Мукачево – старовинне місто в самому центрі Закарпаття.  Через нього проходять дороги з Києва до Угорщини та Словаччини. А з Ужгорода – до Карпат та Буковини.

Читайте про бізнес без політики на каналі LIGA.Бізнес

Громада 80-тисячного міста завжди славилася дрібною торгівлею, яка дозволяла знайти в місті практично все. Не дарма місцеві ринки були такими популярними. Між тим, мало хто знає, що в місті працює кілька великих підприємств, які формують його бюджет. До того ж, кожний десятий житель громади – підприємець.

Саме місто справляє враження ошатного і старовинного. Та так було не завжди. В місті донедавна практично не було центрального водопостачання, були великі проблеми з водовідведенням, з лікарнями, школами, дорогами, майже з усім. Робити все й одразу не було грошей і сил, бо місто в центрі і не тільки – доволі щільно забудоване.

Довелось обирати пріоритети, щоб акуратно розгрібати всі проблеми, які не вирішувалися десятиліттями. Про цей досвід у розмові LIGA.net з головою громади Андрієм Балогою.

- Як децентралізація вплинула на громаду, що місто від цього виграло?

Глибоке питання, тому що воно має багато складових. Що стосується децентралізації, в першу чергу вона торкнулася менших громад і населених пунктів. Маю на увазі села, селища і міста районного значення. Тому що після процесу децентралізації вони отримали додаткові повноваження, фінансову незалежність і почали напряму працювати з державним бюджетом.

До того замість них функції виконували районні адміністрації. Що стосується такого міста, як Мукачево, на Закарпатті є і було п’ять міст обласного підпорядкування: Мукачево, Ужгород, Хуст, Чоп, Берегове. В нас були прямі міжбюджетні відносини і до децентралізації. Тобто що стосується фінансів, ми додатково нічого не отримали. Але важливе інше. Децентралізація дала можливість об'єднатися з навколишніми селами.

- Тобто у вас не порізана громада? У вас немає такого, що просто на вулиці може починатись інша юрисдикція? Як це, наприклад, є в Умані.

У нас на 90% немає цієї проблеми. У Мукачівському районі окремо від міста Мукачево проживало 100 тисяч населення. В місті – 70 тисяч. До міста приєдналися 14 сільських рад. Загалом населення нашої громади зараз становить фактично 112-115 тисяч.

Якщо брати за територією, плюс-мінус, ми трохи більше ніж 200 квадратних кілометрів і ми трохи розтягнуті. Найвіддаленіша точка нашої громади – це 25 кілометрів від міста Мукачево. З іншого боку, якщо ви заїжджали в місто Мукачево від Ужгорода, то є лінія, де автосалони, а це вже Івановецька громада.

Якщо їдете об'їзною міста Мукачево, де будівельний маркет "Епіцентр" стоїть, то одна сторона – це місто, а навпроти – половина сторони належить також до Івановецької громади. Так само з іншої сторони є Кольчино. Тобто є в нас такі самі питання.

- За дорогою на межі якась одна громада доглядає чи разом?

За дорогою – і це добре – ані ми, ані вони не мають слідкувати. Дорога державного значення.

- Якщо децентралізація не вплинула на ваш бюджет, де ви взяли додаткові кошти? Бо бюджет у вас зріс. Чи принесли додатковий дохід села, які приєдналися?

У багатьох сіл було бажання приєднуватися до Мукачева, тому що ми запровадили з 2015 року певний рівень соціальних стандартів. По-перше, ми навели порядок. Порядок в медицині. Ми оптимізували роботу медицини ще навіть до медичної реформи. Медична реформа була ухвалена в 2017 році. До речі, я вважаю, що медреформа – це успішний кейс. Як і децентралізація.

Так от, у нас в лікарні працювало трохи більше як 2300 осіб. На 1700 штатних одиниць. На сьогодні працює до 1000 людей на 900 з копійками штатних одиниць. Фактично ми вдвічі скоротили кількість працюючих, але від цього не зменшили якість надання послуг.

Збільшено кількість надання послуг, зекономлені кошти. Що це дало? По-перше, ми створили гідну оплату праці самих лікарів. По-друге, ми забезпечили соціальну складову. Мешканець міста Мукачево, ідучи в лікарню, не купує медикаменти, перев'язувальні матеріали. Раніше це було тільки в місті. Зараз всі мешканці мукачівської громади мають це.

Крім того, операції на заміну суглоба, на серці – тобто те, що не можна зробити в Мукачево, – ми фінансуємо, щоб зробили в інших містах. Ми, до речі, одне з декількох міст в Україні, які мають пілотний проєкт з інститутом Амосова, де проводяться висококваліфіковані операції на серці. Ми платимо за це з міського бюджету. Ця соціальна складова так само вплинула на те, що села хотіли приєднатися до міста.

- Далеко не всі міста змогли так зробити. Крім того, це ж дорога з двостороннім рухом – в селах свої проблеми, і вам доводиться їх також вирішувати.

Тут вже стало питання: скільки може місто переварити? Ми зараз бачимо, що за п’ять років, умовно кажучи, відколи вже постала об'єднана територіальна громада, ми стабілізували інфраструктуру цих сіл. Ми стабілізували їхню соціальну інфраструктуру, школи, садочки, амбулаторії.

Відповідно, наступний етап – впевнений, що в Україні буде і наступний етап децентралізації, – це укрупнення. Тому що дуже багато створених громад. В області 64 громади. Це багато, не кожна з них є спроможною. Перший етап ми пройшли, але це тільки адміністративна децентралізація.

- Як змінився ваш бюджет? Як на вас впливає наявність у громаді великої кількості населених пунктів?

Це перспективи для розвитку. Місто мало 27 квадратних кілометрів, воно було зажате. На сьогоднішній день збільшилися площа в 10 разів. Місто має територію для розвитку. Нам легше працювати з бізнесом. Вони хочуть розуміти, що можуть прийти на ринок, купити щось прозоро. І ніхто з них не буде просити хабарі. Друге – якщо вони роблять це за законом, їх ніхто ніколи не буде чіпати.

- Який бізнес зараз працює у місті?

Розділімо на дві частини. Перше – це найбільші платники податків. Є Флектронікс, Фішер, Точприлад. Є товариства, які шиють одяг, шиють салони для автомобілів – VAG, наприклад. Тобто я говорю про офіційний бізнес, в якому люди офіційно оформлені. Вони сплачують податки. Офіційно в громаді працевлаштовано плюс-мінус 26 тисяч осіб.

До того ж, у нас в громаді 8000 приватних підприємців. Крім того, Закарпаття – багатокультурний край. В нас три кордони – зі Словаччиною, Угорщиною та Румунію. Відповідно, товар з цих країн потрапляє на наші ринки.

- На що витрачаєте бюджет?

У такому порядку: освіта, зарплати, енергоносії, соціальна складова. Фактично, коли я почав працювати з 2015 року, ми змогли досягти того, щоб на інфраструктуру ми витрачали на рік від 200 до 250 мільйонів гривень. Фактично це розмір бюджету розвитку. Сюди належать поточний ремонт доріг, ремонт інфраструктури, ремонт труб. Плюс є програми з благоустрою міста.

Ми тримали цю величину за роками практично однаковою до початку війни. 2022 рік – це кризовий рік, який не можна ні з чим порівнювати. Тоді зовсім змінили концепцію, куди нам треба витрачати кошти.

Звичайно, видатки на освіту щороку збільшуються. Чому збільшуються? Тому що держава завжди намагається скоротити видатки, які йдуть на місцеве самоврядування. Так, спочатку була освітня субвенція повністю на всіх працівників освіти. Тепер тільки на педагогічних працівників, технічний персонал має оплачувати громада з міського бюджету.

Харчування держава забезпечувала. Тепер ми маємо забезпечувати і  харчування з міського бюджету. Я вже не кажу про те, що садочки повністю утримуються коштом міського бюджету. Як і спортивні школи, культура. Тому, звичайно, ці витрати зростають. Вони ростимуть й надалі. Зараз освіта у нас – це десь 60% витрат бюджету.

- Це непоганий показник. У деяких громадах 70% буває.

Ми багато чого оптимізували з самого початку. В 2015-2017 роках. Ми оптимізували штати, щоб не було проїдання. Непопулярні речі кажу.

Але ми можемо дати людям, які реально працюють, гідну оплату праці. Я не кажу, що вона велика. Але ми виплачуємо повністю "престижність" вчителям і працівникам галузі освіти. Так само даємо і ще один оклад на день працівника освіти і за сумлінну працю наприкінці року. Люди чітко бачать, що немає корупції в середній школі, коли хтось визначає, хто буде більше отримувати, тому що за штатом закладено 100 людей, а працює реально 70.

Голова Мукачівської громади про військовий ПДФО, угорську меншість та регіональні клани
Андрій Балога (Фото: Сергій Костеж)

- Як змінювався у вас бюджет розвитку і на що його витрачали? Які у вас були пріоритети?

Він становить приблизно 280 мільйонів.

- Для такого міста це немало.

Ми намагаємося вирішувати питання поступово. Інфраструктура всюди застаріла. Це завжди проблема. Якщо б зараз ми вирішили все в місті замінити, навести лад з усім, то нам потрібно приблизно 6 млрд грн. І декілька років. Звичайно, ми робимо це покроково.

Ми для себе визначили такі пріоритети. Перше: забезпечити цілодобове водопостачання. Раніше на 14% вулиць було цілодобове постачання, а на сьогодні – це 99% міста. Ми суттєво змінили структуру роботи нашого водоканалу. Якщо в 2015 році водоканал помісячно використовував 1,5 млн кВт-г електроенергії, то сьогодні – в двічі менше. 150 осіб скоротили за штатом. Багато процесів оптимізували, автоматизували. Але завжди виникає політичне питання – якщо б ціна на воду була ринковою, то можна було б набагато швидше рухатися.

У нас діє пільга для населення. Тариф на 15 гривень за куб нижче, ніж для комерційних споживачів. На минулий рік ми дотацію на водоканал не давали. Ми пропрацювали в чинному тарифі, водоканал зводив нормально кінці з кінцями і навіть робив роботу. Звичайно, що ми передаємо кошти за програмою на ремонт, прокладання каналізації, ремонт компресорних станцій, автоматизацію і так далі. Але я думаю, це досить великий показник, що ми запустили цілодобове  водопостачання.

Другий пріоритет, який ми вибрали, – відновлення парків у місті. Ми відновили Центральний парк Кузьменка, Молодіжний парк на Валенберга. В кожній частині на краю міста створили сквер чи зону для відпочинку для мешканців, щоб люди мали де відпочивати.

По-друге, всі наші ремонти  квартальних проїздів так само враховували і дитячі майданчики, і зони відпочинку, і ті самі спортивні майданчики. Потім вибрали, скажімо так, знакові об'єкти, які нам треба зробити. Це поліклініка, палац культури. Повністю за кошти міського бюджету добудували до міської ради 1600 квадратних метрів, відкрили повноцінний Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП).

Також зробили центр для громадських організацій, дитячо-юнацьку спортивну школу (ДЮСШ), стадіон наш відновили повністю. Це немало – 90 млн грн витратили з міського бюджету.

- Внутрішньоквартальні проїзди фактично виникли наново. Та й центр у вас старовинний, але дуже великий. За ним важко доглядати?

Важко, але працюємо над цим. Працюємо з тими самими вивісками. Цих вивісок, по-перше, поменшало на 60%. А по-друге, ми приводимо потроху їх до відповідності. Розробили вже на декілька вулиць комплексний проєкт на реставрацію фасадів. Проблема у нас виникає в тому, що всі будівлі є в приватній власності. Тобто тут питання – як співфінансувати?

Ми робили багато наново. Наприклад, на околицях міста до вторгнення ремонтували зливнівки. Розкопуємо, а там під нею метр ями – і все. Труб немає і не було ніколи. Доводилось все розривати, вперше прокладати.

- У вас багато було військового ПДФО? Як ви ставитесь до того, що його забрали?

У 2022 році у нас було 800 млн грн. Минулого року мало бути за планом 1,6 млрд грн. У 2022 році, з самого початку війни, ми з депутатами ухвалили консенсусне рішення: в першу чергу треба допомогти нашим військовим. Ми більше 500 млн грн напряму повернули 128 бригаді й іншим військовим формуванням, які зареєстровані на території міста. Або тій самій поліції, Нацгвардії і так далі. У нас є також Мукачівський прикордонний загін. Крім того, ще опосередковано допомагали – передавали транспортні засоби та інше.

Те, що забрали військовий ПДФО, – жоден міський голова не скаже, що це добре. Але ми маємо розуміти, що зараз насамперед важливий захист країни. Тобто ці кошти, якщо уряд разом з державною владою знає, як витратити ці кошти правильніше, я думаю, вони це мають робити. І ми маємо ставитися до цього з розумінням.

- Місто щось втратило від цього?

Ні. Фактично для міста нічого не змінилося. Тому що більшу частину цього податку ми і так передавали військовим формуванням. Найбільшу проблему це зробило саме військовим частинам. Чому? Тому що раніше ми їм просто передавали кошти. І вони самі вирішували, що купувати. А зараз цей механізм пропав. Їм треба чекати, поки їм Міністерство оборони чи інші державні організації, які займаються закупівлями, забезпечать те  саме, що вони самі собі купували.

- Чи багато до вас переїхало людей і підприємств?

Приїхали – це дуже динамічний показник протягом 2022 року. Звичайно, що перші  декілька місяців, коли почалася війна, ми працювали фактично цілодобово. Приїхали більш як 20 тисяч людей. Статистику можна взяти через ЦНАП. 25 тисяч – це переміщених осіб (ВПО), які або приїхали в місто, або транзитом проїжджали через місто.

Але я б сказав, що багато людей затрималися тут на дуже короткий період, багато за кілька днів виїжджали за кордон. Ми навіть організували автобуси. Хто хотів їхати за кордон, їх підвозили до кордону. Якщо дивитися за статистикою освіти, мінус 1500 дітей, плюс 1100. Тож у підсумку у нас мінус 400 дітей за системою освіти. Фактично люди продовжують далі виїжджати. Виїжджає як місцеве населення, так і ті, хто сюди приїхав з початком війни. Але є й такі, що повертаються.

- Якісь підприємства до вас приїхали зі сходу?

Приїхало загально десь близько 40 підприємств. Деякі з них привезли своїх працівників. Там десь 20 осіб, а там десь 30 осіб. А якщо говорити про великий системний бізнес, то ні – немає. Не переїжджав. В області є одиниці прикладів системного бізнесу.

- Не можу не задати пару питань, які стосуються безпосередньо Закарпаття. Воно останнім часом – такий собі заручник у дипломатичній риториці угорської влади щодо нібито утисків угорців. Чи ви відчуваєте це в Мукачево? Чи є проблеми в громаді?

Тут взагалі немає ніяких проблем між українською громадою і угорською етнічною громадою. Чи будь-якими іншими громадами Закарпаття. Всі між собою співпрацюють. У нас було до 10% населення угорців у місті Мукачево. Сьогодні набагато менше, бо з початку війни вони виїхали. Треба це об'єктивно розуміти. Особливо молоді від 25 до 35 років. Вони є по всьому світу, не тільки в Угорщині.

Для прикладу, є село Форнош у нашій громаді. На все село в перший клас підуть двоє-четверо дітей. Угорська громада постійно зменшується. І зменшуватиметься надалі. Щодо стосунків з Угорщиною – це питання державної влади.

Звичайно, прикро, що Угорщина зайняла таку позицію від початку війни, не проукраїнську, а фактично проросійську. Але я впевнений, що Угорщина буде підтримувати Україну на шляху до НАТО і на шляху до ЄС. І вони будуть нашими партнерами.

- Ви з сім'ї Балог. Раніше ми багато чули про регіональні клани та місцеві еліти. Як вам почуватися місцевою елітою?

Дивіться, в першу чергу, це маніпулятивний фактор. Чому? Розмова про якісь клани – це про те, що існує якась незаконна, незрозуміла організація. А її немає. По-друге, мене обрали на прямих виборах громади Мукачева. Я думаю, якщо я щось би робив недобре протягом першої каденції, то на других виборах я б не отримав 70% голосів.

Регіональні еліти є в кожній області. Деякі є у владі, є бізнесові. Але все одно ми маємо говорити про сильне місцеве самоврядування. Ми почали розмову з децентралізації. І я казав, що ми отримали тільки адміністративну децентралізацію.

- Ви про фінансову децентралізацію?

На сьогодні це питання вже обговорюється. Ми – місцева влада – не впливаємо на адміністрування місцевих податків і зборів.

Ми багато коштів втрачаємо як незібраних податків. Це сплата за землю, сплата податку на нерухомість, податок на майно, податок на оренду земельних ділянок, сервітут і так далі. Якщо в нас бюджет на сьогодні півтора мільярда, ми могли б додатково отримати в нього 150 млн грн.