Ми живемо у вселенському інформаційному потопі. Тонемо у безкінечних хвилях інформації, що накривають нас звідусіль. Раніше було достатньо взяти на роботу фахівця, здатного якось упорядкувати цей хаос в наших інтересах. Тепер потрібно й самому розуміти і опанувати правила виживання у інформаційному хаосі.

Кількість інформації для ухвалення рішень в бізнесі, політиці чи суспільному житті зашкалює, але визначити її якість стало справжнім викликом. Маніпулювати інформацією, а отже й нами, стало так само легко як втратити гроші на турбулентному ринку. Але на такому ринку можна й заробляти, якщо знати його правила та мати інтуїцію.

Книжкою "Війна за реальність. Як перемагати у світі фейків, правд і спільнот" я вирішив створити продукт, який підготує читача до щоденної турбулентності комунікативної війни. Це війна за наші переконання, емоції та рішення, які ми ухвалюємо. Коротко кажучи, це війна за нашу реальність.

П'ять правил самозахисту

На основі досліджень, власного досвіду війни та практичних кейсів, я запропонував п’ять перевірених правил для організації ефективного самозахисту і, в разі потреби, переходу в контрнаступ:

1. Спиратися на реальність.

2. Критично мислити.

3. Керувати емоціями.

4. Відчувати спільноту.

5. Взаємодіяти з державою.

Ці правила універсальні, оскільки немає жодної принципової різниці між людськими, бізнес чи державними комунікаціями.

Що робити?

Ось п'ять рекомендацій, як застосовувати ці правила у щоденному житті.

Не поспішати підтримувати й поширювати інформацію

Змусити вас негайно повірити в інформацію або клікнути на неї, щоб уподобати чи поширити, – мрія будь-якого технолога. Але не всі мрії мають ставати реальністю. І це точно одна з них.

Не підігравайте тим, хто хоче зіграти на ваших емоціях та переконаннях і нав’язати потрібну йому, а не вам думку. Не сприймайте слово чи картинку на віру. Перевіряйте інформацію.

Змінювати переконання, якщо вони виявляються хибними

Дослідження нейрофізіологів довели те, про що ми здогадувалися: ми можемо здаватися собі самокритичними, але мозок наш марнославний, тому схильний до останнього захищати ті переконання, які вже у нас сформовані, і дуже важко сприймає визнання власної неправоти.

Що роблять інформаційні агресори? Вони визначають, у що ви вірите, і починають підганяти вам інформацію, що дедалі більше зміцнює ваші переконання. Ваш мозок залюбки її сприймає, вас заганяють у пастку безальтернативності наших переконань, і на їх основі ви ухвалюєте помилкові рішення.

Змінювати власні переконання, якщо вони виявилися хибними - це не слабкість, а сила.

Не дивитися на світ через призму "зрад" і "перемог"

Забудьте зв’язку слів "зрада-перемога". Вона поширилася у 2014 році. Пошук у Google з січня 2010-го по грудень 2013 року видає лише один результат у контексті української політики. І це публікація російського націоналіста Романа Носіка від 16 жовтня 2013 року. Вона так і називається - "Перемога і зрада". Автор відверто глузує з українців і наголошує, що "зраду запрограмовано в самій національній ідеї про майбутню перемогу".

"Зрада-перемога" є постійним розхитуванням нашої свідомості між двома крайнощами – гнівом і ейфорією. Будь-який психолог пояснить вам, що відбувається з вашим мозком і сприйняттям реальності, якщо два ваших базових стани є емоційно загостреними крайнощами (спойлер: нічого гарного з вами не відбувається).

Не сприймати позицію лідера суспільної думки як істину в останній інстанції

Від кількості блогерів, експертів та інших лідерів суспільної думки паморочиться в голові. Ми схильні їм вірити. Просто обираємо, кому саме віримо, і орієнтуємося на нього.

ЛСД (лідери суспільної думки) - це величезний, багатомільярдний ринок. Опитування компанії Linqia серед маркетологів показало, що 94 % вважають маркетинг лідерів думок ефективним і на основі їхніх рекомендацій вирішують купити той чи інший товар або послугу.

ЛСД діє не лише у бізнесі, а й у політиці. Лідери політичних думок так само схиляють нас купити той чи інший товар ринку політики. Але чи впевнені ви, що лідер, якому ви вирішили вірити, є дійсно лицарем з вогнем справедливості в очах? Це далеко не факт.

Підтримувати розумне державне регулювання платформ

Якщо в тебе 2 млрд користувачів (Facebook) або 1,5 млрд (YouTube), якщо ти знаєш про своїх користувачів більше, ніж про них знають їхні держави й навіть більше, ніж вони самі знають про себе, якщо ти володієш технологіями прямого впливу на їхню поведінку та вибір - ти починаєш бути небезпечним.

З іншого боку, є якесь роздвоєння особистості. Громадянин прагне контролювати кожен крок держави, але затято підтримує ідею безконтрольності платформ. Громадянин не вірить у саморегулювання держави, але вірить у саморегулювання платформ. Громадянин рішуче засуджує тотальний контроль держави, але дозволяє платформам тотально його контролювати.

Настав час встановлювати справедливі правила гри, обмежувати можливості платформ топити нас у потоках інформації та інтерпретацій реальності. Розумне державне регулювання платформ відповідає інтересам і людей, і бізнесу.

Комунікації більше не є сферою відповідальності прес-секретаря або піарника з його/її дорогоцінними порадами. Це тепер щоденна справа кожного з нас і потрібно знайти їй місце у своєму щоденному графіку.