Віддали прапори війську, майже втратили бізнес. Як відродилась фабрика прапорів Миколаєва

На вулицях побитого війною Миколаєва зустрічаються два протилежні символи війни та життя. Це зруйновані будинки та яскраві прапори України, що майорять над ними.

Миколаїв, широко відомий як місто корабелів, також виявився і містом прапорів. Тут розташовано одне з найвідоміших виробництв прапорів в Україні – майстерня Flagmaster, якою керують Віталій та Дарина Бухани.

Віталій – військовий з багаторічним досвідом, який після звільнення зі служби у 2017 році спробував себе в підприємництві. У березні, після повномасштабного вторгнення Росії, він повернувся на службу.

Їхні прапори є у Конституційному суді, у посольствах США, Канаді та Норвегії. Також – майоріли на українських КПВВ під час АТО/ООС. А зараз стяги розгорнуті по всьому воєнному Миколаєву, інших містах та на фронті. Міська влада у 2021 році визнавала Віталія найкращим у номінації "Підприємець року". 

Під час відрядження до Миколаєва LIGA.net зустрілася з власниками бізнесу. У їхньому офісі-майстерні – величезні столи для роботи з рулонами тканини та швацькі машинки. Календар у їхньому офісі застиг на 24 лютого 2022 року.

Вони розповіли про те, як їхні прапори їхали на фронт у перші дні великої війни та як їм довелося з нуля відроджувати бізнес.

Коротко про фабрику

Історія фабрики прапорів розпочалася ще у 1998 році. Тоді мати Дарини створила компанію, яка шила переважно спецодяг, а також і прапори. Бізнес на прапорах виник з вільної ніші на ринку, каже Віталій. В 90-х в Україні майже неможливо було купити український прапор – лише маленькі сувенірні, пояснює він. 

Засновниця передала бізнес "дітям" у 2009 році. Віталій вирішив переводити бізнес в онлайн і робити акцент саме на прапорах. "Теща не вірила, що інтернет-торгівля стане прибутковою, для неї це було смішно", – каже Віталій. Він пообіцяв їй, що збільшить продаж у 10 разів. Але обманув, відповідає він зі сміхом: продаж зріс у 100 разів. Згодом за рік компанія продавала по 7000 прапорів.

У оновленій компанії Віталій здійснював управління та маркетинг, а дружина вела бухгалтерією. До війни у компанії працювало восьмеро людей, зокрема менеджери, швачки та закрійниці.

Вистояти на початку

Війна для бізнесу розпочалася ще 23 лютого – з потужної DdOS-атаки. Власники не сумніваються: це була атака російських спецслужб. 

"Ми з айтівцями аналізували: росіяни витратили великі ресурси, почистили усі сервери – професійно працювали. Айтівці підказали, що звичайні хакери так не роблять, це напевно спецслужби", – розповідає Віталій. "Підняти" сайт змогли лише через місяць.

Діяти на користь державі фабрика мала уже з перших днів війни. Тоді їм зателефонували з Миколаївської ОДА. "Вони сказали "Нам потрібні прапори." Ми запитали: "Скільки?" Відповідь – "Усі. Скільки є", – згадує Віталій.

Лише підприємцям в ОДА пояснили, навіщо їм прапори. У Миколаєві базується 79 окрема десантно-штурмова бригада та інші військові частини, які у перші дні війни мали колонами висуватися для оборони на схід України та на Київ. "Повсюди була паніка. Щоб люди не лякалися техніки й не думали, що вона російська, потрібні були прапори".

Бізнес безплатно віддав усі 386 великих прапорів – всі що були на складі. Одна з причин – аби у разі окупації Миколаєва вони не дістались росіянам, а друга – "це мала частина, як ми могли допомогти нашим військовим", пояснює Віталій. В результаті у березні 2022-го бізнес лишився з нічим: ані сайту, ані товару, ані матеріалів. Швачки та співвласниця бізнесу Дарина евакуювалися з прифронтового міста, а власник – вступив до лав Збройних Сил України.

Тоді ж держоргани знову просили постачати прапори. За їх допомогою хотіли підняти моральний дух людей у різних містах, каже Віталій. Виникла проблема: шити прапори просто не було з чого.

"У наших постачальників з Одеси чи Харкова також не було тканини, вона буквально згоріла, як у Харкові після обстрілу ринку. Або ж власники зачинили торгові контейнери й виїхали за кордон. Врешті-решт, якось ми знайшли залишки тканини в одного постачальника. Він на той момент уже домовився продати цю тканину, але йому не заплатили. Тому забрали ми", – каже Віталій.

За роботу взялася Дарина, яка з малолітньою дитиною виїхала до Білгород-Дністровського. Працювати довелося в усіх сенсах "з колін".

"Я до цього ніколи в житті не кроїла і не шила прапори. Раніше ми тільки керували цим процесом. Але тут довелося самим. Тому я почала телефонувати нашій швачці, яка виїхала за кордон, і вона відеозв’язком вчила мене кроїти", – згадує Дарина.

Перші "воєнні" прапори вона робила вручну і прямо на підлозі – ані стола, ані машинки на новому місці не було. Робота була кропітка: вручну за годину можна на підлозі розкроїти шість великих прапорів, натомість на професійному обладнанні на розкрійному столі ми робили 120 одиниць крою.  Різниця у 20 разів, але це нас не зупиняло.

"Ми мучилися, аби закрити попит. Питання про гроші не стояло взагалі. Хотіли допомогти і зберегти багаторічну репутацію компанії. Так ми працювали з березня потроху почали закривати замовлення", – каже Дарина.

Стабілізація 

У квітні-травні в Україну уже почали завозити тканину з-за кордону. Продовжувати роботу вирішили дистанційно з "безпечних" міст. Для цього співвласниця налагодила контакт зі швачкою, яка евакуювалася, й поштою надсилала їй крій і тканину. Звідти працівниця відправляла вже готові прапори.

"Наша команда працювала дистанційно, бо в Миколаєві було небезпечно. Особливо уночі. Тут була ніч, яку ми назвали "Ніч Вадатурського". Це була найстрашніша ніч за весь час війни, коли 40 ракет С-300 прилетіло по місту і тремтіло абсолютно все. Тоді ракети влучили у будинок Олексія Вадатурського", – згадує Віталій.

З червня власники почали поступово повертатися до роботи на фабриці в Миколаєві. Здебільшого – щоб швидко розрізати величезні рулони тканини. Втім швачки досі працюють дистанційно: зараз їх за роботою двоє, як і до війни.

Поступово співвласниця замінила собою кілька посад, зокрема менеджерів. Тепер вона формує макети замовлень, приймає їх і пакує. Віталій же – у вільний від служби час допомагає ухвалити рішення щодо макетів чи нестандартних замовлень. Уже майже рік Дарина працює в такому темпі без вихідних. Це дуже важко, зізнається вона.

Частину прапорів компанія не шиє, а друкує на принтерах. Це виробництво їм довелося машиною релокувати до Одеси. Понад місяць великі принтери простоювали через відсутність світла. Після завершення енергокризи їх зосередили в Одесі. Там постійно є працівник Flagmaster, який і друкує прапори. 

Емблеми та звільнені міста: які прапори купують у війну

Візитівкою бізнесу є державні прапори. Їх замовляють державні установи й міста, такий самий прапор висів на флагштоку в Миколаєві чи на вулицях міста. 

Проте бізнес робить не тільки державні прапори. З початком війни популярними стали прапори на замовлення військових, з їхніми шевронами. Часто вони обирають дуже різноманітні неофіційні емблеми для своїх підрозділів: умовні вовки, тигри чи соколи.

Додатковий продаж додають і успіхи Збройних Сил України. "Щойно звільняють міста, ми одразу бачимо сплеск попиту на їхні прапори. Так було після звільнення Бучі, Ізюма, Херсону. Також дуже багато замовлень з Харкова", – згадує Віталій.

Цифри й секрети

За кількістю пошитих прапорів компанія уже перевищує довоєнні показники. Дохід – також вийшов на довоєнний рівень. Проте впав прибуток: знизилась маржа через падіння курсу гривні. 

"Усе – крім українських рук – іноземне. І тканина, і  нитки. Їхня вартість дуже зросла. Довелося трохи підіймати ціни, але далеко не пропорційно тому, як зріс долар. Зараз ми продаємо як і раніше, але заробляємо менше", – каже Віталій. Проте навіть зараз бізнес працює в плюс.

Як подружжю вдалося відновити справу, коли, здавалося б, уже втратили все? Врятувала фінансова подушка, яку бізнес відклав напередодні великої війни. Але лише грошей було б недостатньо. Це спрацювало у поєднанні з бажанням допомогти країні.

"Коли ми втратили матеріали, а всі працівники виїхали з міста, в душі було спустошення. Страшно було починати з нуля. Але дружина не могла спокійно сидіти. Вона вирішила, що виготовляючи такий соціально-важливий продукт як державний прапор, вона допомагає Україні. Адже армія завжди дивиться на населення і його моральний дух", – зізнається Віталій.