Андрій Садовий: "Бюджет кожної громади має бути військовий. Крапка"

Мер Львова Андрій Садовий – один з рекордсменів вітчизняного місцевого самоврядування. Людина, яка на посаді міського голови спостерігає вже четвертого президента, з двома попередниками якого у нього було відверте протистояння.

Львів за останні 16 років перетворився з напівзакритого міста з занедбаною інфраструктурою на справжню туристичну Мекку, Європу в Україні. Місто реалізує найсучасніші урбаністичні ініціативи, постійно підвищує зарплати освітянам, а в 2022 році стало справжнім тилом для більш ніж мільйона українців та більш ніж 100 підприємств і бізнесів, які релокувалися до нього.

Незважаючи на те, що у місцевих громад забрали військовий податок на доходи фізосіб (ПДФО), Львів закладає в бюджет міста 2024 року рекордну допомогу для ЗСУ – 1 млрд грн. Це становить майже 8% міських витрат. Для порівняння, в Києві закладено стільки ж. Але бюджет столиці в сім разів більший.

Як діставати гроші на все та не втрачати, навіть якщо в тебе забирають ПДФО від армії? Як шукати західні заощадження та де здобувати додаткові фінанси? Як використовувати потенціал ВПО та релокованих підприємств? І як Львів переходить на військові рейки навіть в освіті? Про це LIGA.net поговорила з Андрієм Садовим.

– Розкажіть про децентралізацію. Як вона вплинула на Львів?

Ну, ми взагалі завжди мали добру співпрацю з міжнародними фінансовими організаціями і таким чином балансували і зараз балансуємо бюджет. Є за допомогою кого. Це і Європейський банк реконструкції та розвитку, Європейський інвестиційний банк.

Звичайно, що у 2014–2015 роках було прийнято відповідні закони, і в бюджеті розвитку з'явилося більше ресурсу. Так, наприклад, для того, щоб інвестувати кошти в гуманітарний блок, що для нас завжди було пріоритетом. Ну і, звичайно, в інфраструктурні проєкти – не ремонти доріг, а власне реконструкції. Тому що для мене завжди на першому місці пішохід, потім велосипедист, потім громадський транспорт. А потім вже є власники приватного транспорту.

Тому ми робимо саме реконструкції доріг. Зараз у Львові оголошували конкурс на проєкти, щоб не просто взяти і зробити проєкт. А щоби мати бачення, як цей простір у майбутньому має працювати.

– Які це були кошти? От якщо ми беремо передвоєнні роки. І як децентралізація вплинула на наявність цих коштів?

Вплив у тому, що кожного року перед повномасштабною війною збільшувався бюджет розвитку. В принципі, він непоганий і в часи війни, тому що це для мене зараз важливо.

Наприклад, ми в цьому році більше витратили на підтримку армії і підтримку реабілітації, ніж військовий ПДФО, який ми отримували. Щоб ви розуміли, від виключно військових – це орієнтовно 800 млн грн, а ще 800 млн – це від тих підрозділів, які тут, від людей, що працювали і працюють. Це поліція, місцева прокуратура.

Вони ж тут є на місці всі, але ми на військових більше потратимо в цьому році, ніж мали цього військового ПДФО. Незважаючи на це, тільки за останній час ми на 100 мільйонів зробили перерахунки на підтримку військових. Це різні види Збройних Сил.

– Як ви це робите? Асигнування, тобто ви перераховуєте безпосередньо на частини чи щось закуповуєте, а потім передаєте?

Це залежить від ситуації. Взагалі для мене пріоритетом є озброєння українського виробництва. На сьогодні у Львові маємо сім сертифікованих виробників дронів. Сім! До речі, ми їм даємо гранти на розвиток інновацій від міста. І ми ж у них закуповуємо дрони. Ці дрони передаємо Збройним Силам, закуповуємо автомобілі, закуповуємо антидронові системи. Різний еквівалент того, що просять у нас військові.

Єдине, що ми не купуємо, це безпосередньо зброя і боєприпаси. Ми не маємо права цього робити. Також ми перераховуємо кошти напряму на військові підрозділи за тими вимогами, які вони нам скеровують. І львівським допомагаємо і нельвівським допомагаємо. Це залежно від їхніх нагальних потреб.

Остання розмова в мене була з керівником військового підрозділу з Авдіївки. Там складна ситуація. Потрібна підтримка, потрібні дрони. Я думаю, що ми до кінця дня порядка 100 дронів зможемо віднайти і скерувати туди на передову. Тому вже сьогодні дрони там будуть рятувати наших хлопців.

– Повертаючись до питання децентралізації. Як у вас збільшувався бюджет розвитку? Якими грошима ви взагалі могли оперувати?

Залежно від року це 2 млрд грн або 1,5 млрд. Ви ж розумієте, є досвід, яким чином наповнювати бюджет розвитку. Простий приклад наведу – ми за останні роки продали через Прозорро.Продажі комунального майна більше ніж на мільярд гривень. Це десь стільки, скільки продали комунального майна всі інші міста України разом узяті.

Тому що деколи це робиться не прозоро. А в нас все прозоро, чисто. Тут є наповнення бюджету. Потім ми активно працюємо на фондовому ринку. І беремо запозичення, і використовували, коли була можливість, варіанти покласти кошти на депозит, щоб мати додаткові відсотки. Потім ті всі кошти, звичайно, витрачалися на проєкти, які визначені бюджетом міста Львів.

Чим цікаві запозичення? Ти береш, наприклад, позику в ЄБРР і отримуєш грант. Деколи гранти є рівнозначні з самою сумою цієї позики, ми це активно використовуємо. Плюс співпраця з міжнародними організаціями, які просто підтримують класні інноваційні проєкти. Але це досвід. Це дуже непроста робота – оце балансування. Коли ви запитаєте будь-якого мера у світі, які три найбільші проблеми міста, вам скажуть: фінанси, фінанси і фінанси.

Ми знаходимо додаткові джерела. І ми тут завжди мали достатньо непогану ситуацію. Тому навіть зараз дамо військовим більше, ніж мали військового ПДФО. Це при тому, що в нас його вже немає.

– У Львові бюджет розвитку відносно невеликий. Утім, вдалося перетворити місто на туристичну Мекку. Як ви оптимізували витрати?

Теж децентралізація грає свою роль. Бо це можливість проводити тендерні процедури за європейськими стандартами, що дає кращу якість підрядників і додаткові грантові кошти.

Якщо говорити за той час, поки я працюю міським головою, нам вдалося фактично всі магістральні шляхи напрямків у місті поремонтувати. Дуже багато ми інвестували і в мережі, звичайно. Тому що дехто, знаєте, дивиться, щоб асфальт був рівний. Але, вибачте за банальність, під асфальтом є колектор, є водопостачання, газ, комунікації.

Виходить, що перекладаючи асфальт без перекладання мереж, ти робиш таку собі фейкову роботу. Тому треба робити все системно і планомірно. Але, ще раз, пріоритет – це розвиток людини, індивіда. Це головне.

– Це видно в контексті великої кількості заходів у Львові, які там постійно відбувалися і відбуваються зараз.

Заходи заходами. Але найбільші витрати – це кошти на освіту. Для міського бюджету це завжди пріоритет. І зараз зокрема. Щоб школи були в належному стані, щоб була хороша оплата праці освітніх працівників.

У нас до повномасштабної війни директор школи мав зарплату не менше 1000 доларів на місяць. І якщо ти в результаті маєш достатньо бажаючих бути хорошими директорами з легітимною високою зарплатою, то вони вже здатні системно і якісно організувати процес.

Наступне – інвестиції в медицину. Львів сьогодні є лідером в Україні з питань трансплантології. Ми на базі нашого Першого медичного об'єднання сьогодні збудували найкращу медичну установу України. Ми є номер один з точки зору співпраці з Національною службою охорони здоров'я по ресурсах. А тут усі пазли починають складатися. Щоб ви розуміли, 80–90% поранених, які до нас приїжджають, потребують нових операцій.

Потім ми налагодили виробництво протезів. Це тимчасові і постійні протези. Це є фізична реабілітація, психологічна реабілітація. Бо якщо немає психологічної реабілітації, фізична не дає ефекту.

Наступний крок – соціалізація. Ми заклали минулої п'ятниці капсулу в будівництво житла для поранених. Це буде вісім будинків для 700 людей. І це буде в парі працювати. Тому що деколи процес лікування, реабілітації триває місяцями. Людям треба десь жити.

І нарешті – мистецтво. Мистецтво – це дуже важлива річ. Ми навіть зараз хочемо вибудувати культурну майстерню. Є верстат, де поранені можуть плести. Дрібна моторика дуже корисна для людей – щоб вони бачили наочно те, що роблять.

– Як ваші витрати змінилися з початком повномасштабної війни? Який їхній відсоток перемістився з цивільної сфери на допомогу армії, який лишився в цивільній сфері? Тому що Львів у перші дні повномасштабної війни нагадував мурашник, всі це пам’ятають.

Масштаб був грандіозний. П'ять мільйонів людей пройшло через Львів. І були дні, коли у Львові жили два мільйони людей. Зараз у Львові проживає 150 000 тимчасово переміщених осіб, вибудовані тимчасові містечка, багато будинків перебудовано. І ми маємо ще певні резерви про всяк випадок. Це тільки те, що ми знаємо офіційно.

У нас змінилися пріоритети. На перше місце, звичайно, вийшла допомога Збройним Силам. Ми почали це ще до війни, допомагали нашій теробороні.

– Скільки львів’ян воює наразі? У соцмережах російська пропаганда розганяє мем про "Фортецю Львів", зображуючи регіони заходу країни як такі, де війни немає, всі по кав’ярнях сидять...

Сьогодні 30 000 львів'ян на передовій. І кожного дня маємо похорон у Львові. Це також дуже важкий момент мого життя. Але це наші реалії. Тому військові для нас є пріоритетом.

– Щодо виробництв для військових, про які йшлося...

Звичайно, це мілітарні виробництва, і це не просто виробництва – це інноваційні виробництва. На мою думку, ми повинні в Україні виробляти все, що нам потрібно.

Багато підприємств релокувалися до Львова зі сходу. Сьогодні успішно працюють і сплачують податки, дають людям зарплату. Таким чином ми робимо внесок в економічну незалежність нашої держави. Ви розумієте, коли ти стоїш і просиш кошти, це один опціон. А коли заробляєш гроші, маєш власні кошти і в тебе не дефіцитний бюджет – це інше.

Нам потрібно мати власні мілітарні виробництва. І ми закуповуємо те, що виробляється у Львові. Також передаємо це на потреби Збройних Сил.

Крім того, забезпечуємо прийом поранених. Тільки через наше Перше медичне об'єднання вже пройшло більше 16 000 поранених. Це і військові, і жінки, і діти, і старші особи. Кожного дня приїжджають нові поранені. Це надзвичайно непросто.

Я вже мовчу про переселенців, яких зараз 50 000. Велика частина з них потребує постійної підтримки з точки зору харчування, забезпечення побуту. Це святе. І ясно, що ми припинили всі ремонти.

– Але щось продовжувалося. Як, наприклад, ремонт магістральної вулиці Шевченка на Клепарові.

Щодо деяких робіт, які ми не завершили на початок війни, ми домовилися з підрядниками, що вони їх зроблять в борг. Потім, коли будуть кращі часи, ми з ними розрахуємося.

– Пам'ятаете, на початку широкомасштабного вторгненя дуже активно говорилося про те, що львів'яни задирають вартість житла?..

А я назву десятки випадків, коли готелі, хостели знизили ціни. Прямо в перші дні й тижні війни. Знизили принципово. Але чомусь мало хто про це говорить! Зате беруть на увагу один чи два кейси, де хтось завищив ціну, це просто.

І про самі кейси. Ми ті всі кейси розбирали персоніфіковано, детально. І щоб ви розуміли, жодна людина, яка стикнулася з цією проблемою, на моє велике прохання не написала заяву, що була завищена ціна. Ми мали співпрацю з прокуратурою, з поліцією. Всі були на низькому старті. Заяву треба було зробити. І взагалі щодо цін на житло: без урахування одиничних повідомлень про неймовірні завищення, треба розуміти, що у Львові ніколи житло не було дешеве.

Але водночас була величезна кількість людей, чи не кожна сім'я в місті Львові, яка приймала людей у себе вдома безкоштовно. От у мене вдома жила родина з Запорізької області. У моїх колег – з Херсона, з Миколаєва. Ніхто ні за що не платив. Ми давали їсти, ми допомагали. Це наш обов'язок, християнський обов'язок. А тут десь один кейс – і цей кейс починають розганяти. А до того ж починають розганяти на російських сайтах.

– Якщо не секрет, що це за підприємства, які релокувалися до Львова?

Наприклад, Рубіжанська панчішна фабрика. Ви про неї, напевно, знаєте. Її розбомбили повністю. Вони приїхали сюди. Ми їм допомогли тут із приміщеннями, із обладнанням. І вони заново запустилися. Сьогодні роблять шкарпетки.

До речі, у нас влітку була поїздка на виставку до Японії. І ми також включили їх до складу української делегації. Вони поїхали на виставку, налагодили дуже хороші контакти з японськими мережами. І сьогодні вже лугансько–львівські шкарпетки продаються в Японії. Навіть японці спеціально просили принт, щоб там була їхня відома гора Фуджі, їхні равлики і так далі.

Мене гордість бере за те, що ми не просто організували з нуля це все, а ще й допомогли їм вийти на міжнародні ринки. Чому? Тому що це валютна виручка, яка йтиме в Україну. І звісно, це приноситиме пряму користь місту. І таких випадків дуже багато.

Ще одна дуже важлива річ – ми не зупинили вибудовування індустріальних парків. На сьогодні є два індустріальних парки, які в робочому стані. І на днях починаємо будувати ще один великий індустріальний муніципальний парк Сигнівка. Це приблизно 30 гектарів землі. І власне, там у нас буде ухил – це інновації. Важливо інвестувати в мізки.

Ми активно розвиваємо і виробництва, які потрібні для держави. Крім того, стимулюємо ветеранський бізнес. Сьогодні запрацювала Програма підтримки ветеранів. У нас 30 ветеранів отримали гранти по 300 000 гривень на початок свого власного бізнесу.

– Ви обійшлися без військового ПДФО. Бюджет міста не змінився в порівнянні з бюджетом-2023. І там, і там – 13 з лишком мільярдів. Ваше ставлення до відміни військового ПДФО?

Я буду максимально відвертим. На сьогодні потрібні снаряди і потрібне озброєння. Місто не може за свої кошти купувати снаряди й озброєння. Якщо ці кошти, які ми віддали, держава раціонально витратить на виробництво мілітарного еквіваленту озброєнь, дронів – я буду щасливий. Тому в мене не було особисто дискусій. Я зразу сказав, що готовий до цього.

– Не хочу, щоб ви давали оцінку іншим мерам. Зрозуміло, у кожного своя ситуація. Але у нас Київ з бюджетом у 70 мільярдів заклав на підтримку Збройних Сил стільки ж, скільки ви, – один мільярд. Мітинги були з вимогою "Гроші на ЗСУ!". Чому так відбувається? Державі довелося просто відбирати військовий ПДФО і робити крайніх з голів громад?

Ну, не зовсім відбирати. Пам'ятаю зустріч на Конгресі регіональних влад. І коли там спитали мою думку, я чітко сказав, що підтримую передавання військового ПДФО для потреб держави. Це викликало трішки нерозуміння деяких моїх колег-мерів. Багато хто думав, що це буде один великий базар.

Хлопці, це не та ситуація, де можна дебатувати. Тому що нема сьогодні в нас іншого пріоритету, ніж підтримка наших військових і підтримка мілітарного виробництва. Тому це є святе.

Стосовно ж думок голів різних міст і громад, то тут грає роль, на мою думку, різний досвід людей. І різне розуміння реальності. Взагалі мені бракує в рамках держави дійсного переходу всієї країни на мілітарні рейки.

Ви ж прекрасно розумієте, що Росія була, є і завжди буде нашим ворогом. І вона завжди буде нас атакувати. Єдиний шанс – це бути настільки сильними, щоб у росіян навіть думки не було на нас нападати. І тут треба мобілізовувати все.

От ми буквально позаминулого тижня завершили загальноміські змагання в школах зі стрільби з різних видів зброї. Кращих дітей нагородили. Старшокласники просто в захваті. І з Нового року починаємо нові етапи. Плюс цього року ми в багатьох школах почали процес навчання операторів дронів. Також проводили змагання серед дітей стосовно дронів. Плануємо з Нового року робити по школах і складання дронів.

Розумієте, починаючи від старшокласників, всі ми повинні себе перебудовувати: коли ворог відчує наш внутрішній настрій, нашу силу битися до кінця, він відійде. А доки в нас будуть дебати, що потрібно, що не потрібно... Сьогодні кожен бюджет кожної громади має бути військовий. Крапка, дискусії немає.

– Про стосунки з центральною владою. За часів Петра Порошенка з вами відверто воювали. Зараз теж якась така дивна історія: коли президент виклав фото з візиту до Львова, вас на цих фото не було. Крім того, ви ходили на суд щодо мера Чернігова Владислава Атрошенка. Чи це якось позначилося на стосунках із Офісом президента? Чи відчуваєте ви тиск центральної влади?

Це суб’єктивне. Я не звертаю уваги на різні тиски. Намагаюся кожну хвилину проводити з користю. Справді, ми мали честь 15 грудня приймати Конгрес регіональних влад під головуванням президента. Я в цьому Конгресі маю посаду голови палати громад. Я поспілкувався зі всіма міністрами, з прем'єр–міністром, зі спікером Ради, з міністром оборони.

Усі зустрічі, які мені були потрібні, я провів. З президентом у нас була розмова виключно у форматі круглого столу. І я під час Конгресу підняв декілька питань. Президент давав свої коментарі, тому це нормальна робоча співпраця. Вона не є, знаєте, ідеальною. Я, можливо, не входжу до кола наближених людей. Я просто роблю свою роботу. І не звертаю уваги на те, чи подобаюся комусь, чи не подобаюся. Є моє місто, є моя робота. І я собі працюю.