Генерали титанових руд. Хто контролює стратегічні родовища України

Стратегічні корисні копалини – ті, які мають стратегічне значення для сталого розвитку економіки та обороноздатності держави. В Україні перелік із 37 таких корисних копалин існує з 2021 року. Ринок цих копалин змінила війна Росії проти України. Вона змушує світ активніше опиратися впливу Китаю та РФ на розвиток економік, зокрема, змінювати джерела та ланцюги постачання стратегічної сировини.

І це – шанс для нашої країни заявити про себе. Тому що українські надра містять 117 видів корисних копалин зі 120 світових. Із них 22 корисні копалини є пріоритетними для країн Євросоюзу. Їх видобуток, перероблювання та збагачення потребують іноді мільярдів доларів. Для цього потрібні іноземні інвестиції. Яких ми особливо потребуватимемо після війни, коли знадобляться гроші на відбудову. І ці самі інвестиції в майбутньому могли б стати елементом нашої безпеки.

Центр протидії корупції (ЦПК) проаналізував, яким компаніям належать спеціальні дозволи на користування стратегічними надрами. Спецдозвіл – це документ, який держава в особі Державної служби геології та надр (Держгеонадра) видає на деякий час користувачеві надр. Власником українських надр є народ. Держава користується надрами сама або віддає за гроші в користування на деякий час бізнесу, який також своїм коштом розвідує або видобуває корисні копалини.

Цей  розбитий на частини матеріал – огляд найцікавіших галузей, з деталізацією на найперспективнішій, зі слів наших співрозмовників, титановій. Повний перелік 121 "стратегічного" спецдозволу та інформацію щодо їх власників можна переглянути тут. Із часом будемо його доповнювати. 16 із цих спецдозволів стосуються родовищ, розташованих на окупованих Росією територіях. Ще кілька десятків – у прифронтових областях. Сукупно з усіх родовищ, стратегічних і ні, Росія в України захопила третину – 700 із понад 2160.

Важливим з огляду на війну та пошук постачань в усьому світі стає титан. І найперспективнішою стратегічною копалиною в Україні є титановмісні руди. За окремими оцінками, у нас є 20% світових ресурсів запасів титанової сировини. Ми забезпечуємо, теж за різними оцінками, 4 - 7% світового видобутку титановмісних руд.

Лідером за сумарним видобутком усіх титановмісних мінералів і виробництва титанової сировини є Китай. На другому місці – Мозамбік. Видобуток України – між Індією й Мадагаскаром, які входять до 10 найбільших країн за цим показником.

Більшість руд, які добувають в Україні, використовують для виготовлення двоокису титану. Він надає білого кольору фарбі, паперу, косметиці, пластику, зубній пасті тощо. Основні споживачі двоокису титану – Китай, Індія, США, Японія та Німеччина.

Руди високого вмісту двоокису титану використовуються для виготовлення титанової губки. Із неї плавлять сляби, зливки та роблять титанові вироби. Це – сегмент металевого титану, який покриває потреби оборонки (титан є у ракетах, танках Abrams, БМП Bradley, гаубицях М777, гвинтівках Barrett, гвинтокрилах Black Hawk), авіакосмічної галузі, медичної (протези, імпланти) тощо. Лише менше ніж 5% всієї титановмісної руди світу використовують для виплавки металевого титану.

Від видобутку руди до металевого титану чи двоокису кілька етапів. Із титановмісної руди роблять концентрати, переважно рутилові та ільменітові (рутил та ільменіт – найважливіші мінерали титану).

А з них виготовляють діоксид титану або губку (металевий титан). Технологія виробництва металевого титану застаріла, енергоємна, екологічно недружня і складна. Тому вчені шукають нові способи перероблювання сировини в металевий титан. Українська компанія "Велта" Андрія Бродського заявила, що наблизилася до відкриття такого способу.

Донедавна металевий титан виробляли в 7 країнах: Індії, Казахстані, Китаї, США, Росії (яка до повномасштабної війни сировину завозила з України), Україні та Японії.

Проте в США завод із виготовлення металевого титану Timet закрили 2020 року, оскільки не витримав конкуренції з китайцями та росіянами. Український металевий титан виробляли на Запорізькому титано-магнієвому комбінаті (ЗТМК), але він зараз не працює через війну.

Великими споживачами металевого титану є американська корпорація Boeing та французька Airbus, які виготовляють пасажирські літаки, військову техніку та зброю.

За інформацією Wall Street Journal, потенційним постачальником, який би допоміг скоротити залежність американської промисловості від титану з недружніх країн, могла б стати Україна. Але спроби Києва "підривають внутрішні політичні чвари і війна". В будь-якому разі, зі слів колишнього виконавчого директора Boeing Джона Бірна, Україна "точно буде серед місць, на які звернуть увагу" під час пошуку альтернативних джерел постачання титану.

Українська титанова промисловість за останні десятиліття змінювалася. В Радянському Союзі завдяки, зокрема, Україні був повний закритий цикл титанової промисловості. Працювали два підприємства з видобутку титанової сировини: Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат (ГЗК) у Житомирській області та Вільногірський гірничо-металургійний комбінат (ГМК) – у Дніпропетровській.

Вільногірський ГМК забезпечував сировиною виробників губчастого титану – ВСМПО-Авісма – в Росії,  Усть-Каменогорський титано-магнієвий комбінат в Казахстані та ЗТМК. Двоокис титану виробляли українські Сумихімпром та Кримський титан, сировину на які везли теж з українських родовищ. Три останні підприємства були в орбіті впливу олігарха Дмитра Фірташа.

З розвалом Союзу, а потім із російською окупацією України напрямки постачань змінилися, Кримський титан окупанти захопили, потім перекупили. ЗТМК у травні 2022 року формально повернувся у державну власність. Але через війну майже не працює. Сумихімпром відновили роботу тільки в травні 2023 року, відзвітувавши про менші від довоєнних обсяги виробництва.

Підприємство розташоване неподалік від кордону з РФ,  потрапляло під обстріли та важко відбудовує логістичні ланцюги. Держава його фактично не контролює, бо воно в банкрутстві. Контроль над ним в арбітражного керуючого Ігоря Лазаковича, який у ЗМІ фігурує як менеджер компанії Фірташа та працівник його Кримського титану.

Титанові підприємства, які залишилися в Україні після розпаду Союзу чи створені пізніше, сконцентрувалися переважно на постачанні титановмісної сировини за кордон.

Як стверджує Державна митна служба, основними споживачами українських титановмісних руд та концентратів за 7 місяців 2023 року були Туреччина – 30,6%, Японія – 26,98% та Індія – 8,57%.

2022 року титановмісні руди експортували до Чехії (47,91%), США (11,94%) та Румунії (9,75%).

А 2021 року – до Мексики (21,22%), Китаю (18,17%) та Чехії (14,07%).

Зараз Україні добре б інтегруватися у світові ланцюги постачань, перейти від продажу сировини до перероблювання та збагачення і, врешті, замістити РФ на глобальному титановому ринку. Бо, для прикладу, за даними Об’єднаної гірничо-хімічної компанії (ОГХК), маржа (різниця між ціною і собівартістю) для 1 тонни ільменітового концентрату – до $70; натомість, для двоокису титану – до $600, а для 1 тонни титанової губки – до $2500.

Але для переходу до глибшого перероблювання треба будувати сучасні заводи. А це – залучати інвестиції, іноді в сотні мільйонів доларів. Наші співрозмовники в добувних підприємствах відзначають щодо цього відсутність "політичної волі".

Адже міжнародники потребують зміни інвестклімату та прозорих правил гри, із якими навіть у часи до повномасштабної війни непросто. Також в контексті титану є низка інших викликів. Зокрема, зараз Україна видобуває руди титану лише з розсипних родовищ – тих, де добувати можна екскаватором.

Але розсипні родовища становлять близько 10% розвіданих запасів. Решта – корінні. Тобто, це скеля, яку треба підірвати. Там добувати складніше і витратніше, бо для цього треба зводити шахту, закуповувати дороге обладнання і техніку.

Також корективи в добувну галузь внесли COVID, а потім війна. Головною проблемою глобального ринку стали зниження темпів будівництва в усьому світі – а, отже, і попиту на двоокис титану. Крім того, насичення ринку китайським товаром. Китай виробляє більше ніж половину двоокису титану у світі. Водночас будівельна галузь в Китаї, як і скрізь, стагнує.

В українських виробників збільшується собівартість виробленої продукції через зростання цін на енергоносії, паливо, ускладнену війною логістику, введення нових правил експортного контролю, обстріли, руйнування інфраструктури тощо.

Наприклад, ОГХК майже на 90% залежна від експорту продукції, яку везли через порти Одеської області. Повномасштабна війна майже зупинила постачання титанових руд з України. Після її початку Україні довелося повністю змінювати шляхи експорту.

Нижче описані власники спецдозволів на користування українськими титановими надрами.

ОГХК (Об’єднана гірничо-хімічна компанія, або UMCC Titanium)

Компанія добуває титановмісну руду та робить із неї ільменітові, рутилові  і цирконові концентрати. Раніше підприємство мало прибутки до 600 млн грн на рік. Зараз фінансові результати не оприлюднює. Влітку Фонд держмайна, який володіє компанією від імені держави, повідомив, що в четвертому кварталі 2023 року ОГХК знову виставлять на приватизацію. Але нещодавно ексочільник ФДМУ Рустем Умєров в інтерв’ю на запитання щодо продажу ОГХК до кінця року вжив формулювання вже у минулому часі: "Ми ставили таку мету".

ОГХК почала працювати літом 2014 року, коли уряд ухвалив рішення про передання їй в управління майнових комплексів Вільногірського ГМК та Іршанського ГЗК. Раніше ці комбінати орендували структури Фірташа і забезпечували потреби Кримського титану. Після Майдану ОГХК управляло Мінекономрозвитку, а 2019 року її передали Фонду держмайна.

Керівництво ОГХК систематично звинувачують у постачаннях товару в РФ через "прокладки" – посередників, у яких осідає маржа. Гучними були справи близького до екснардепа Миколи Мартиненка колишнього очільника ОГХК Руслана Журила та екскерівника ФДМУ Дмитра Сенниченка.

Красномовним є шматок з інтерв'ю Владислава Іткіна, який на початку 2023 року керував ОГХК:

"Я гордий з того, що навіть недоброзичливці не наважилися звинуватити нашу команду у зраді національних інтересів та організації тіньових постачань титанової сировини на підсанкційні території. З 2014 року ми стали першим складом правління ОГХК, який уникнув подібних ганебних обвинувачень".

Утім, у лютому Іткіна теж звільнили. Зокрема, начебто за сумнівні контракти з посередниками, через що він зараз судиться з колишніми роботодавцями.

Зараз ОГХК очолює Дімітрі Каландадзе. 8 серпня видання Телеграф опублікувало матеріал Наталії Кабаш, яка раніше працювала в ОГХК. Журналістка з посиланням на анонімного "менеджера однієї з титанових компаній" розповіла, що кандидатуру Каландадзе, нібито, погоджував особисто Дмитро Фірташ під час перемовин у Відні з головою фракції "Слуга народу" Давидом Арахамією. Фірташ начебто заплатив Арахамії $1 млн за те, щоб на ОГХК переробляли руду, для перероблювання якої в Group DF не встигли побудувати збагачувальний комбінат.

В Group DF заявляють, що їх титановому бізнесу не потрібні застарілі потужності ОГХК, щоб на них переробляти руду, оскільки у Групи є збудований власний сучасний ГЗК, який недовантажений.

"Всі ці фейки про те, що Каландадзе нібито людина Дмитра Фірташа або що до цього має відношення Давид Арахамія, – це звичайний інформаційний вкид, плід фантазії піарників", – зазначають в Групі Фірташа.

Попри складні репутаційні моменти в майбутньому за певних умов ОГХК могла б замінити російську ВСМПО- Авісма. Зі слів Каландадзе, ОГХК вже спілкується "з різними інженерними компаніями, які можуть сформулювати технічні завдання і провести відповідні дослідження". Утім, такі ейфорійні плани потребують великих інвестицій. А ФДМУ до війни вже тричі виставляв компанію на продаж. І її ніхто не купив. Причин, зі слів наших джерел, три.

1. Мала ресурсна база. 70-75% виручки ОГХК дає Вільногірський комбінат і лише 20-25% – Іршанський. У Вільногірському комбінаті запасів залишилося, за різними оцінками, на декілька років. Цю ресурсну базу треба поповнювати завдяки новим спецдозволам. Ситуацію наче трохи покращили – в червні 2023 року Держгеонадра відсудили у Фірташа Селищанську ділянку титанових руд у Житомирській області. І ОГХК повернула собі спецдозвіл на користування надрами №5269, який раніше був у фірташівського Межиріченського ГЗК.

Але щодо цієї справи є ще кілька судів і розслідування АМКУ. Також, зі слів Олега Арестархова – керівника з корпоративних комунікацій Group DF Фірташа, якщо DF програють суди за Селищанку в Україні, їх адвокати підуть у міжнародні суди, чим зроблять актив "токсичнішим".

Зі слів заступника голови ФДМУ Олександра Федоришина, "у Фонду з АМКУ іде нормальна комунікація, бачення щодо державницької позиції. АМКУ розуміє, що ОГХК іде на приватизацію і що цей продукт має бути привабливим".

Але ринок поки з обережністю придивляється до цього продукту. Як кажуть наші співрозмовники у титановій сфері, "навіщо мені судитися з Фірташем і роз'язувати інші питання, якщо можна поки стояти збоку і спостерігати, як це робить держава".

Також важливо, що містоутворюючий Вільногірський комбінат досі не має родовища. У Фонді зараз триває дискусія, до якої залучаються інші стейкхолдери – чи варто приєднувати до ОГХК як ресурсну базу Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат (ДемГЗК) або спецдозволи Житомирбуррозвідки?

2. Відсутність JORC – оцінки запасів міжнародного зразка, яка може коштувати до $500 тис. та яку роблять у терміни до 2 років. Як свого часу говорив про необхідність JORC директор зі стратегічного розвитку літієвої компанії "Укрлітійвидобування" Денис Альошин, "жоден притомний міжнародний інвестор не дивитиметься на дані за українськими стандартами. Це не питання того, чи вони погані чи гарні, якісні чи не якісні. Це лише питання того, що всі великі міжнародні інвестори звикли до певних стандартів. І якщо компанія хоче кудись прийти і там чогось досягнути – вона повинна працювати в рамках цих загальноприйнятих стандартів".

Україна зараз має технічний, юридичний, фінансовий аналіз, що таке ОГХК. Але нема головного – точної інформації щодо запасів. Один із наших співрозмовників, який побажав лишитися анонімним, зауважує:

"Будь-який міжнародний інвестор скаже: це все чудово, але які у вас запаси? Наші скажуть:

- Такі-то.

- Добре. А хто це підтвердив?

- Іван Іванович.

В ОГХК лише щодо справи Журила офіційно збитки майже $13 млн. Якби апетити тих, хто керує ОГХК, були скромнішими, давно можна було зробити JORC".

3. Відсутність нормальної комунікації з інвесторами. 2021 року ФДМУ для спілкування з потенційними інвесторами ОГХК найняв аудиторсько-консалтингову компанію BDO. Там сказали, що начебто знайшли "29 потенційних інвесторів, з яких 16 іноземні". Але ці інвестори, зі слів BDO, просили наш уряд гарантувати, що вся надана інформація про ОГХК відповідає дійсності і компенсувати втрати у разі, якщо, наприклад, ОГХК зазнає збитків, спричинених подіями до продажу.

Кабмін таких гарантій не дав, і співпраця Фонду з BDO зійшла нанівець, а "в якийсь момент", зі слів Олександра Федоришина, зупинилася. Зараз "Фонд розглядає можливість звернутися до Кабміну щодо перегляду умов приватизації та виключення радника".

За даними наших джерел, купівля ОГХК може бути цікава структурам олігарха Ріната Ахметова, українського мільярдера Геннадія Буткевича, можливо, власника добувної компанії "Велта" Андрія Бродського (хоча він і заявив, що ні) та Дмитра Фірташа, якому, з огляду на санкції, "не зовсім до цього". Також можливим покупцем наші джерела називають іноземну компанію зі Східної Європи.

"Якщо Фонд в умовах воєнного стану, екзотичного інвестклімату, опору різних груп впливу, того, що строк планування в добувному бізнесі довший, ніж президентський термін, – а у нас жоден президент обіцянки свого попередника не дотримував, – все ж продасть ОГХК серйозному міжнародному інвестору, він зробить нереальне", – підсумовує один із наших співрозмовників.

Також нещодавно сталася подія, про яку не можемо не згадати. 7 серпня РБК Україна опублікувало матеріал, де стверджується: "Значна частина титанової сировини, що експортується з України, через посередників потрапляє до РФ". Згадувалися ОГХК та ЗТМК. Текст підписав журналіст Денис Казанський. Опублікований матеріал не містив доказів на підтвердження заголовка, але він так розійшовся в українських та міжнародних ЗМІ, що ФДМУ навіть довелося це публічно спростовувати. Цей скандал був вигідний багатьом: конкурентам ОГХК – аби витіснити державну компанію з ринку, продавцям – пояснити відсутність попиту, якщо ОГХК не продадуть, потенційним покупцям – можливо, здешевити вартість лота.

Також він підсвітив два проблемні моменти. По-перше, ОГХК досі частково працює через посередників. У компанії кажуть, що це вже – фінансові агенти, а не "прокладки", через які виводяться кошти. Що зараз кінцеві покупці платять за товар з відстрочкою платежу на 90 днів, і це без урахування часу на логістику, який зріс у рази під час війни. Ці гроші якось треба перекривати, тому і залучають посередників. Так працює весь ринок, а не тільки ОГХК. Утім, інформація про деталі контрактів ОГХК закрита, тож скільки державних грошей отримують посередники, проконтролювати важко. А через попередні історії з посередниками ОГХК сприймати на віру слова компанії ще важче.

По-друге, частина титановмісної продукції, яку вивозять за кордон і яка є стратегічною для Росії, менше контролюється Україною, ніж могла би. Так, зараз за вивезенням титановмісної продукції слідкує Державна служба експортного контролю. Зокрема, всі експортери ільменіту повинні отримувати у неї спецдозвіл на експорт. Але є ще частина титановмісної продукції, на яку такий дозвіл чомусь не потрібен.

Зокрема, йдеться про рутил – з нього складно та економічно невигідно робити металевий титан, але можливо. Також можливо робити металевий титан із титанового шлаку та тетрахлориду титану.

Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат (ДемГЗК)

Комбінат розташований на території Демуринського старостинського округу Дніпропетровської області. Має кар’єр, збагачувальну фабрику та спецдозвіл на видобуток цирконово-рутилово-ільменітових розсипів Вовчанського родовища. Як і ОГХК, не лише видобуває сировину, а й виготовляє концентрати.

Андрій Бродський в одному зі своїх інтерв'ю описав ДемГЗК так: "Значна частина обладнання зроблена в гаражі, кар’єр схожий на велику яму. Що з ним далі робити, не знаю. Якби мені його віддали задарма, я б не взяв".

2021 року чистий прибуток підприємства перевищував 200 млн грн. За результатами 2022 року збитки підприємства становили 260 млн грн. 

ДемГЗК нещодавно конфіскували в російського бізнесмена Михайла Шелкова в межах застосованих до нього санкцій. За його володіння комбінат був сировинною базою російської Авісми. Зокрема, за даними СБУ, з української титановмісної сировини в Росії виготовляли ракети "Калібр", бойові літаки Міг-35 і Су-35 та вертольоти Ка-52. Також Авісма завозила в українське м. Нікополь на Дніпропетровщині на підконтрольне Шелкову підприємство ВСМПО "Титан-Україна" вироби з титану. На ньому робила титанові труби, які потім знову вивозила до РФ. У січні 2023 року суд стягнув у дохід держави і Титан-Україна. Зараз підприємство теж в управлінні Фонду держмайна.

Останнє півріччя на ДемГЗК нічого не видобували, зокрема, через суди за актив. У квітні 2023 року на комбінаті провели випробувальні роботи, але виробництво не відновили. ФДМУ, який зараз управляє підприємством, планує виставити його на продаж. Як каже Олександр Федоришин, наголошуючи, що це його особиста думка, ДемГЗК і ОГХК "варто скооперуватися", бо поряд із ДемГЗК розташована містоутворююча Вільногірська філія ОГХК.

Як повідомляло видання Nadra.info, на ДемГЗК на оглядини щодо можливої купівлі приїжджали представники компанії "Рудомайн", яку ЗМІ і власний сайт пов’язують із бізнесменом Костянтином Караманіцом. ФДМУ підтвердив цей візит команди Рудомайну. Але пояснив його тим, що комбінат шукає підрядників на роботи в кар’єрі і з Рудомайну приїжджали подивитися, "чи можуть бути їх послуги корисні".

Частину активів, пов’язаних із ДемГЗК, ФДМУ вже виставив на продаж. Йдеться про корпоративні права аграрного підприємства "Інвестагро". Майже половина Вовчанського родовища, на якому працює комбінат, іще не розробляється. Там зараз поле 1,3 тис. га – земля приватників і територіальних громад. Поле орендує Інвестагро. Раніше підприємство, як і ДемГЗК, належало Михайлу Шелкову, проте його теж конфіскували, виставили на аукціон, але продати не змогли. Тож тепер його знов продаватимуть, вже за нижчою ціною.

Житомирбуррозвідка (ЖБР)

Чотири титанові спецдозволи належать ТОВ "Житомирбуррозвідка" (ЖБР). 90% фірми контролює держава через НАК "Надра України", ще 10% належить фірмі з імовірно підставним співвласником. В березні 2023 року СБУ обшукала офіс компанії, де працює очільник надрового комітету при Європейській Бізнес Асоціації Дмитро Кащук. Знайшла там печатку фірми зі структури ЖБР. Коли ми готували цей матеріал, джерела з добувного бізнесу попередили, що ЖБР може контролювати "конгломерат з правоохоронців, прокурорських та криміналу", і порадили "краще згорнути" пошук щодо цієї компанії.

Зараз ЖБР нічого не видобуває та переважно збиткова. Фірма мала затяжні суди за спецдозволи, проблеми з документами на землю, на якій могли би видобувати корисні копалини (землю розпаювали, а власники землі – проти видобування) та зношене обладнання. З 2016 року в ЖБР не інвестували. Тож підприємство багато років бурило свердловини для води, отримуючи за це копійки і не розподіляючи дивідендів.

За даними ЦПК, раніше спецдозволи ЖБР планували продати на користь ОГХК. Але потім від цієї ідеї відмовилися. Бо щодо найперспективнішого Тростянецького родовища Житомирської області треба вносити зміни до програми робіт, але через невирішені юридичні нюанси цього зробити не можна. А без цих змін неможливо продати спецдозвіл.

Межі Паромівського родовища Житомирської області мають захищені запаси іншого надрокористувача. Цю проблему теж треба розв'язувати через суди, які, імовірно, затягнуться на роки. А спецдозволи на користування надрами Красноріченського та Лівобережного родовищ Житомирської області наші співрозмовники оцінюють як менш перспективні для ОГКХ з огляду на їх територіальну віддаленість.

Тому, якщо дозволи ЖБР не продадуть ОГХК без зміни програми робіт (це можливо, але малоймовірно), їх анулюють та знов виставлятимуть на продаж.

ТОВ "ВКФ "Велта" і "Декарт мінералс"

Гірничодобувна компанія бізнесмена із Дніпра Андрія Бродського "Велта" донедавна володіла двома спецдозволами – на Бирзулівське та Лікарівське родовища Кіровоградської області. ГЗК Велти розташований біля м. Новомиргород на Кіровоградщині, комерційні постачання титанової сировини там розпочали 2012 року. Потужність комбінату – до 270 тис. тонн ільменітового концентрату на рік.

За даними компанії, вона займає 2% світового ринку постачань ільменіту та 35% видобутку на українському ринку. Велта постачає сировину американському хімічному гіганту Chemours, який торгує, зокрема, пігментами Ti-Pure для автомобільної промисловості, текстилю, будівництва тощо. Також ключовим клієнтом Велти є чеська Precheza, яка спеціалізується на постачанні пігментів.

Донедавна Велта заявляла про тиск Нацполу, а до того – БЕБ. Також Фонд гарантування вкладів (ФГВФО) неодноразово і марно виставляв на торги зобов’язання Велти перед Промінвестбанком. Утім, останнім часом у Бродського повідомляють здебільшого хороші новини.

За даними компанії, її вчені розробили і запатентували нову технологію виробництва металевого титану, яка менш енергоємна, має менше виробничих стадій та нульові відходи. Попри те, що видання Wall Street Journal називало в жовтні 2022 року цю технологію неперевіреною, літом 2023 року у Бродського розповіли, що вже співпрацюють з приватною нью-йоркською бутиковою консалтинговою компанією EAS Advisors LLC, яка залучатиме фінансування для будівництва заводу з виробництва титанового порошку за технологією Велти" в США. Проєктуватиме цей завод канадська компанія Hatch.

Також літом 2023 року в Бродського повідомили про заснування Асоціації титанової промисловості України (АТПУ). Її мета – "створення повного циклу переробки титанової сировини в Україні задля захисту національних інтересів країни та підвищення рівня обороноздатності".

10 серпня АТПУ оприлюднила перелік учасників. До Асоціації, крім Велти увійшли державні ЗТМК та Інститут титану (єдина в Європі установа, яка займається проєктуванням і технічними рішеннями для масштабних титанових проєктів, управляється ФДМУ), Адитивні лазерні технології України (єдиний український виробник 3D-принтерів, YouControl зараховує підприємство до групи Олеся Довгого) та завод "Дніпропрес" (виготовляє преси для промисловості, обладнання для машинобудування і поковок зі сталевих і титанових сплавів, згідно з YouControl має зв’язок із групою родини бізнесмена Дмитра Мішалова). 16 серпня Асоціація підписала меморандум про співпрацю з РНБО.

Донедавна у Велті говорили про проєктування ще одного ГЗК – Лікарівського, потужністю 120 тис. тонн концентрату на рік. Але коли весною 2023 року набули чинності зміни до Кодексу про надра, які, зокрема, дозволили надрокористувачам продавати вже зайняті спеціальні дозволи (раніше можна було тільки купувати компанії, які володіли цими дозволами), першою спецдозвіл, на користування надрами Лікарівського родовища, продала саме Велта.

Новим власником титанового спецдозволу стало ТОВ "Декарт мінералс". Раніше ця компанія спеціалізувалася на наданні коштів в позику. Володіє Декарт мінералс Олексій Царапкін, він теж не мав стосунку до  надрового бізнесу.

Компанії Фірташа

Чотири спецдозволи на титанові надра мають фірми з групи компаній Дмитра Фірташа. Український олігарх під санкціями з 2021 року, зараз живе в Австрії, але під загрозою екстрадиції до США. Американські правоохоронці звинувачують його в підкупі індійських чиновників за право видобувати титан.

28 березня 2023 року змінилося надрове законодавство – Держгеонадра набула повноважень зупиняти дію спецдозволів санкційникам. Тож уже 29 березня відомство зупинило дію всіх спецдозволів групи DF. Вони в такому стані й досі.

За законом держава не може ці дозволи відібрати. Але й компанії санкційника не мають права нічого видобувати. Відтак, титанові підприємства Фірташа майже зупинилися і звільнили близько півтисячі людей.

Тому механізм накладання санкцій на добувні підприємства потребує удосконалення. І такому виду обмеження як зупинка спецдозволу може бути альтернатива: наприклад, арешти корпоративних прав з контролем із боку держави, коли підприємство працює, сплачує податки, зарплату, але не розподіляє дивіденди тощо.

Титанові спецдозволи в DF мають такі компанії:

Межиріченський ГЗК. Працював на Межирічному та Селищанському родовищах Житомирської області. Видобуває руду та виготовляє ільменітовий концентрат. Потужність ГЗК – 100 тис. тонн на рік. У червні 2023 року держава відсудила у комбінату Селищанську ділянку, тож спецдозвіл №5269 відійшов ОГХК. Але це не останній спір за Селищанку, також розслідування щодо цього спецдозволу веде АМКУ.

Валки-ільменіт. Підприємство у м. Іршанськ на Житомирщині з видобутку та виробництва ільменітового концентрату. Має спецдозвіл на видобування титанових руд Валки-Гацківського родовища Житомирської області. Потужність Валків – 45 тис. тонн концентрату на рік.

Мотронівський ГЗК (його ще називають Мотрона). Зареєстроване у Вільногірську Дніпропетровської області. Є власником 99% Межиріченського ГЗК. Має спецдозвіл на видобування надр Малишівського родовища Дніпропетровської області, де основна корисна копалина – рутил-циркон-ільменітові піски. Мотрона – проєкт будівництва кар’єру та збагачувального комплексу з випуску рутилового, ільменітового та цирконієвого концентратів, який потребує, за оцінками Group DF, понад $800 млн. У проєкт, зі слів Олега Арестархова, вже вкладено понад $100 млн.

Компанія Буткевича

Дозвіл на геологічне вивчення Юрівської ділянки апатит-ільменітових руд на Житомирщині має ТОВ "Апатит-ільменітова група" Геннадія Буткевича. За даними Forbes, Буткевич посів 16-те місце серед 100 найбагатших українців 2020 року зі статками $415 млн. Він є співвласником мережі "АТБ-Маркет" і власником мережі супермаркетів "Коло". Консолідує свої добувні активи в інвестиційній групі BGV Group Management (BGV).

По 8,4% в Апатит-ільменітової групи належать Олександру Настенку та Віталію Якименку – батьку нардепа від Слуги народу Павла Якименка, голови підкомітету з питань охорони і раціонального використання надр Комітету ВР з питань екологічної політики та природокористування.

"Кольорові метали"

Ще один дозвіл на видобування надр ділянки "Західної" родовища "Крута Балка" має ТОВ з іноземними інвестиціями "Кольорові метали". Бенефіціаром цієї компанії значиться Євген Коссов. Але понад 90% фірми належить через ТОВ "Юмин" іншій компанії – "Земресурси". Бенефіціаркою останньої є Ніна Візгалова.

Раніше Кольоровими металами керував бізнесмен із Дніпропетровщини Дмитро Візгалов. Компанія входила в групу Umin, торгувала титановмісною сировиною. Ділянка, на якій працювали Кольорові метали, розташована неподалік ОГХК у м. Вільногірськ Дніпропетровської області на території Боровківського старостинського округу.

За даними судового реєстру, 2019 року Кольорові метали почали банкрутувати, накопичили борги за оренду надр, через що держава розірвала з компанією договір.

ЦентрУкрГеологія

2023 року Держгеонадра подовжила спецдозвіл на геологічне вивчення титанових руд Аврамівського родовища за 20 км від міста Кропивницький ЦентрУкрГеології. Це – дочірнє підприємство НАК "Надра України".

Підприємство спеціалізується на пошуку твердих корисних копалин і води, останніми роками збиткове. Зі слів очільника НАК "Надра України" Тараса Кузьмича, ЦентрУкрГеологія планує проводити розвідувальні роботи та спробує залучити інвесторів, оскільки підприємство "повністю не потягне такий великий проєкт".

Продовження тексту з оглядом спецдозволів на уран та літій читайте в наступних частинах.