Щодня двадцять тонн молока виливали в землю. Що стимулює перероблювання

Шарль де Голль нарікав, що дуже важко бути президентом Франції. "Як можна керувати країною, яка має 246 сирів", – казав генерал. Він вважав, що факт про кількість сирів якнайкраще описує хаос у суспільстві та пояснює, чому  не завжди спрацьовують армійські принципи управління.   

Насправді французи подарували світу  понад 1 200 сортів сиру. Перевірені факти – головне для ефективного управління.  

Поки ще в Україні значно менше сортів сиру, ніж у Франції. Але LIGA.net наводить своїм читачам перевірені факти, які дають надію, що це лише поки.

У цьому інтерв’ю про сімейну ферму з Чернігівщини, яка лише за місяць після російської окупації з нуля запустила промислове виробництво сирів та молочних продуктів. Ще пару місяців їм знадобилося, щоби із своєю продукцією вийти на полиці супермаркетів.

Як з’являються нові українські сири – і нові молочні заводи – в інтерв’ю із Павлом Кобизським, директором фермерського господарства "Білі роси".  

       – Коли взялися за перероблювання молока?

У квітні 2022 року. Можна сказати, взялися за цю справу на наступний день після звільнення району від окупації.

– Що стало причиною такої оперативності?

Ми опинилися в окупації в перший же день, 24 лютого 2022 року. Безпосередньо в селах нашої громади окупанти не зупинялися – вони рухалися повз трасою Гремʼяч-Чернігів (Автошлях Н27). Російські солдати знищили частину наших запасів насіння й агрохімії, які ми зберігали на складі партнерів. Агрохімію ми купили перед новим сезоном – для обробки наших полів. Усі зовнішні зв’язки господарства були паралізовані, адже були підірвані чотири мости, що були основою нашої логістики.

Для безпеки ми домовилися, щоб працівники не виїздили за межі своїх сіл. Але коровам – у нас в стаді 1000 голів – не заборониш давати молоко. Тоді щодня ми отримували 25 т молока. П’ять з них роздавали безкоштовно жителям громади. Решту змушені були виливати. І так – щодня півтора місяця окупації. Це дуже тяжко психологічно, коли своїми руками змушений кожного дня знищувати напрацьоване.

До війни ми приглядалися до перероблювання, розмірковували про це як про умовну перспективу. Під час окупації сформувалося чітке рішення взятися за цю справу.

– До війни куди ви відправляли молоко?

У нас були два покупці: "Лакталіс" у Шостці та завод "Сандора". Проблем зі збутом не було, адже у нас молоко екстраґатунку. Високі параметри якості молока ми підтримуємо завдяки європейським технологіям, оптимальним кормам, кваліфікованому персоналу та породистому стаду.

Наша спеціалізація – це голштинська порода корів канадської селекції. Оптимальна для наших умов, стабільно отримуємо від кожної 25 л молока на добу. Головна умова – чітке дотримування стандартів догляду.

Читайте також

– Як вдалося так швидко – за лічені дні – придбати обладнання для перероблювання молока?

Ми раніше приглядалися до двох молокозаводів, що були поруч, – це Деснянський та Коропський. Ці підприємства із імпортним якісним обладнанням. Вони були модернізовані у 2000-ні роки, як то кажуть "при Кучмі", але в останні роки не працювали.

Під час окупації ми знайшли спільну мову з власниками і почали відновлювати перероблювання.

– Тепер у вас два заводи?

Не зовсім так. Орендували потужності в Деснянському, персонал запросили з Коропського. Обладнання, якого не вистачало,  докупили. Тепер переробний ресурс заводу становить 25 т молока на добу.

– Ви кажете "ми". "Ми приглядалися…" "Ми прийняли рішення…" Про кого йдеться?

Ми – це наша родина. У нас справді сімейне фермерське господарство. Голова підприємства – батько, за ним стратегія розвитку. Мати керує виробництвом на молокозаводі. Моя тітка Надя завідує фермою. Сестра – керівник земельного відділу. Я – директор, моя відповідальність – це керівництво поточними процесами. Вважаю, що всі на своїх місцях і працюють ефективно.

– Щодо заводу. Якісні молочні продукти – це не лише гарне молоко та обладнання, а також технології та кваліфіковані кадри. Як вирішили ці питання?

Хедхантинг. Ми домовилися та взяли на роботу двох технологів, один з яких працював на одному з провідних молокопереробних підприємств України.

– Які аргументи стали переконливими для таких фахівців – зарплатня? Адже ваше виробництво, м’яко кажучи, не в центрі цивілізації.

Гроші важливі, але вирішують не лише вони. Є ще умови праці, коли надається самостійність у прийнятті рішень, є довіра. Крім того, для таких перемовин треба знати, звідки родом людина. Це була пропозиція, яка враховувала комплекс умов, скажемо так.

– Асортимент затверджували технологи? Що ви виробляєте?

Тверді сири, а також фасовані кисломолочні продукти – кефіри, йогурти, сметану, кисломолочний сир. Звісно, спиралися на поради технологів. Потім вже корегували товарну лінійку, враховуючи попит.

Тепер у нас два основні види твердих сирів: "Деснянський", що є нашим варіантом традиційного твердого сиру, та наш фірмовий – "Кобизський".

– Здається, що назви сирів шукали недовго. Як і обирали бренд.

Назва нашого господарства – "Білі роси" – найкраща для молочного напрямку.

– Як побудували збут? Адже конкурентів у цьому сегменті багато.

Ми купили автомобілі-рефрижератори для доставки та почали об’їжджати торгівлю. Добралися до Черкащини й далі – до Кропивницького. Результати не радували. Такий підхід був нашою помилкою. Торговельний оборот не виправдовував витрати.

Після цього ми звернулися до дистриб’ютора, що працює із великими торговельними мережами.

– Співпраця із професіоналом допомогла?

Так. Ми вийшли на полки торговельних мереж. Крім того, змогли сконцентруватися на виробництві, не розпорошуючи сили.

– Але ж плата за доступ на полиці супермаркетів немала?

Ціна в магазині в півтора раза вища від тієї, за якою ми віддаємо продукцію з заводу.

– Що далі – який план розвитку?

По-перше, ми готові нарощувати обсяги виробництва. Реально ще збільшити перероблювання в чотири рази. По-друге, готовий проєкт, який дозволить нам не лише зменшити собівартість виробництва, а й вийти на ринок енергоносіїв. Це створення біометанового заводу потужністю 2 млн куб. м газу на рік.