Осторожно, за вами следят. Мир по Оруэллу - во всех офисах страны

Випадково дізналися, що знаходитесь під прицілом прихованих камер чи інших фіксуючих пристроїв  на роботі? Що робити? Куди звертатися та як притягнути до відповідальності тих, хто вирішив приховано стежити за вами?

Великий Брат стежить за вами

Чи міг би хтось уявити, що через 70 років після написання Джорджем Орвеллом роману-антиутопії "1984" його пророцтво про тотальне стеження не просто втілиться у життя, а досягне масштабів, які дійсно жахають. Згадати тільки історію з одеським лікарем-гінекологом, який встановив приховану камеру у себе в кабінеті, щоб викладати в мережу відео з пацієнтами, або ж записи зустрічі off records українського прем‘єр-міністра, які виклали в Інтернет.

В орвеллівській антиутопії за громадянами стежили за допомогою телевізорів. Сьогодні нашу поведінку фіксують та вивчають за допомогою соцмереж, сотень відеокамер, встановлених на вулицях та публічних місцях. Світоустрій роману "1984" поступово захоплює і місця, де ми проводимо чи не найбільшу частину свого життя. Звісно, мова йде про роботу – офіс чи виробництво.

Якщо за вашою згодою

Роботодавець має право встановлювати системи стеження за співробітниками. Це робиться заради безпеки, контролю виконання їх службових обов’язків та дисципліни, а також з метою збереження майна роботодавця.

Усе це цілком логічно, навіть попри  психологічний аспект. Зрозуміло, що співробітники по-різному реагують на відеоспостереження. Для одних наявність пристрою відео- чи аудіо- фіксації на роботі ніяким чином не позначається на психологічному стані. Але є й такі, для кого постійне спостереження - причина роздратування, занепокоєння та навіть депресії. Запитайте будь-кого, чи хотів би він, щоб керівництво стежило за ним, наприклад, у їдальні під час обіду. Сумніваюсь, що більшість відповість ствердно.

Іншими словами, системи стеження не мають порушувати особистого життя та простору, а, відповідно, й  законних прав працівників на нього.

Що таке "особисте життя" з юридичної точки зору? 

У справі "Німітц проти Німеччини" Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зазначає, що "було б занадто строго обмежити його (поняття "особисте життя". – Ред.) інтимним колом, де кожен може жити своїм власним особистим життям, як він вважає за краще, чим повністю виключити зовнішній світ з цього кола.

Поняття "приватне життя" не може тлумачитися в обмежувальному значенні; повага до особистого життя має також включати до деякої міри право встановлювати і розвивати відносини з іншими людьми; не завжди можна провести чітке розмежування також і тому, що вести діяльність, яку можна віднести до професійної або ділової, можна з таким же успіхом і зі свого місця проживання, і навпаки, можна займатися справами, які не належать до професійної сфери, в офісі або комерційних службових приміщеннях".

Конституція України (ст.32) зазначає, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до ст. 307 Цивільного кодексу України, фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. А знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи, може бути проведене лише у випадках, встановлених законом. 

Висновок - відеоспостереження за працівниками на робочому місці можливе лише за згодою особи на його проведення. В іншому випадку воно є незаконним.

Влаштовуючись або вже працюючи на певній посаді, працівник має право на повну достовірну інформацію  про умови праці та вимоги на робочому місці (ст.29 КЗпПУ). Безумовно до них можна віднести і способи контролю щодо його виробничої діяльності.

Посміхніться, вас знімають 

Слід розуміти, що відеоспостереження – далеко не єдиний спосіб контролю співробітника. Недобросовісний роботодавець, не повідомивши про це своїх працівників, може встановити в офісі або на виробництві прослуховуючі системи стеження. Нерідко  під час вирішення спірного питання, прослуховування розмов  надає вирішальну роль у вирішенні конфлікту. Що саме сказав співробітник? Що на його слова відповів клієнт? В IP-камерах використовуються спрямовані мікрофони, які дозволяють писати звук на відстані. І хоча робочий колектив таке втручання може вважати грубим вторгненням в особисте життя, як правило, у працівників служб безпеки свій погляд на це питання. Але навряд чи вони або топ-менеджмент компанії слухають усі розмови персоналу. Скоріш за все, до прослуховування доходить справа тільки у випадку розслідування серйозного інциденту. 

Роботодавець так само може прослуховувати робочі та корпоративні мобільні телефони, пояснюючи це боротьбою з витоком інформації чи корпоративним шпіонажем. Проте досить поширеними є випадки, коли з отриманою інформацією роботодавець поводиться неетично. 

Відповідно до Конституції України (ст.31) кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочину чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. 

Тому, якщо роботодавець вирішив встановити контроль телефонних переговорів, камери відеоспостереження та мікрофони для запису розмов у приміщенні, то: 

- працівник має право отримувати від роботодавця  правдиву інформацію про умови та охорону праці на робочому місці. Якщо розмови записуються у цілях безпеки, персонал має бути повідомлений про це заздалегідь.

- запис звуку в офісі має бути передбачений локальними нормативними актами і прописуватися у трудовому договорі.

- дуже важливо знати, що використання та розповсюдження особистих даних співробітника, отриманих під час запису звуку в офісі, протизаконно і передбачає  кримінальну відповідальність. 

Ще одним способом контролю роботодавця над співробітником є відстеження роботи працівника за комп’ютером у режимі реального часу. За допомогою спеціальних програм та  обладнання наразі без проблем можна дізнатися, що відбувається на моніторі колеги, на які сайти він заходить, скільки робочого часу на це витрачає, які програми використовує. Навіть можна спокійно читати онлайн-листування у месенджерах та зберігати його. Чи слід вкотре повторювати, що без попередження працівника про таке втручання, все це є протизаконним? 

Перемогти "Великого Брата"? 

Отже, що робити працівнику, який дізнався, що за ним на роботі ведеться приховане відео-, аудио- чи будь-яке інше стеження.

Знати законодавство та розуміти межі своїх прав

Перше, що варто знати. Таке спостереження можуть проводити виключно правоохоронні органи з дозволу суду. В іншому випадку – це вже кримінал. Зокрема, стаття 359 Кримінального кодексу України за незаконне придбання або збут спеціальних технічних отримання інформації, а також незаконне їх використання передбачає штраф  від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до чотирьох років, або позбавлення волі на той самий строк. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб за санкціями цієї ж статті караються позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років. Якщо такі дії вчинені організованою групою, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб, - караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

При цьому, у разі виявлення працівником прихованих засобів аудіо- чи відеофіксації на робочому місці, раджу зберігати холодний розум та ні у якому разі "у пориві помсти" не пошкодити пристрій. По-перше, він може стати доказом у суді (якщо до цього дійде). По-друге, роботодавець цілком справедливо надалі може вимагати відшкодування збитків.

Моніторити судову практику для потужної аргументації

Якщо в Україні працівники ще не поспішають відстоювати свої права у судовому порядку, то європейська судова практика з питань втручання роботодавців в приватне життя співробітника досить поширена. Підстава – ст.8 Європейської конвенції з прав людини (Право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції).

Так, наприклад, у справі "Халфорд проти Сполученого Королівства" заявниці – жінці, яка була найвищим офіцером поліції у Сполученому Королівстві - було відмовлено у підвищенні на посаду заступника Головного констебля протягом семи років. Вона заявила, що її дзвінки в офісі та домашні телефони нібито прослуховувалися з метою отримання  інформації, що могла б бути використана проти неї в цьому процесі. 

ЄСПЛ визнав порушення ст.8 Конвенції.  Зокрема, було визнано, що розмови, які здійснювала заявниця з робочих телефонів, підпадають під поняття "приватне життя" і "кореспонденція". Більш того суд  зазначив, що існує обґрунтована ймовірність, що дзвінки заявниці з її офісу прослуховувалися поліцією з першочерговою метою зібрати матеріали, які б допомогли їм у захисті в порушеному проти них процесі щодо дискримінації за ознакою статі. 

Ще одна цікава справа "Копланд проти Сполученого Королівства". Заявниця працювала в одному з державних коледжів Сполученого Королівства. У 1995 році вона стала персональним помічником директора коледжу і повинна була тісно співпрацювати з новопризначеним заступником директора. У ЄСПЛ вона скаржилася про те, що за вказівкою цього самого заступника директора її телефон, електронна пошта та використання інтернету контролювалися.  

З поміж іншого ЄСПЛ зазначив, що телефонні дзвінки з ділових приміщень з першого погляду охоплюються поняттями приватного життя та кореспонденції у цілях ч.1 ст. 8 Конвенції.Звідси логічно випливає, що відправлені з роботи електронні листи також повинні захищатися на підставі ст.8 Конвенції, як і інформація, отримана з відстеження приватного використання мережі Інтернет. Заявниця у цій справі не була попереджена про те, що її дзвінки можуть бути піддані відстеженню, тому вона обґрунтовано сподівалася на приватність дзвінків, зроблених з її робочого телефону. Таке ж очікування мала заявниця і щодо електронної пошти та використання мережі. 

В практиці українських судів подібних рішень куди менше. Серед тих, на які слід звернути увагу, на мій погляд, - рішення Приморського районного суду м.Маріуполя у справі №266/7343/18. Позивач - машиніст тепловозу в цеху експлуатації управління залізничного транспорту - звернувся з позовом до роботодавця (металургійного комбінату), де просить суд визнати дії щодо встановлення відеокамер на робочому місці  без його згоди незаконними та стягнути з відповідача компенсацію моральної шкоди, яку позивач оцінив у 120 000 грн. Свої позовні вимоги про стягнення компенсації завданої моральної шкоди позивач обґрунтував тим, що "встановлене відео- та аудіо- фіксування викликало в нього моральне напруження, та почуття психологічного дискомфорту".  

У результаті суд частково задовольнив позовні вимоги, визнавши незаконними дії роботодавця щодо встановлення на робочому місці відеокамер та мікрофонів для проведення відео- та аудіофіксації робочого місця, а також визначивши розмір відшкодування завданої моральної шкоди в сумі 20 000 грн. Апеляція скасувала рішення  суду першої інстанції, але на мій погляд, сам факт появи подібної практики і усвідомлення працівниками своїх законних прав – рух у вірному напрямку. 

Ще одне цікаве рішення Харківського апеляційного суду у справі № 623/2637/18. 

У серпні 2018 жінка звернулась з позовом до відповідача – фізичної особи-підприємця,у якого працювала на посаді продавця. Через рік після звільнення позивачка дізналася, що у приміщенні торговельного павільйону, де вона працювала, було встановлено камери відеоспостереження та протягом всього робочого часу за нею здійснювався аудіо- та відео- контроль технічними засобами.попередження про такі умови праці позивачка не отримувала, згоду на здійснення аудіо- відео- чи фото- фіксації свого особистого життя, вона не надавала, не була обізнана і про те, що її трудова діяльність повністю фіксується за допомогою технічних засобів, та що без її відома дані записи перебуватимуть у володінні і розпорядженні відповідача-роботодавця. 

Жінка просила суд визнати дії роботодавця незаконними та стягнути моральну шкоду у розмірі 50 тис грн. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмов. Суд апеляційної інстанції встановив,  що відеоспостереження не було приховане і відмовив жінці у задоволенні позову. Так само, як і у попередньому рішенні важливим є сам факт звернення працівника до суду через відеоспостереження з боку роботодавця за робочим місцем. 

Збирати докази 

-   Уважно передивіться ваш трудовий договір, посадову інструкцію та інші документи і нормативні акти організації. У разі, якщо даний спосіб спостереження не зафіксований в будь-якому офіційному документі, якщо роботодавець не озвучив і не обговорив інформацію про відеозйомку чи аудіозапис зі своїм співробітником, можна вимагати виплату компенсації.  

-   Для того, аби впровадити в робочу обстановку такі методи  спостереження, необхідно вносити поправку в трудовий договір кожного співробітника з позначкою про зміну умов праці. Якщо роботодавець не зможе на свій захист надати підписаний документ з відміткою персоналу про згоду відеозйомки чи аудиозапису, то це є прямим порушенням закону. 

-   Перевірте, чи є на підприємстві чи в офісі (на видному місці) спеціальні позначки чи таблички з інформацією про те, що ведеться відео- чи аудіо- спостереження. 

P.S. Орвеллівська антиутопія "1984" - роман без надії. У реальному житті, якщо знати свої права та обов'язки, надія, справедливість та поважне ставлення до особистого простору кожного з нас житимуть.