Історія | Підприємці, які загинули на війні. "Українська броня" В’ячеслава Наливайка

Проактивний, цілеспрямований і вмотивований — таким В’ячеслава Наливайка згадують рідні. Він мав дружину, двох дітей і трьох онуків. Понад 5 років був директором компанії "Українська броня", яка виготовляє захисну амуніцію. Після початку повномасштабного вторгнення російських військ пішов захищати Україну. У вересні загинув від ворожого снаряду.

Захоплювався небом і морем

В’ячеслав Наливайко народився у Харкові. Навчався у вищому льотному училищі цивільної авіації в казахстанському Актюбінську, нині — Актобе. Працював за спеціальністю — пілотом на Харківському авіаційному заводі.

"Слава літав якийсь час, але недовго", — каже сестра В’ячеслава Наливайка Катерина Брикалова. 

Економічна криза 1990-х змусила чоловіка покинути небо — постійними затримками зарплати сім’ю не прогодуєш.

Після цього чоловік працював менеджером з продажів у компанії "Бріг Моторс", що здійснює продаж та обслуговування водно-моторної техніки. 

"Він дуже захоплювався небом і морем. Ці дві стихії асоціювалися з В’ячеславом", — ділиться друг чоловіка Олександр Ровний.

Минуло понад 20 років, і В’ячеслав переїхав до Києва. 

У столиці продавав двигуни для яхт, мотоциклів і скутерів. Потім, як і в Харкові, працював у компанії, що спеціалізується на водно-моторній техніці. 

"Слава багато разів починав кар’єру з нуля і практично завжди досягав керівних посад. Ставши успішним на одній роботі, він ішов на іншу – завжди був у пошуку. З попередніх місць у нього завжди залишалися гарні рекомендації", — розповідає сестра.

Крім іншого, чоловік був хорошим кризовим менеджером, тож йому добре вдавалося розв’язувати проблеми, які виникали під час робочих процесів. 

Сміливість, гідність, захист

В’ячеслав був соціально активним і, на думку сестри, мав загострене почуття справедливості. Брав участь у Помаранчевій революції та Євромайдані. Під час Революції Гідності був поранений і навіть врятував життя другу.

Лютневі події 2014 року стали передумовою до відкриття бізнесу з виробництва захисної амуніції: самообороні Майдану катастрофічно не вистачало бронежилетів. Тож за кілька днів мітингувальники власними силами зробили перші 40 екземплярів. З початком війни на сході України потреба у захисному одязі поновилася. Тепер до справи долучили конструкторів, інженерів і дизайнерів. 

Так з’явилася компанія "Українська броня", яка і сьогодні виготовляє якісні засоби індивідуального захисту. В’ячеслав Наливайко працював у компанії майже від початку її створення. За деякий час став виконавчим директором. 

"Слава був дуже сміливим. На підтвердження цьому в YouTube є вірусний ролик. Мій брат стоїть в бронежилеті компанії, а військовий у нього стріляє. Ось такі екстремальні випробування проводили в "Українській броні", — розповідає Катерина.

Колеги з компанії згадують В’ячеслава як надійного керівника і хорошого організатора:

"Недарма він обрав собі діяльність, пов’язану з захистом — бо і з ним поруч всі завжди почувалися захищеними. Його оптимізм і гасло "не здаватись" не раз рятували бізнес. Надихала й справжня відданість В’ячеслава своїй роботі. Він мав розуміння, навіщо це робить — аби українці мали найкращий технологічний захист".

"Щиро вірив у зміни"

В’ячеслав був причетний до політики країни не тільки як активіст — у 2019 році він балотувався до Верховної Ради від партії "Рух Нових Сил Міхеіла Саакашвілі", але програв вибори ресторатору Миколі Тищенку. Він був розчарований результатами, але не собою, бо поразкою це не вважав. Готувався продовжити своє становлення як політичного діяча.

"Мій брат завжди казав: "Ми можемо все змінити". Тому й пішов у політику — щиро вірив у зміни", — говорить Катерина. 

До грошей В’ячеслав ставився як до інструменту розвитку — сімейного та власного, але насамперед — розвитку держави. Щоб балотуватися до парламенту, потрібен був грошовий внесок. І В’ячеслав вніс його.

У 2014 році, коли почалася російсько-українська війна, В’ячеслав хотів іти добровольцем на фронт. Але через проблеми зі здоров’ям його не взяли. Відчувати свою належність до оборони рідної країни допомогла робота в "Українській броні".

Згодом він вирішив питання зі здоров'ям. Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, пішов на війну. Там одразу отримав позивний "Броня".

"Коли Слава йшов воювати, то сказав мені: "Я повинен, аби потім це не довелося робити моєму синові", — згадує Катерина.

"Не повернемо тих, хто в полях залишився"

В’ячеслав спочатку захищав Київщину, потім воював на Херсонському напрямку.

Третього вересня в окоп, в якому В’ячеслав перебував разом з побратимами, влучив російський снаряд. Двоє солдатів загинули. В’ячеславу було 57 років.

За два дні до загибелі В’ячеслав опублікував у фейсбуку допис:

"Природа відновлюється. Зазеленіли травичкою випалені вогнем поля. І розквітла в серпні обпечена акація... Ми все відбудуємо, коли проженемо ворогів. Тільки не повернемо тих, хто в тих полях та лісосмугах залишився".

Текст підготований платформою пам'яті "Меморіал", яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.

Автор: Ольга Коротенко