Зміст:
  1. Знищені державні торфозаводи
  2. Волиньторф та Рівнеторф. Для чого купували торфозаводи на аукціонах ФДМУ?
  3. Чернігівторф

Торф входить до групи паливних корисних копалин. Він утворюється в результаті відмирання та розкладу залишків болотних рослин. Україна є багатою на торф країною, особливо на півночі. 

Читайте нас в Telegram: головні новини коротко

На торф’яних підприємствах України з торфу виробляють торф'яні брикети. Це торф, який приведений до зручнішої та енергоефективнішої брикетованої форми.

Після процесу горіння теплотворна здатність торф’яних брикетів підвищується і наближається до рівня кращих сортів кам’яного вугілля, що є гарним екологічним паливом. Їх можна використовувати для опалення приватних будинків, котелен, підприємств. Сам торф – це гарне добриво для сільськогосподарських земель.

Наразі держава проводить приватизацію торф'яних підприємств. Раніше всі вони входили до складу ДП "Укрторф". Але після переходу до управління у Фонд держмайна (ФДМУ) стали існувати окремо.

Державі станом на 2022 рік належело сім торф'яних підприємств: Рівнеторф, Волиньторф, Чернігівторф, Київторф, Поділляторф, Сумиторф та Житомирторф. 

Для того, щоб торф’яному підприємству займатись видобутком, потрібен спецдозвіл, який видає Державна служба геології та надр (Держгеонадра). 

Але проблем зі спецдозволами на видобуток не було тільки у трьох торф'яних ДПшек. Це Рівнеторф, Волиньторф та Чернігівторф. Інші торф'яні підприємства різним чином втратили свої спецдозволи. А державні надра стали об’єктом для збагачення чорних копачів.

Головред профільного ресурсу Nadra.Info Володимир Бойко в коментарі LIGA.net каже, що деякі державні торфовидобувні підприємства відчувають проблеми через не завжди послідовну кадрову політику Держави щодо управління видобувними підприємствами. Вона може змінюватися зі зміною владних команд у Києві. Специфічна галузь потребує кваліфікації, досвіду і певної спадковості.

"Людина повинна бути максимально компетентною не лише як управлінець, але і мати певний рівень знань у галузі, щоб підприємства стабільно генерували прибутки і не втрачали дозволи на видобуток", – каже Бойко.

За спостереженнями журналіста, наприклад, керівництво Волиньторфу постійно "билося" за свої спецдозволи і ділянки у судах, Держгеонадрах і в публічній площині, щоб видобувати торф. Тоді як приклад Житомирторфу говорить про зворотнє: після останніх змін керівництва кілька років тому підприємство втратило ліцензійні ділянки – свій головний актив.

Саме тоді як керівництво підприємства повинно слідкувати за станом спецдозволу, вчасно подовжувати його, дивитись за межами видобутку та чітким виконанням ліцензійних умов, ми маємо цілу низку державних "торфів", які фактично зникли.

Не можна сказати, що держава є неефективним власником. Але ситуація від підприємства до підприємства може бути різною. І якщо сьогодні держава вгадала та призначила ефективного керівника, то завтра ситуація може змінитись. 

Нижче LIGA.net робить огляд торф'яних підприємств, якими володіла держава. В якому стані вони опинились через довге перебування в державній власності?

Знищені державні торфозаводи

Державі продовжують належати ще три торф'яні заводи: Київторф, Чернігівторф та Житомирторф. Але всіх їх планують продати.

ДП "Київторф" раніше було одним із найбільших торфопідприємств. До його складу входить 10 дочірніх підприємств на територій Київської, Черкаської та Полтавської областей.

У Київській області це "Рожниторф" (Броварський район), "Стареторф" (Бориспільський район), "Кодраторф" і "Гавронщинаторф" (Макарівський район), "Обухівторф" (Обухівський район), "Димерторф" (Вишгородський район). У Черкаській області — "Ірдиньторф", Полтавській — "Оржицяторф", "Лохвицяторф".

В якийсь момент Київторф втратив свої спецдозволи та залишився без видобутку. Торф'яні підприємства стали банкрутами та припинили свою роботу.

Також не має спецдозволів ще у двох торф'яних державних компаній, це Поділляторф і Сумиторф. Тобто вони фактично існують тільки на папері.

ДП "Житомирторф" мало спецдозвіл на видобування торфу у родовищі "Чистина". Жодного видобутку у підприємства вже давно не було. Але купуючи його раніше, можна було б отримати спецдозвіл та можливість налагодити видобуток. Житомирторф виставили на приватизацію повторно в жовтні 2022 року. А вже в квітні 2023 року Житомирський окружний адміністративний суд анулював спецдозвіл. 

Крім цього, у власності Житомирторфа є Озерянський торфозавод. Але з 2020-го року він не дає жодного доходу та офіційно не працює. Бо колись втратив свої спецдозволи на видобуток.

Озерянський торфозавод Житомирторфу, який вже кілька років залишається без спецдозволу на виробництво, добував один із найкращих видів торфу. Його зольність становила близько 8-10%, а калорійність близько 4 200 кКал/кг.

З цього торфу можна виробляти паливні брикети. Видобуток торфу триває нелегально. За 2020 – 2021 роки там було видобуто 15 000 тонн торфу за відсутності спецдозволу. А держава отримала збитки на 1,6 мільйона гривень.

Фонд Держмайна
Озерянський торфозавод

Через втрату спецдозволів торф’яні підприємства стають "пустишками" на папері з боргами. Їх невигідно купувати. Борг Житомирторфу становить 35,1 мільйона гривень. Минулого місяця повинні були відбутись торги щодо продажу підприємства. Але вони не відбулись через відсутність пропозицій. 

Проблема чорних копачів

В інтерв’ю виданню Nadra.Info директор держпідприємства "Укрторф" Андрій Озерчук каже, що після втрати спецдозволу торф'яні родовища залишаються безхазяйними. Ніхто не має права там займатись видобутком, поки не отримає від держави спецдозвіл. 

Тому ці родовища стають наживою для чорних копачів. З 2013 року підприємства Київторфу не ведуть виробничої діяльності та знаходяться у стадії банкрутства. Але їхня сировинна база залишається доволі високою (від 10 до 0,5 га), якою користуються чорні копачі. 

На думку Озерчука, ринок чорних копачів сягає 50% проти підприємств-учасників ДП "Укрторф" (на час інтерв’ю в його підприємство входили Волиньторф, Рівнеторф та Чернігівторф). Тобто це половина з того, що видобували державні торф'яні підприємства. 

Чорні копачі повпливали на стан ведення бізнесу Укрторфом. Наприклад, у 2016 році вони перебили контракт з Асоціацією грибників України, якій держпідприємство хотіло постачати торф за 200 грн за тонну. За словами Озерчука, ринок сільськогосподарського торфу України для вирощування грибів, лохини та іншої продукції становить близько 1,5-2 млн тонн на рік. 

Чорні копачі добувають торф нелегально, не сплачуючи державі жодних податків 

Волиньторф та Рівнеторф. Для чого купували торфозаводи на аукціонах ФДМУ?

Цього року держава змогла продати Волиньторф та Рівнеторф. У Рівнеторфу та Волиньторфу немає проблем зі спецдозволами. В першу чергу тому, що менеджмент, призначений державою, слідкував за їх станом. Волиньторф володіє спецдозволами на видобування у родовищах Сойне і Засвіття Ситнелюк. А Рівнеторф – спецдозволом на видобуток у селі Старники. 

Волиньторф був проданий у жовтні цього року за 212 млн грн. Новий власник отримує 109 одиниць нерухомого майна. Це виробничі, складські, адміністративні приміщення, загальною площею понад 21 000 кв. м. Але головне – він отримує Маневицький торфозавод у селі Прилісне Волинської області.

На Волиньторфі випускають торф'яні брикети. Теплота згоряння одного кілограма цього палива еквівалентна 4,9 кВт-г електричної енергії. Таке паливо можна прирівняти до вугілля. Замовником торфу часто виступали комунальні служби Волинської області. Вони використовували його для опалення приміщень держустанов і житлових будинків у своїх котельнях.

Як Україна втрачала торф'яні заводи
Фото: Прозоро.Продажі Волиньторф

Волиньторф викупило товариство "Агробіостандарт", бенефіціарним власником якого є В’ячеслав Супруненко. Він є братом екснардепа Олександра Супруненка, який був депутатом парламенту VI скликання від Партії Регіонів. А в 2014 обирався депутатом на одному з округів у Київській області. 

В’ячеслав Супруненко є власником підприємств "Київхліб" та "Кременчук хліб". Якщо враховувати, що одним із видів діяльності Агробіостандарт є вирощування зернових культур та сільське господарство, то можна зробити висновок, що торф потрібен В’ячеславу Супруненку як добриво. Компанія вирощує пшеницю, з якої два хлібокомбінати Супруненка виробляють хлібо-продукти. 

З такою ж утилітарною метою був куплений Рівнеторф. Його купила компанія "Ленд Гроу" Олексія Халімона. Халімон раніше працював директором у компанії Андрія Гордієнка та Сергія Хрипкова.

Читайте також

Хрипков та Гордієнко є власниками кількох сонячних електростанцій (СЕС). Найбільшою є "Інгулець-Енерго 2" у селі Афанасіївка Миколаївської області, потужність якої 57 МВт. Крім того, Гордієнко інвестував у виробництво енергії з біомаси на своїх агропідприємствах. Шість його операторів мають сумарну потужність 130 МВт електроенергії.

Щоб виробляти енергію, потрібно паливо. Торф’яні брикети можуть бути тим самим екологічним паливом, що потрібне для станцій на біомасі Хрипкова та Гордієнка. Крім того, торф може бути добривом для агропідприємств, які теж є у власності підприємців.

Рівнеторф був заснований 60 років тому. Завод знаходиться у смт. Смига Рівенської області та виробляє торф'яні брикети так само, як і Волиньторф. 

На час проведення аукціону заборгованість підприємства становила 6,9 млн грн. З них із заробітної плати – 1,8 млн грн. Новий власник повинен виплатити борги підприємства та розрахуватись із працівниками заводу. Олексій Халімон купив Рівнеторф за 205 млн грн.

Чернігівторф

ДП "Чернігівторф" також виставлене на приватизацію. Але на відміну від того ж Київторфу, воно знаходиться в набагато кращому стані. Чернігівторф – це Ірванцівський та Смолинський торфозаводи. Ірванцівський торфозавод 8 лютого цього року потрапив під обстріл, але його робота вже відновлена. 

Смолинський торфозавод є доволі потужним та виробляє 30 000 тонн торфобрикетів на рік. На жодному заводі Чернігівторфу немає проблем зі спецдозволами. А керівництво має хороші відношення з обласною адміністрацією. Коли потрібен був час на очікування продовження спецдозволу для виробництва на Смолинському торфозаводі, обласна адміністрація давала тимчасовий дозвіл на видобуток.

Адміністрація Смолинського торфозаводу
Смолинський торфозавод

За словами чернігівського журналіста Віталія Назаренка у коментарі LIGA.net, самі заводи не мають заборгованості, бо їхні рахунки розділені з рахунком Чернігівторфу. Однак безпосередньо Чернігівторф має борг на 30 мільйонів гривень. Назаренко каже, що борг необґрунтований, а ФДМУ через суди може його списати. Крім того, на Смолинський торфозавод є постійний тиск Податкової служби. 

Сам Віталій Назаренко вважає, що проводити приватизацію торфозаводів зараз не варто через кілька причин. По-перше, бо війна впливає на ціну активів. По-друге, бо інвестор зацікавлений, в першу чергу, у придбані надр, а не самих заводів. І невідомо, як він буде поводитись із робітниками, які там працюють.