Огляд | Корозія капіталу. Як через війну олігархи втрачають вагу в економіці України – дослідження

Ще з минулого століття в українському політичному та економічному житті міцно закріпилось таке поняття як олігарх. Це найбагатші люди країни, які вдало приватизували активи після розпаду СРСР і переходу на ринкові рейки. 

Напередодні Центр економічної стратегії (ЦЕС) представив велике дослідження про українських олігархів – як вони з’явились, як впливають на політику та людей, чим заробляють та як вони втрачають вплив через війну.  

LIGA.net зібрала дев’ять найцікавіших фактів з цього дослідження.  

Бізнес на радянській спадщині 

Більшість з активів українські олігархи не створили самостійно, а отримали з "радянського спадку", а подекуди навіть з часів Російської імперії.  

Так, з 200 найбільших підприємств 20% (щодо загальної кількості активів на початку 2021 року) заснували ще у дорадянські часи, 62% створили в СРСР і лише 18% заснували вже після розпаду Союзу.  

До прикладу, перша десятка найбільших активів олігархів та рік їхнього заснування: 

1. MMK ім. Ілліча – 1897 рік; 
2. Азовсталь – 1933; 
3. Запоріжсталь – 1933; 
4. Північний ГЗК – 1960; 
5. Інгулецький ГЗК – 1965; 
6. Полтавський ГЗК – 1970; 
7. Павлоградське вугілля – 1965; 
8. Південний ГЗК – 1955; 
9. ДMK ім. Дзержинського – 1889; 
10. Ш/у Покровське – 1990. 

Найбільший актив, створений вже за часи української незалежності, – Дніпросталь Віктора Пінчука (номер 12 у рейтингу активів). Підприємство ввели в експлуатацію у 2012 році. Це перший металургійний завод, побудований "з нуля" за роки незалежності. 

Копійчана приватизація 

Ці підприємства, створені переважно за радянської епохи, формально перейшли у спадок усьому українському народові, однак сумнівна "Велика приватизація" фактично "народила" такий клас українського суспільства як олігархи.  

Найбільшим успіхом приватизації став продаж Криворіжсталі за $4,8 млрд у 2005 році. За УСІ інші підприємства держава отримала трохи більше, ніж за одну Криворіжсталь, – близько $6,5 млрд.  

У більшості випадків олігархи не платили значно більше за стартову ціну. "У середньому виграшна ставка лише на 3% перевищувала залишкову вартість необоротних активів підприємства", – йдеться в дослідженні. 

Можливим це було, бо часто в умовах конкурсу прописували вимоги, аби відсіяти "зайвих" конкурентів.  

Наприклад, у 2004 році Інвестиційно-металургійний союз Ахметова-Пінчука приватизував Криворіжсталь за $804 млн. Закордонні компанії не брали участь у конкурсі, бо в умови конкурсу додали вимогу про необхідність трирічного досвіду роботи на українському металургійному ринку.  

Після Помаранчевої революції нова влада скасувала цей конкурс і знову приватизувала Криворіжсталь – металургійний гігант Mittal Steel заплатив $4,8 млрд, тобто вшестеро більше, ніж вітчизняні олігархи. Але цей випадок, коли державне підприємство вдалось приватизувати за ринковими цінами, радше виняток з правила.  

Найбагатші люди України уподобати низку галузей, де мають свої монополії: металургія, видобуток вугілля, нафти, розподіл електроенергії та природного газу, хімія, виробництво нафти та коксу. 

Також є банківський сектор, де раніше ПриватБанк Ігоря Коломойського був головним гравцем ринку з великим відривом. Це й зараз так, але банк вже не належить олігарху.

Географія 

Деякі олігархи сконцентрували великі частки свого бізнесу в одному регіоні. Лідери тут Юрій Косюк, Віктор Пінчук та Олександр Ярославський.  

В шести регіонах частка олігархів у заробітку підприємств була більшою, ніж в середньому по країні. Головні "олігархічні регіони": Полтавщина, Луганщина, Запоріжжя, Дніпропетровщина, Донеччина та Черкащина.  

 

Звісно, через війну ці цифри змінились, особливо в тих регіонах, що найбільше постраждали від російського вторгнення.  

Медіа як секрет успіху  

Крім наявності грошей, українські олігархи мають інші інструменти впливу, як-от участь у політиці та м’яка сила (спорт, культура, релігія, благодійність тощо). Але чи не найголовніша "зброя" найбагатших людей країни – медіа. Насамперед ідеться про телебачення. 

Конкурувати з найбільшими національними телеканалами немає кому, державні канали ніколи не могли зрівнятися з ними за популярністю.

"Хоча за законом на національне телебачення має виділятися 0,2% державного бюджету, цей розподіл історично перебуває в руках уряду, який схильний не виділяти повну суму з різних причин", – згадують автори дослідження.  

Натомість олігархи не шкодували грошей на свої медіа, аби створювати найкращий контент і залучати глядачів. За останні 10 років телеканали Ріната Ахметова отримали $666 млн збитків, Фірташа – $242 млн. Тобто призначення олігархічного медіа – зовсім не заробляти. Лише Пінчуку вдалось трохи вийти в плюс.  

* у верхній графіці хибодрук, йдеться про період 2011-2021

Новини на замовлення на таких каналах завжди мали значну частку. Найбільше піарили самі себе Ахметов та Петро Порошенко, у Дмитра Фірташа дві третини таких новин були призначені політичним силам, а в Коломойського багато уваги приділяли ще й бізнесу. 

Кардинальне зменшення кількості новин на замовлення пов’язано з початком війни та запуском Єдиного марафону на всіх телеканалах.  

Офшори-рятувальники 

Хоч приватизували активи та заробляють олігархи в Україні, формально володіти своїм бізнесом вони воліють через іноземні юрисдикції. У середньому українські олігархи володіють 60% своїх активів через інші країни. 

Причини цього: бажання захистити активи, зменшити податкове навантаження, приховати власність.  

"Деякі роблять це офіційно, централізовано та прозоро, однозначно називаючи закордонні компанії (наприклад, Metinvest B.V., DTEK Power B.V. тощо). Інші вдаються до розбудови розгалуженої мережі компаній з безглуздими назвами", – йдеться в дослідженні. 

Найпопулярніші серед олігархів країни: Кіпр, Люксембург, Нідерланди та Швейцарія. Винятком був Віктор Медведчук, в якого частина активів була оформлена в РФ.  

Втрати від війни  

Через вторгнення Росії прямі втрати промисловості становлять $10 млрд, з яких на активи олігархів припадає понад $4,5 млрд.  

Найбільші втрати – Металургійний комбінат ім. Ілліча та Азовсталь у Маріуполі, які належать Рінату Ахметову. Оцінка цих втрат – понад $3,5 млрд. 

Третім іде Кременчуцький НПЗ, руйнування якого оцінили в майже пів мільярда доларів. Однак в Коломойського тепер голова від цього боліти не повинна, адже держава націоналізувала цей актив.  

"Також є збитки в енергетиці, але точні цифри важко назвати", – зазначають у ЦЕС. 

Загалом деякі олігархічні групи втратили значну частку своїх активів як після початку війни у 2014 році, так і після масштабного вторгнення у 2022 році.  

Автор дослідження, старший економіст ЦЕС Дмитро Горюнов уточнив, що втрати на графіці означають суму трьох компонентів: вартість первісних засобів (без амортизації), вартість незавершених інвестицій та вартість запасів.  

Втрата впливу 

Навіть до війни українські олігархи потроху втрачали свій вплив, про що свідчить динаміка їхньої частки в активах, зароблених коштах та персоналі загалом по країні.  

Зараз за активами та заробленими коштами олігархічний бізнес має трохи більше ніж 10%. А за персоналом – 4%.  

Офіційний статус 

Після ухвалення закону про олігархів вже навесні держава планувала створити реєстр олігархів, тоді б вони могли носити це "звання" вже офіційно. Однак війна сплутала всі карти, тому досі незрозуміло, коли ж цей реєстр з’явиться.  

ЦЕС у своєму дослідженні склав таблицю, хто з найбагатших людей України підпадає під критерії олігарха. Нагадаємо, критеріїв у законі чотири:  

• володіє активами на понад 1 млн прожиткових мінімумів (2,5 млрд грн на жовтень 2022 року);
• є кінцевим бенефіціарним власником монополії; 
• бере участь у політиці; 
• має значний вплив на засоби масової інформації.