Історія | Підприємці, які загинули на війні: СТО "Самзламав" Данила Богуславського

32–річний військовослужбовець Данило Богуславський загинув 16 жовтня 2022 року. Він потрапив під артилерійський обстріл села Нова Кам’янка на Херсонщині. Служив стрільцем-помічником гранатометника у 128–й окремій гірсько–штурмовій Закарпатській бригаді. До війни Данило мав власну станцію СТО в Ужгороді, водночас працював у IT–компанії Just Answer. Але покинув усе, щоб добровольцем піти на війну.

З дитинства любив автомобілі

Данило народився в Харкові, але згодом його сім'я переїхала до Ужгорода, де батько працював інженером, а мама  бухгалтеркою.

"Він захоплювався автомобілями з дитинства, мав математичний склад розуму. Але в останній момент вирішив, що "технічне" — буде його хобі. Тому вивчився на факультетах менеджменту і економічному у Львівській комерційній академії", — розповідає брат Роман.

Проте зацікавлення автомобілями не зникло, а поступово переросло у власну справу. Спочатку Данилові було цікаво просто все спробувати: робити полірування, хімчистку, косметичні ремонти. Потроху хлопець почав купувати різне обладнання. 

З часом устаткування вже було достатньо для станції технічного обслуговування. У 2014-му році з'явилася СТО з оригінальною назвою "Самзламав".

Хобі, що стало бізнесом 

Колега Данила Влад Сухар працював із ним від початку. Були друзями, часто обговорювали автомобілі. Якось Данило сказав, що хоче орендувати гаражний бокс, аби ремонтувати власний рідкісний Peugeot Pininfarina. Він хотів переобладнати це авто так, щоб можна було возити на виставки.

"Він завжди казав: "Підкажи мені, покажи". Йому приємно було щось робити своїми руками, коли воно змінюється в кращий бік", — розповідає Влад.

Дуже швидко в орендований бокс почали звертатися родичі та знайомі. Так почалася СТО.

У її розвиток Данило вкладав власні гроші, працюючи на інших роботах. Паралельно у різні роки він був бухгалтером-економістом у готелі, у мережах супермаркетів, а потім у компанії "БРСМ-Нафта".

Данило ніколи не брав кредитів на власну справу. "Самзламав" не була основним джерелом доходу для нього. Фактично, все, що він заробляв від ремонту — вкладав у нове обладнання.

Ремонтувати машини вчився самостійно — читав літературу, переглядав десятки годин спеціалізованих відео.

"Даня, якщо чогось не знав, міг і дві години дивитися відео, вивчати форуми, знайомитися з зовсім чужими людьми і розпитувати про якусь маніпуляцію", — згадує Роман.

Свою СТО Данило планував масштабувати. Саме для цього мав основну роботу і поступово удосконалював станцію.

Робочі зустрічі під час хімчистки

У 2019–му Данило почав працювати у міжнародній ІТ-компанії Just Answer. Він прийшов на позицію офіс-координатора в Ужгороді, а за кілька років став керівником усіх офісів і відповідав за всі адміністративні питання. Отримав у підпорядкування двох людей.

За словами керівниці українського офісу Надії Семен, Данило швидко зрозумів принципи роботи великої міжнародної компанії, став виваженим та навчився брати до уваги різні думки. 

Водночас Данило продовжував займатися хобі — ремонтом. Про це знали його друзі та знайомі — він часто звертав увагу на стан їхніх авто.

"Він був перфекціоніст. Казав: "Боже, яке в тебе потерте дзеркало, приїдь, я тобі поміняю". У нього все мало сяяти", — згадує Надія.

Влад розповідає, що Данило часто проводив онлайн-зустрічі із Just Answer прямо на СТО. Завжди був в навушниках, міг слухати людей і робити хімчистку. Іноді захоплювався ремонтом так, що залишався на станції і на ніч. 

Двічі доброволець

У перший день повномасштабної війни Данило долучився до лав Збройних Сил України. Надія дізналася про це 25–го лютого.

Тоді у компанії почали думати про те, як підтримати своїх мобілізованих та добровольців. Вирішили протягом року платити їм 50% від заробітної плати і зберігати робоче місце. Данило знав, що на нього чекають. Не раз говорив, що після перемоги хоче демобілізуватися і повернутися додому. Мав багато планів.

У перші місяці Данило служив у роті охорони.

"Спочатку всі, хто не були кадровими військовими, потрапили в роту охорони. Можна було сидіти в Ужгороді, охороняти військкомат. Але потім Данило став добровольцем вдруге — захотів іти далі. Пройшов навчання на полігоні. Спершу був на білоруському кордоні, а потім потрапив на Херсонський напрямок", — каже брат Роман.

Данила справді дратувала служба біля військкомату. Він говорив, що не для цього полишив життя, яке любив. Але саме там він познайомився з дівчиною, у яку закохався.

Надія згадує, як він подзвонив їй і розповів про Вероніку. Це знайомство певною мірою змінило хлопця. З'явилося відчуття, що він більше не один, а відповідає за ще одну близьку людину.

Саме тоді Надія Семен отримала на пошту листа від Данила. Він детально описав те, яким має бути прощання із ним в разі його смерті.

"Хотіли б, щоб задумане працювало"

Данило Богуславський загинув за кілька днів до звільнення правобережної Херсонщини. Його поховали на Алеї Слави в Ужгороді. Церемонія прощання відбувалася так, як він хотів — без представників влади і церкви. Надія зачитала публічного листа, заготовленого Данилом. У ньому він звертався до кожного: до батьків, брата, дівчини, друзів.

"Він просив батьків не звинувачувати себе, адже це було його зважене рішення. Він мене переоцінив і довірив мені того листа, напевно, думав, що я зможу це зробити без сліз. У мене така репутація — дуже чіткої і стресостійкої. Він точно знав, що я не відмовлю", — розповідає Надія.

У Данила було дуже багато позитивної енергії. Він міг знайти радісні моменти під час найважчих днів. В окопі казав: "Подивіться, яке красиве небо". Почувався щасливим, коли вдягав сухі шкарпетки після завдань.

Після того, як Данило пішов служити, Влад свою половину гаража переобладнав у склад гуманітарної допомоги, яка надходила переважно із Чехії. Возили її навесні в Бучу, Ірпінь, потім у Запорізьку область. Влад тепер ремонтує лише кузови, як і раніше.

"Я ніколи не бачив від нього несправедливості, чи обману. Завжди дотримувався слова. А коли він щось просив, і я обіцяв, було соромно його підвести. Рівнятися на нього було важко", — ділиться друг.

Брат Роман каже, що родина, B–family, як називав її Данило, хоче зберегти його справу:

"Ми проговоримо в сім'ї і спробуємо масштабувати цей бізнес, щоб збереглася назва, рівень. Ми б хотіли, щоб задумане працювало, але зараз не бачимо, хто міг би практично цим зайнятися як менеджер".

У Данила Богуславського було повноцінне забезпечене життя з майбутніми перспективами, яке він віддав, захищаючи Україну. "Мені хочеться донести, Данило свідомо пішов на погіршення своїх умов заради більшого майбутнього", — міркує Надія Семен.

Текст підготований платформою пам'яті "Меморіал", яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.