ейнштейн - на відміну від Планка, Лоренца чи Бора - став кумиром, тому що хотів і міг зіграти цю роль. "Щоб стати кумиром, ученому треба бути не тільки генієм, а й актором, любити гру на публіку й купання в аплодисментах", - завважив фізик Фрімен Дайсон (не родич королівського астронома). Ейнштейн це любив. Він охоче роздавав інтерв’ю, приперчені яскравими афоризмами, і вмів цікаво розповідати.

Навіть Ельзі подобалася ця увага (точніше буде сказати, особливо Ельзі). Вона пильно стерегла чоловіка від допитливих людців і готова була спопелити всякого, хто зазіхає на його спокій. Їй ще більше, ніж Ейнштейну, подобалося становище й повага, яку давала слава. Ельза почала брати гроші за право сфотографувати Ейнштейна і віддавала їх на доброчинність - наприклад, на допомогу голодним дітям у Відні. 

Наша епоха належить "зіркам" і тепер нам важко уявити, що сто років тому добропорядні люди старалися уникати слави й зневажали тих, хто її шукає. Особливо в галузі науки, де спеціально привертати увагу до своєї персони вважалося некомільфотним. Друг Ейнштейна Макс Борн одразу після затемнення 1919 року опублікував книжку про теорію відносності. На фронтисписі першого видання він помістив фотографію Ейнштейна і дав його коротку біографію. Це так сильно вразило їхнього спільного друга Макса фон Лауе, що він присоромив Борна: мовляв, так не роблять навіть у популярних книжках, що вже казати про наукові. У наступних виданнях Борн прибрав і фронтиспис, і біографічну нотатку. 

Ейнштейн старався не прогинатися під ношею слави й завжди сприймав життя просто. Якось йому довелося ночувати у Празі. Він не хотів, щоб місцеві столоначальники і допитливці влаштовували йому урочисту зустріч, і вирішив зупинитися у свого друга Філіпа Франка. 

Проблема полягала в тому, що Франки жили в кімнатах при фізичній лабораторії, де колись працював сам Ейнштейн, тож його поклали спати на дивані. "Не дуже доречне місце для такої знаменитої людини, але йому подобалося жити по-простому і він любив ситуації, коли суспільні умовності відступають", - згадував Франк. 

Ейнштейн наполіг, щоб по дорозі з кав’ярні вони купили щось на обід, і дружині Франка не довелося виходити за покупками. Тож вони вибрали телячої печінки, яку фрау Франк взялася готувати на бунзенівській жарівці. Аж раптом Ейнштейн підскочив:

- Що ви робите? Варите печінку у воді?!

Фрау Франк відповіла, що саме цим і займається.

- У води надто низька точка кипіння, - пояснив Ейнштейн. - Треба брати щось із вищою точкою кипіння, наприклад, олію або жир.

Відтоді фрау Франк казала, що смажить печінку "по теорії Ейнштейна". 

Увечері Ейнштейн прочитав лекцію на фізичному факультеті, а потім на його честь дали невелике прийняття. Коли настала черга відповідати на пишномовні привітання, Ейнштейн сказав: "Можливо, буде приємніше й зрозуміліше, якщо замість промови я зіграю вам на скрипці". І виконав сонату Моарта - за словами Франка, "просто, точно і дуже зворушливо". 

Наступного ранку Ейнштейна спіймав у кабінеті Франка незнайомий молодик і настирливо попросив глянути його рукопис. Він стверджував, що на основі рівняння Е=mс2 енергію атома можна перетворити на вибух величезної сили. Ейнштейн припинив розмову, назвавши цю ідею маячнею. 

З Праги Ейнштейн поїздом поїхав у Відень, де три тисячі студентів, науковців і просто допитливих людей з нетерпінням чекали його виступу. Організатор зустрічав Ейнштейна біля вагона першого класу, але не дочекався. Пройшов до другого класу, але й там Ейнштейна не було. Аж тоді він побачив, як від вагона третього класу в кінці платформи тягнеться Ейнштейн із футляром у руках, мов мандрівний музикант. "Узагалі-то я люблю їздити першим класом, але моє обличчя стало надто впізнаваним. У третьому якось спокійніше", - пояснив він. 

"Ставши знаменитістю, я дедалі більше тупію, що, звісно, явище не нове", - писав Ейнштейн Цангеру. Але невдовзі він сформулював теорію, що слава, попри весь її зворотний бік, це відзнака, якою суспільство нагороджує своїх героїв: 

Культ особи, по-моєму, завжди безпідставний... Я бачу несправедливість і навіть поганий смак у тому, що окремих людей вирізняють, ставляться до них із захватом, наділяють надлюдським розумом і вдачею. Така й моя доля, але контраст між тим, як публіка сприймає мої досягнення, і реальністю просто гротескний. Ця незвична ситуація була б нестерпною, якби не втішна думка: якщо в епоху, якій усі закидають матеріалізм, героями починають вважати людей, чиї інтереси обмежуються винятково інтелектуальною і духовною сферою, то це, напевно, добра ознака. 

Зворотний бік слави полягає зокрема в тому, що вона вміє викликати образу й роздратування. Особливо в наукових колах, де любити себе в науці більше, ніж науку в собі, вважається гріхом. А Ейнштейн мало того, що став, на думку багатьох, непристойно знаменитим, так ще й був євреєм. 

У популярній статті для лондонської "Таймс" Ейнштейн пожартував на цю тему. "Коли заходить мова про теорію відносності, у Німеччині мене називають німецьким ученим, а в Англії - швейцарським євреєм. Якби мене вважали страхопудом, то все було б навпаки: у Німеччині я був би швейцарським євреєм, а в Англії німецьким ученим!" - писав він. 

Хороший жарт. Однак усього через кілька місяців після того, як Ейнштейн прокинувся світовою знаменитістю, йому стало не до сміху. На початку 1920 року йому збиралися вручити престижну золоту медаль Британського королівського астрономічного товариства, але через протести табору професійних патріотів цієї честі він не удостоївся. А ще сумніше, що й у рідній країні з’явилася невелика, але дедалі впливовіша група людей, яка почала говорити, що єврея в Ейнштейні більше, ніж німця. 

Відлуння теорії відносності

Майже три століття механістичний всесвіт Ньютона, в основі якого лежали абсолютні сутності й непорушні закони, формував філософію Просвітництва, уявлення про належний соціальний устрій, причиново-наслідкові зв’язки й навіть обов’язок. Теорія відносності кардинально змінила картину світу - виявилося, що простір і час залежать від вибору системи координат. Як бути в чомусь упевненим, якщо немає абсолюту? Деяким людям ідеї Ейнштейна здавалися єретичними, навіть безбожними. "Це був ніж, яким суспільство відрізало кінці, що прив’язували його до причалу традиційності", - писав історик Пол Джонсон у книжці про двадцяте століття.

Кошмари світової війни, крах соціальних ієрархій і старого ладу, а тут ще й теорія відносності підриває основи класичної фізики - усе це забирало в людей упевненість і сіяло сумніви. "Кілька останніх років світ відчував душевну тривогу, яка дійшла й до сфери фізики", - розповідав в інтерв’ю "Нью-Йорк таймс" астроном з Колумбійського університету Чарльз Пур. "Цілком можливо, що конкретні прояви цієї тривоги - війна, страйки, більшовицький переворот - насправді лише видима частина айсбергу, який несе ще більші потрясіння для всього світу. Дух занепокоєння охопив і науку".

Не дуже зрозумівши фізичну суть ідей Ейнштейна, публіка почала опосередковано асоціювати теорію відносності - релятивістську механіку - з релятивізмом у мистецтві і політиці. Люди почали ставити під сумнів не тільки абсолютність часу й простору, а й абсолютність істини і моралі. У грудні 1919 року в "Нью-Йорк таймс" вийшла стаття під назвою "Замах на абсолют" - газета хвилювалася, що "повністю підірвано фундамент, на який спиралося людське мислення". 

Ейнштейна мало неприємно здивувати ототожнення релятивістського з релятивізмом. Спершу він збирався назвати теорію відносності "теорією інваріантності", бо насправді фізичні закони єдиного простору-часу інваріантні, а не відносні. 

Навіть більше, ні моральні погляди, ні смаки Ейнштейна у філософію релятивізму не вписувалися. "“Відносність” часто плутали з “релятивізмом”, філософією, яка заперечувала існування абсолютної істини й абсолютних моральних цінностей, - нарікав філософ Ісая Берлін. - Це кардинально суперечило поглядам самого Ейнштейна. Він був людиною простих і абсолютних моральних переконань, і це проявлялося в усьому, що він робив". 

І наука, і моральна філософія Ейнштейна спиралися на закони детермінізму й принципи визначеності. Якщо теорія відносності розворушила сферу моралі й культури, то причина не в поглядах Ейнштейна, а в тому, як інтерпретували його ідеї. 

Одним з таких інтерпретаторів був, приміром, британський політик лорд Голдейн, який претендував на роль філософа й людини науки. 1921 року він опублікував книжку "Влада відносності", у якій обґрунтовував свої політичні ідеї теоріями Ейнштейна: мовляв, догматизм заважає будувати динамічне суспільство. "Виведений Ейнштейном принцип відносності вимірювань часу і простору не можна трактувати ізольовано, - писав він. - Якщо його розуміти в широкому сенсі, то одразу виникають паралелі в інших сферах природи і галузях знань". Теорія відносності матиме глибокі наслідки для релігії, попереджав Голдейн архієпископа кентерберійського. Архієпископ вирішить, що треба самому в усьому розібратися, але теорія йому не далася. "Вивести кінці в теорії Ейнштейна архієпископ не може і нарікає: що більше слухає Голдейна і читає газет, то менше її розуміє", - повідомляв один священик головному авторитету в англійській науці Джозефу Томсону.

У 1921 році Голдейн переконав Ейнштейна відвідати Англію. Вони з Ельзою зупинилися в його імпозантному лондонському будинку, де приставлені до них слуги зовсім їх залякають. Вечеря, яку дав господар на честь Ейнштейна, зібрала такий пантеон великих імен, що побожній трепет відчули б найбільші оксфордські сноби. Серед присутніх були Бернард Шоу, Артур Едінгтон, Джозеф Томсон, Гарольд Ласкі і, звісно, архієпископ кентерберійський, який перед зустріччю пройшов короткий інструктаж у Томсона.

 Голдейн посадив архієпископа поруч з Ейнштейном, щоб він міг адресувати свої питання безпосередньо автору. Які наслідки теорія відносності матиме для релігії, спитав його превелебність.

 Відповідь, напевне, розчарувала і архієпископа, і господаря:

- Ніяких, - відповів Ейнштейн. - Теорія відносності - суто наукове питання, яке не має нічого спільного з релігією. 

Поза сумнівом. Однак між теоріями Ейнштейна і пекельною сумішшю ідей та емоцій, які на початку двадцятого століття кипіли в перегрітому котлі модернізму, існував складніший зв’язок. У романі Лоуренса Дарела "Бальтазар" герой каже: "Саме теорія відносності дала поштовх абстрактному живопису, атональній музиці і безсюжетній літературі". 

Звісно, між теорією відносності і модернізмом немає безпосереднього зв’язку. Тут радше подіяв загадковий "дух часу" - бувають історичні моменти, коли сама розстановка сил впливає на світогляд людей і міняє картину світу. Щось подібне відбулося з філософією, наукою і мистецтвом в епоху Відродження і в добу Просвітництва. А на початку двадцятого століття повторилося: модернізм скинув закови застарілого мислення і традиційних істин. Відбувся великий творчий вибух: Ейнштейн, Пікасо, Матіс, Стравінський, Шенберг, Джойс, Еліот, Пруст, Дягілєв, Фрейд, Вітгенштейн і десятки інших революціонерів струсонули основи старого світу.

Історик науки і філософії Артур Мілер у книжці "Ейнштейн і Пікасо. Час, простір і краса, які створюють хаос" досліджує спільне коріння між теоріє відносності (1905) і модерністським шедевром Пікасо "Авіньйонські дівиці" (1907). Він завважує, що обом чоловікам був притаманний шарм і обидва уникали емоційної прив’язаності. Обом по-своєму муляли традиційні умовності їхнього цеху, обидва цікавилися питаннями простору і часу, зокрема роботами Пуанкаре. 

Ейнштейн надихав багатьох мислителів і художників-модерністів, навіть якщо вони не розуміли його ідей. Особливо тих, хто шукав способу звільнитися від "тиранії потоку часу", як Марсель Пруст. "Як би я хотів поговорити з тобою про Ейнштейна, - писав Пруст другові-фізику у 1921 році. - У його теоріях я не розумію ні слова, бо не знаю алгебри. Та все ж мені здається, що ми однаково розуміємо викривлення Часу". 

Апогей модерністської революції - 1922 рік, коли Ейнштейну дали Нобелівську премію. У цей рік вийшов "Уліс" Джойса і "Безплідна земля" Т. С. Еліота. У травні нічною вечіркою в паризькому готелі "Мажестíк" "Російський балет" Дягілєва відсвяткував прем’єру пантоміми "Лисиця" на музику Стравінського. Крім балетмейстера і композитора, на вечірку прийшов Пікасо. А ще були Джойс і Пруст, які "руйнували літературну традицію дев’ятнадцятого століття так само впевнено, як Ейнштейн основи класичної фізики". Механістичний порядок і ньютонівські закони, які панували в науці, музиці й мистецтві, було скасовано. 

Хай там які причини стояли за появою теорії відносності і модерністського мистецтва, вони відв’язали світ від причалу традиційних уявлень, що викличе тривогу і реакцію. Ніде ця атмосфера не відчувалася так сильно, як в Німеччині 1920-х років.


Які ще книги можна прочитати на LIGA.net:

"Как управлять правительством". Книга для украинских политиков

Фукуяма: Как Украине стать Данией и причем тут сильные институты

Долой прокрастинацию. Успеть все и не сойти с ума. Книга

Мир не так плох, как вам кажется. Но что его ждет дальше? Книга

От Маска до Бренсона: жить вне границ, думать вне рамок. Книга

Переговоры с результатом. Методы специалиста ФБР Криса Восса

Войны бушуют вокруг и внутри: наш дипломат написал книгу. Отрывок

"Фактология". Отрывок из важнейшей книги по версии Билла Гейтса


корреспондент LIGA.net
Татьяна Павлушенко
Теги: книга
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Загрузка...