Гендерна нерівність. Чи допоможе жінкам нещодавно затверджена урядова стратегія

У 2022 році, за даними Forbes, жінки заробляли в середньому 82 центи на один долар чоловічої зарплати. Ці 18% різниці можна трактувати в декількох напрямках.

З одного боку, якщо врахувати, що у 1963 році жінки заробляли лише 59 центів на "чоловічий" долар, ситуація видається не такою вже й негативною. Але якщо порівняти з тим, що у 2010 році показник дорівнював 77 центам, вочевидь, стан справ міг би бути кращим.

Чи можливо вирівняти ситуацію? В окремих країнах намагаються це зробити. Але на це піде багато часу. Так, Інститут досліджень жіночої політики (Institute for Women’s) прогнозує, що гендерна справедливість в оплаті праці стане реальністю лише у 2059 році.

Тому американські реалії виглядають так: гендерний розрив в оплаті праці на посадах початкового рівня становить 18,4%. Невідповідність в оплаті також відображається на посадах початкового рівня, де дослідження Національної асоціації коледжів і роботодавців показують розрив у 18,4% між середньою річною зарплатою жінок і чоловіків. Водночас жінки заробляють $52 266 порівняно з $64 022 чоловіків.

Але якщо в Америці жінки виявляють таку дискримінацію, вони можуть подати позов, як це зробили працівниці компанії Disney, і отримати компенсацію, що не в кожній країні можна зробити.

Відповідно до глобального звіту за Gender Gap, ситуація потроху покращується. Але в більшості випадків це країни з великим розривом у зарплатні. 42 із 145 економік, охоплених у випусках 2022 та 2023 років, покращили свій показник гендерного паритету принаймні на 1 відсотковий пункт порівняно з попереднім випуском.

Економіками з найбільшим зростанням оцінки (зростання на 4 відсоткові пункти або більше) є Ліберія (оцінка: 76%, +5,1 відсоткових пунктів порівняно з попереднім виданням), Естонія (78,2%, +4,8 відсоткових пунктів), Бутан (68,2%) , +4,5 п.п.), Малаві (67,6%, +4,4 п.п.), Колумбія (75,1%, +4,1 п.п.) і Чилі (77,7%, +4,1 п.п.).

Якщо подивитись комплексно, виявляється дивна пропорція – гендерний розрив у здоров’ї та виживанні скоротився на 96%, освітньому досягненні – на 95,2%, участі в економіці та можливостях – на 60,1%, а в політичних повноваженнях – на 22,1%. Дивна тому, що невеликий освітній розрив переходить у значно більшу різницю, коли ситуація переходить в економічну площину або ринок праці.

І ще один тренд, який підтверджує це джерело, – скорочення розриву йде дуже повільними темпами: у середньому за останні 17 років розрив скорочувався лише на 0,24 відсоткового пункту на рік.

Якщо просування до гендерного паритету відбуватиметься з тією самою середньою швидкістю, що спостерігалася між випусками 2006 та 2023 років, прогнозується, що загальний глобальний гендерний розрив скоротиться через 131 рік порівняно з прогнозом у 132 роки у 2022 році. Тобто у 2154 році.

Наближаючись до наших географічних реалій, зауважимо, що за всіма підіндексами Європа має найвищий гендерний паритет серед усіх регіонів – 76,3%. Ісландія, Норвегія та Фінляндія є країнами з найкращими показниками як у регіоні, так і у світі.  Згідно з поточними темпами розвитку, Європа, за прогнозами, досягне гендерного паритету через 67 років.

Шкода, що в цьому переліку Україна в "загальній таблиці" змогла б посісти місце між Болгарією та Словаччиною десь у останній чверті списку. Наша актуальна цифра – 18,6% різниці між зарплатнею жінок та чоловіків.

Динаміка  у відсотках теж досить стабільна: у 2012 році заробітна плата жінок становила 78% заробітної плати чоловіків, тоді як у 2020 році – вже майже 80%.

Ситуацію кардинально має змінити ініціатива уряду: Кабмін розробив та затвердив стратегію, згідно з якою до 2030 року планується скоротити розрив в оплаті праці чоловіків та жінок з 18,6% до 13,6%. Її повна назва: Національна стратегія подолання гендерного розриву в оплаті праці на період до 2030 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації на 2023-2025 роки.

Міністерство економіки розробило її та презентувало у травні цього року. 15 вересня уряд ухвалив Стратегію. Завдяки її імплементації планується досягти трьох ключових цілей:

• удосконалити законодавство про рівну оплату праці;
• сприяти подоланню стереотипів і дискримінації щодо професій за ознакою статі;
• створити сприятливі умови для зручного поєднання сімейних і професійних обов’язків.

Від травня Міністерство економіки вже почало реалізовувати цю стратегію і досягло перших результатів:

• Міністерство економіки підготувало проєкт Трудового кодексу;
• партнери — UN Women Ukraine – невдовзі розпочнуть всеукраїнську комунікаційну компанію;
• уряд подав заявку на приєднання до рекомендації Ради ОЕСР щодо забезпечення гендерної рівності у сферах освіти, зайнятості й підприємництва;
• Міністерство економіки реалізує грантову програму єРобота, яка сприяє залученню жінок, зокрема дружин ветеранів, до розвитку підприємництва. Більшість переможців за програмою становлять жінки.

Що мають отримати пересічні жінки, якщо будуть реалізовані перші результати? Зважаючи на те, що проєкт нового Трудового кодексу буде не першим, який намагається змінити законодавчу ситуацію на ринку праці, існує велика ймовірність того, що його спіткає та сама доля, що і його попередників, – або забуття, або відмова у реалізації.

Наступний пункт – комунікаційна кампанія. Так, це важлива просвітницька функція, тому що наразі багато чоловіків вважають, що підстав для зменшення гендерного розриву немає. Або навіть переймаються тим, що оцю скорочену різницю будуть виплачувати за рахунок їхньої заробітної платні.

Ще один пункт – приєднання до рекомендації Ради ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку, спрощено – товариство "багатих країн") щодо забезпечення гендерної рівності у сферах освіти, зайнятості й підприємництва. Навряд чи він щось змінить у житті жінок. Але, можливо, є стратегічним та узгоджувальним кроком України як частини світової спільноти.

Останній пункт, грантовий проєкт єРобота – дійсно, практичний та доступний крок до збільшення залученості жінок на ринку праці та можливості заробляти більше.

Шкода, що в цьому переліку немає практичних кроків, які б унеможливлювали, наприклад, різну оплату роботи фахівців на одній посаді або реальний алгоритм притягнення роботодавця за відмову або дискримінацію за гендерною ознакою.

Але є один важливий пункт, який залишається поза увагою законодавчих ініціатив. Іноді різниця в заробітку жінок та чоловіків – це не різна зарплатня на однакових посадах. Це різний підхід до вибору роботи. В деяких випадках вимушений.

Так історично склалося, що більшість хатніх обов'язків, догляд за дітьми та хворими зазвичай відносять до жіночих обов’язків. Навіть карантин, який був впроваджений для всіх, показав, що жінкам знов дісталося більше неоплачуваних хатніх клопотів.

Як свідчать дані Індексу працюючих жінок PricewaterhouseCoopers (PwC) у 2020 році, вони частіше, ніж чоловіки, втрачали роботу в 17 з 24 багатих країн. І витрачали в середньому на 7,7 години в тиждень більше, ніж чоловіки, на неоплачувану роботу з догляду за дітьми – "другу зміну", яка майже еквівалентна роботі з повною зайнятістю.

По Україні цифри виглядають отак.

Важливий нюанс – епідемія COVID закінчилася, але у українських жінок ситуація повторилася через війну. Знов на жінках велика частка хатніх клопотів, догляд за дітьми та родичами похилого віку. Через це жінкам недоступні певні професії або роботи, які складно або неможливо поєднати з "мамськими клопотами".

Згідно зі статистикою за 2017 рік, лише 3% відпусток з догляду за дитиною було оформлено на чоловіків. З роками ситуація не змінюється: у 2020 році Фонд народонаселення ООН в Україні провів дослідження, згідно з яким батько переважно доглядав за дітьми до 3 років лише у 2% сімей, а мати – у 85%. У 4% сімей батько не працював, але все одно дітей доглядала мати. Всього 11% (9% матерів та 13% батьків) зазначають рівномірний розподіл обов’язків.

Не менш цікаво те, що більшість чоловіків, які не розглядають можливість взяти декретну відпустку навіть за умови економічної вигоди, пояснюють це гендерними стереотипами. 42% респондентів заявили, що догляд за дітьми – жіночий обов’язок. А ще 34% вважають, що утримання сім’ї жінкою є неприпустимим. Тому у жінок ускладнена можливість працювати в офісі, обіймати керівні посади з ненормованим робочим днем або відрядженнями. Жінки змушені обирати гнучкий графік, віддалену роботу, роботу біля дому. І цей вибір не завжди корелює з високою зарплатнею.

Це одна з причин, чому фінансові очікування жінок нижчі, ніж чоловіків.

Чи можна зарадити такій ситуації? Зважаючи на успішний досвід деяких європейських країн – можна. Наприклад, у Швеції виплату (збереження 78% заробітку і ще 45 днів із фіксованою "ставкою" близько $19 на день) отримує кожен із батьків, хто йде в декрет. А якщо один із них відмовляється, родина просто втрачає ці гроші.

У Норвегії батьки дитини повинні обов’язково взяти по 10 тижнів відпустки. Решту часу – розподілити між собою в будь-яких пропорціях. У 2007 році в Німеччині запроваджено закон про "батьківські гроші" – держава здійснює щомісячну виплату для молодих батьків, яка становить дві третини середньомісячного заробітку. Такі виплати можна отримувати щонайменше впродовж року після народження дитини. Їх не обкладають податками і страховими внесками. Вони збільшуються ще на два місяці (12+2), якщо мінімум на два місяці у декретну відпустку, крім матері, піде й батько. Ці два місяці чоловік може взяти як після завершення декретної відпустки жінки, так і водночас із нею.

Також маємо тренд, який з роками тільки посилиться, – старіння нашого суспільства та необхідність догляду за людьми похилого віку. Як показав COVID, це теж жіноча прерогатива, яка знижує їхню конкурентність на ринку праці.

Зважаючи на низький рівень розвитку доглядових послуг та геріатричної медицини, зрозуміло, що догляд за старими людьми буде відбуватися в домашніх умовах найближчими родичами. Точніше, родичками. На жаль, в Україні немає стратегій або програм в цій царині – таких, як, наприклад, в Австралії, де є програма Aged Life Care.

Тому наявність державних будинків для допомоги у догляді за людьми похилого віку або централізована допомога держави – для нас поки нездійсненна мрія. Шкода, що навіть світові програми не зупиняють поширення, наприклад, хвороби Альцгеймера: вона зустрічається у 5% населення в категорії "60+", у людей віком 85 і більше років хвороба Альцгеймера проявляється у 30-40%. І динаміка невтішна – у 2015 році  хворих було близько 50 млн. До 2030 року кількість хворих становитиме 82 мільйони, до 2050 — 152 мільйона осіб.

Це вже не кажучи про фізіологічне старіння, яке теж потребує кваліфікованого догляду або базової допомоги. Якщо не брати до уваги ці тренди та не планувати реформу медицини та соціальної підтримки, жінки ризикують перетворитися на безкоштовних доглядальниць для своїх близьких.

Можливо, це нормальна ситуація, і не варто цим перейматися? З економічної точки зору, збільшення рівня зайнятості жінок може принести 21% додаткового економічного зростання. Це якщо казати про залучення жінок, які наразі зайняті у домашньому господарстві. Якщо до них додати жінок, які змушені будуть звільнитися або перейти на неповний робочий день, аби поєднувати працю та догляд, цифра буде ще суттєвішою.

Гендерна нерівність оплати праці має багато факторів та нюансів. Але системний підхід до проблеми дозволить не тільки встановити справедливість, а й покращить економічну ситуацію через більшу залученість та, відповідно, продуктивність жінок.

Зважаючи на поточний хронічний дефіцит кадрів, вирішення цієї проблеми дуже на часі.