Дімітрі Каландадзе – заступник голови правління державної "Об'єднаної гірничо-хімічної компанії" (ОГХК). Водночас активно ходять чутки про те, що він може повноцінно очолити холдинг. Останнім часом довкола найбільшого виробника титанової сировини в Україні розгорнувся скандал у зв'язку зі статтею на РБК-Україна, де робиться припущення, що український титан продовжує постачатись до Росії.

LIGA.net поговорила з Дімітрі Каландадзе про те, кому і як ОГХК продає український титан, плани розвитку компанії до 2030 року та майбутнє гірничої промисловості.

- До яких країн зараз здійснюється експорт продукції з комбінатів ОГХК?

Наразі у нас є чинні договори з компаніями з Америки та Європи. Ми з ними обговорюємо плани на 2024 рік та обсяги, які постачатимемо. Також виходимо на нові ринки, пов'язані з Європою та Америкою. Плюс до цього впроваджуємо нові технології, які матимуть змогу задовольнити потенційних клієнтів.

- Яку сировину ми постачаємо?

Рутил, цирконій, ільменіт, дистен силіманіт, ставролітовий концентрат.

- Чи могли б ви назвати компанії, яким ОГХК продає продукцію?

Зараз я не можу назвати їх. Але минулого тижня я попросив у них дати мені таку можливість. Якщо компанії не будуть проти, ми відразу ж опублікуємо їх назви.

- Коротко поговорімо про компанії, згадані у статті колег з РБК-Україна. По-перше, це Sic Luceat Lux KFT. Як я розумію, ОГХК співпрацювала з ними до війни. Скажіть, ця компанія зараз є контрагентом ОГХК?

Насправді з цією компанією ОГХК працювала з 2022 року до березня 2023 року. Вони замовляли у нас цирконій, ставроліт, дистен-силліманіт та рутил. Це продукти, які більше використовуються у скляному, електрозварювальному, ливарному, керамічному виробництві.

Наскільки знаю, ця компанія працювала з російськими контрагентами до повномасштабного вторгнення. Але після 24 лютого 2022 року вона не працює з Росією. Ми їх перевірили – жодних зв'язків із Росією вони не мають.

- А з якої титанової сировини виготовляється військова техніка?

Для того щоб зробити техніку, спочатку з титанового та ільменітового концентрату ви повинні зробити шлак, губку. Потім сам титан. І вже згодом використати його у цьому напрямі. Ціна на ільменіт зараз зменшується. Вона складає $250-300. Рутилова руда дуже дорога.  А ціна на рутил складає $1500-1800 за тонну, тому виготовляти титан із цієї руди дуже дорого. Вона використовується переважно для зварювальної продукції, наприклад у виготовленні електродів.

Сам рутил не виробляється у великих обсягах. Наприклад, ОГХК робить лише 1000-1500 тонн рутилового концентрату на місяць. Великими обсягами його не купують. У нас є клієнти – кінцеві споживачі, які виробляють пігмент (TIO2). А є торгові будинки, які закуповують у нас середній обсяг (до 1000 тонн) та продають малими партіями дрібним покупцям. Це саме стосується цирконію та рутилу.

Але в договорі у нас розписано гарантії, що ця продукція не буде поставлена ні до Білорусі, ні до Ірану, ні до Росії. Вони відповідають за це юридично та фінансово. Наприклад, ви купили у нас продукцію на мільйон доларів. Якщо ви здійсните перепродаж товару у зазначені вище країни, то будете оштрафовані на мільйон доларів. Імідж компаній, з якими ми співпрацюємо – це і великі торгові будинки та кінцеві виробники, – це актив, від якого залежить їхній бізнес. Вони не будуть знищувати свій бізнес, торгуючи з агресором.

Безперечно, у нас в компанії є триступенева перевірка. Перша – це комплаєнс. Друга – це наша внутрішня служба безпеки. Третя – це антикорупційна перевірка. До того ж якщо йдеться про продаж ільменіту, то додаються ще перевірки Фондом держмайна та Державною службою експортного контролю (ДСЕК).

Ільменіт, який ми відвантажуємо, супроводжується співробітником ОГХК і представниками правоохоронних органів, поки не потрапить на підприємство кінцевого виробника.

- РБК-Україна у своєму матеріалі робить акцент на власнику Sic Luceat Lux KFT Олександрі Мурадяні. Я переглянув угорський реєстр: Мурадян, 1992 року народження, родом з Криму. Саме тому, найімовірніше, було зроблено припущення, що він є підставною особою. Скажіть, ви якось перевіряли цю компанію?

Всі контракти з експорту у нас перевіряються триетапно, як я й казав. Ми перевіряємо всіх контрагентів, включно з інформацією про те, хто є засновником, керівником, директором. Коли перевіряли Sic Luceat Lux KFT, ми з'ясували, що Олександр Мурадян – громадянин Євросоюзу. І немає жодних зв'язків із Росією.

- З приводу BioProfTech Sp.z.o.o. На останній пресконференції я чув, що для них було проведено одну транзакцію. Їм відвантажили сировину на пробу?

То була експортна операція. Відвантажено 20 000 тонн американській компанії. Можу сказати, що ця американська компанія уклала з нами нові довгострокові контракти.

- А скільки ДСЕК дала дозволів на експорт вам та конкурентам?

З лютого 2023 року, з початку моєї роботи в ОГХК, ми отримали один дозвіл на експорт. Нині у процесі оформлення ще кілька.

- Після початку повномасштабного вторгнення Демуринський ГЗК перейшов у державну власність. Скажіть, чи були розмови з ФДМУ про те, щоб ввести це підприємство до складу ОГХК?

З Фондом держмайна ми розмовляємо не лише стосовно Демуринського ГЗК, а й щодо інших родовищ, які можуть збільшити ресурсну базу ОГХК. Ми як компанія розглядали Демуринський ГЗК як можливість збільшити ресурсну базу ОГХК та її вартість. ФДМУ поки що не давав нам конкретної відповіді на нашу пропозицію. Вони, наскільки я знаю, розглядають різні можливості існування цього ГЗК.

- У своїх планах ви враховували, що цей актив розташований поряд із зоною бойових дій?

Ми дивимось у майбутнє. Для майбутнього дуже важливо, щоб ОГХК, особливо Вільногірський комбінат, мав хорошу ресурсну базу, де в нас не найкраща ситуація. До 2030 року маємо завдання, щоб ми могли займатися створенням продуктів високої переробки, а не бути лише тими, хто видобуває сировину.

- Я чув інформацію, що одне із родовищ титану у Вільногірську скоро буде повністю вичерпане. Скажіть, як ви збираєтеся збільшити ресурсну базу на цьому ГМК?

Родовища в Україні є. У нас недаремно 20% усіх світових запасів титану. Є Житомирська група та Дніпропетровська. Але коли розглядаємо ресурсну базу для Вільногірська, ми не можемо розглядати, наприклад, Житомир. Тому що звідти важко возити сировину. А та сама "Демуринка" знаходиться за 200 км від Вільногірська.

Ми працюємо над кількома родовищами, які можна розглядати для приросту запасів, бо без цього компанія не матиме майбутнього. Нам потрібно забезпечити нашу компанію десь на 40-50 років ресурсною базою, якщо ми хочемо, щоб і компанія, і галузь змогли піти в глибоку переробку.

- Фонд держмайна каже, що хоче продати ОГХК до кінця року. Які корпорації чи інвестори цікавляться компанією? Хтось виявляв свою зацікавленість?

У нас є радник і Фонд, які спілкуються з потенційними клієнтами. Ми для них готуємо всю інформацію, яка їх зацікавить. Вони можуть звернутися до нас, коли якийсь інвестор хоче подивитися виробництво чи документацію. Але поки що від них таких звернень не було. Ми не розмовляємо із потенційними клієнтами. Це завдання Фонду держмайна та радника.

- Раніше ви довго працювали у Казахстані у державному холдингу "Тау-Кен Самрук", який займається видобутком цинку, золота, свинцю. Чи були наміри уряду Казахстану продати компанію? Яка політика уряду Казахстану щодо приватизації і чим вона відрізняється від української?

"Тау-Кен Самрук" – це найбільша гірнича компанія Казахстану. Вона є у списку компаній на приватизацію, які мають продати до 2025 року. Кожна країна намагається залучити інвестора. Що потрібне для країни? Щоб у бюджет заходили гроші, люди працювали та бюджет поповнювався. Інвестор, прийшовши до країни, може вкласти величезні кошти. Вони допоможуть галузі розвинутись. Люди зможуть краще працювати та більше заробляти.

Головне завдання, щоб приходив інвестор, який любить цю країну, знає її. А не просто на один день хоче скористатися надрами, а потім піти. Якщо зростають доходи компанії — збільшуються і доходи держави.

І коли Бендукідзе (Каха Бендукідзе, грузинський реформатор, помер у 2014 році. — Ред.) попросив мене допомогти моїй рідній Грузії, керуючи одним із місцевих ГЗК, у нас теж було завдання залучити якнайбільше інвестицій у країну.

- 2021 року Україна була одним з найбільших гравців у виробництві титанової продукції у світі, як Казахстан і Росія. У зв'язку із санкціями, які ввели проти Росії, на яких ринках її потенційно може замінити Україна? Казахстан чи, наприклад, Індія з Саудівською Аравією складатимуть нам суттєву конкуренцію?

З приводу Росії, це країна, яка майже ніколи сировину не видобувала і не виробляла. Сировиною її забезпечувала Україна. Україна була сировинним придатком для Росії, особливо для ВСМПО-Авісма. Все, що тут добувалося, майже повністю передавалося туди. Україна видобувала та виготовляла сировину, після чого передавала її до Росії, де вони запускали її у глибоку переробку. Саме тому Росія могла виготовити титанову губку. Так само вони могли виготовити запчастини для Boeing та Airbus із нашого титану.

Так було до війни. Але далі так не може тривати. Україна на сьогодні перебуває на передовій лінії не лише фізичної війни з Росією. Така сама війна, один в один, йде і в економіці. Зараз Росія робить все можливе, щоб не втратити Україну як сировинний придаток. І наше ключове завдання, щоб до 2030 року наша компанія виготовляла продукцію глибокої переробки.

На першому етапі це будуть шлак, пігмент, губка. А далі ми можемо ще глибше піти, наприклад, у виробництво пігменту або титанових злитків. Україна сьогодні має величезний шанс прибрати Росію зі світової карти титану. Впевнений, саме ОГХК як державна компанія буде рупором цього процесу.

- Росія може, наприклад, в Індії купувати сировину?

Жодна велика компанія не продаватиме сировину підсанкційній країні, тому що це закриває їм весь майбутній розвиток. Наприклад, зараз Японія постачатиме 80% титанових напівфабрикатів в Америку, закриваючи водночас всю частку Росії. Якщо реально подивитися, Росію вже серйозно відсунули. І Україна тут на передовій лінії.

- Що ви думаєте з приводу Boeing та Airbus, як вони могли б замінити запчастини, які брали у росіян?

На жаль, за рік-два цю проблему не вирішити. Але, наскільки я знаю, тепер вони не купують запчастини у Росії. І до появи ВСМПО-Авісма вони їх десь теж купували.

Безумовно, в України є всі шанси замінити Росію в цьому плані. Але я вважаю, що в контексті авіабудування потрібно чимало часу, щоб досягти хорошої якості та надійності, адже це безпека пасажирів та відповідальність за життя. Тут не йдеться про банальну заміну запчастин, тут потрібна гарантія якості продукції, випробувана роками. І ми прагнутимемо саме цього.

Поки військові захищають нашу країну на полі бою, ми захищаємо нашу економічну незалежність. І ці статті, які пишуть проти ОГХК, також є частиною війни. А ворог у нас один – це Росія.

ОГХКфонд державного майнавсмпо-авісматитанДемуринський гзквільногірський гмк