Підприємці, які загинули через війну: узбецький плов, спеції та волонтерство Сардора Хакімова

25 липня російські війська завдали ракетних ударів по Чугуєву, що на Харківщині. Близько третьої ночі вони поцілили в Будинок культури, у підвалі якого місцеві ховалися від обстрілів. З-під завалів рятувальники дістали тіла трьох загиблих. Серед них — Сардор Хакімов, кулінар з Узбекистану, який відкрив у Чугуєві узбецьку їдальню та магазин спецій. Він готував у Будинку культури плов та безплатно пригощав усіх охочих.  

"Його коронна фішка — це була усмішка"

36-річний Сардор Хакімов народився в Узбекистані. Коли був підлітком, його сім’я переїхала в Україну. Тут Сардор здобув юридичну освіту.

З 2000-го Хакімов жив у Сєвєродонецьку на Луганщині. У 2014-му переїхав до Чугуєва Харківської області. 

До юриспруденції серце у Сардора не лежало, пригадує брат загиблого Мансур. "Він був дуже освіченим, але не захотів працювати в юридичній сфері. Батьки хотіли, щоб він закінчив університет. Він це зробив, щоби не образити їх. Але потім займався тим, що дуже любив. Він здавна хотів стати великим кухарем і водночас казав, що хоче допомагати людям", — розповідає Мансур Хакімов. 

Перш ніж розвивати кулінарний бізнес, Сардор завоював довіру жителів Чугуєва. 

"Його коронна фішка — це була усмішка. Він зі всіма вітався — знає цих людей чи ні. Ну і його їжа. Він міг привезти свою кухню до лісу чи річки, якщо люди хотіли відзначити свято на природі. Сардор виїжджав зі своїми підлеглими, ставив шатро і готував. Він використовував мобільні казани, фургончики, генератори. На День міста ставив шатро на площі та роздавав людям їжу. Отак про нього і дізналися", — розповідає брат. 

Мансур вважає, що саме відкритий характер, гнучкість і нестандартний підхід до бізнесу стали головним секретом популярності Сардора Хакімова, якого так полюбили мешканці Чугуєва.  

Місцева жителька Наталія Буніна ходила до їдальні Сардора. За її словами, у нього була надзвичайно смачна їжа.

"Плов був просто чудовий. Соковитий, помірно приправлений, рисинка до рисинки. Пам'ятаю, як я страшенно гнівалася, коли вони запізнилися на обід у День машинобудівника, як вони тягли важкий казан із пловом на третій поверх… А з початком війни безкоштовно годували найсмачнішим узбецьким пловом мешканців міста. Просто так. Не заради піару та дивідендів. А тому що треба підтримувати одне одного", — розповідає Наталія Буніна.

"Сардор був дуже доброю людиною. А його смачний плов, соковитий шашлик і шурпу неможливо забути", — каже знайомий загиблого, волонтер Руслан Овчаренко.

"Він ніколи не вимагав прибутку"

Справа Сардора Хакімова швидко розвивалася, і невдовзі він відкрив магазин спецій та їдальню узбецької кухні, про які знали всі в Чугуєві.

Свій бізнес Сардор оформив на друга, якому довіряв. 

"Сардор не любив займатися бухгалтерією, тому призначив людину, яка все це робила. Якби ця людина брехала або крала, перед законом відповідала б вона. Ця людина була адміністратором та займалася документами", — каже Мансур Хакімов. 

За словами брата, Сардор не вимагав від співробітників прибутку. "Він просто любив свою справу. Зазвичай, на нарадах просто питав: який дохід цього місяця? Йому казали: 100 000 ми зробили. І вони ділили ці гроші. Сардор не перевіряв бухгалтерію. Він був дуже скромним. І не показував, що у нього є пристойний дохід, що він успішний… Нас так вчили: жити скромно і не хизуватися".

Сардор хотів через бізнес розповідати про культуру і традиції рідного Узбекистану. Він показував, як плов їдять руками, як готувати лагман чи шашлик. "Він нікому не казав, що рецепт – це його секрет. Навпаки, якщо людина цікавилася, він показував".

Гроші, які відкладав на розширення бізнесу, витратив на порятунок місцевих

Справа Сардора набирала обертів. В його планах було відкрити мережу магазинів.

"За п’ятибальною шкалою він був успішним на чотири. Якби не війна, досягнув би бажаного результату. Він мріяв мати їдальню, магазини спецій, м’яса, овочів, і все це мало бути поряд. Тобто ви зайшли купити овочі, потім — за м’ясом, спеціями, а потім завітали у кафе, запитали рецепт тощо…", — розповідає Мансур. 

Сардор відклав гроші на розширення своєї справи та лише чекав можливості реалізувати задумане — мав отримати дозвіл на забудову. Але почалася повномасштабна війна. 

24 лютого Сардор відправив свою родину – чотирьох дітей та дружину –  в Узбекистан, а сам залишився на Харківщині та допомагав місцевим — він готував їжу для всіх охочих, роздавав її безплатно. Волонтерську кухню облаштував у підвальному приміщенні Будинку культури, де раніше була одна з його кулінарних точок. Там волонтерив і ночував. 

Чугуїв постійно обстрілювали.

"Після початку повномасштабної війни справа Сардора не приносила дохід. А те, що він заробив і відклав до 24 лютого, почав витрачати на порятунок місцевих. Коли він уже витратив власні гроші, попросив у нас допомоги. В нього є молодший брат, я, є ще двоюрідні брати. Всі ми давали потрохи", — каже Мансур.

Родичі переконували Сардора виїхати з України до своєї дружини та дітей, адже він мав громадянство Узбекистану й міг це зробити. Втім Сардор не погодився. Він казав: "Усе добре, я тут залишаюся". 

У ніч проти 25 липня Сардор традиційно залишався в Будинку культури, де вже близько п’яти місяців діяла його волонтерська кухня. Та вночі російська зброя поцілила саме у Будинок культури, Сардор загинув під завалами. 

Зараз бізнес Хакімова заморожений. "Я займаюся гуманітарною допомогою. А коли війна закінчиться, дружина Сардора повернеться і все продовжить. Двоє синів, коли підростуть, продовжать його справу, а ми допоможемо, чим зможемо… Зараз же тільки працює магазин спецій, бо там є кухня, де ми безплатно годуємо людей", – каже Мансур.

Авторка: Ярослава Вольвач

Текст підготовлений платформою пам'яті "Меморіал", яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для Ліга.Бізнес. Аби повідомити дані про втрати України — заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.