"Гроші забрали, а військові все одно звертаються". Мер Звягеля про ПДФО та майбутнє децентралізації

Місто Звягель у Житомирській області, колишній Новоград-Волинський – місто військових. Тут, куди не глянь, казарми та люди у формі. Недарма саме тут народився Валерій Залужний, головнокомандувач ЗСУ в 2021-2024 роках.

Голова громади Микола Боровець – один із тих, хто пройшов реформу децентралізації із самого початку. Місто за останні роки перестало бути просто гарнізоном, а стало ошатнішим і красивішим.

Втім, це не означає, що в реформі децентралізації немає проблем і недоліків, як і ефективних рішень. І тут меру Звягеля є що сказати в інтерв'ю LIGA.net.

- Ви знаєте реформу децентралізації краще, ніж будь-хто. Розкажіть про неї.

Якщо говорити про особливості реформи, то вони, можемо сказати, ще далекі від завершення. Це прикро, бо фактично тільки перший етап реформи місцевого самоврядування був розпочатий. Реалізації другого та третього етапу завадила війна. І я десь в глибині душі боюся, що всі ці напрацьовані раніше здобутки можуть бути скориговані.

- В чому проблема?

Ми розуміли реформу так, що це передання повноважень. А також – фінансових ресурсів, спроможності їх використовувати. Ми зрозуміли, що укрупнили території, передали певні повноваження фінансовим ресурсом громадам, 64% ПДФО та 100% єдиного податку. Але, впевнено можу зараз, оцінюючи ситуацію, сказати, що навіть реформу почали трохи неправильними підходами і баченнями.

- Ви про адміністративну частину?

Ще Роман Безсмертний (на той момент віцепрем'єр в уряді Юлії Тимошенко. – Ред.) приблизно у 2008 році напрацьовував перші варіанти. І тоді реформа не пішла. Я тоді входив у робочу урядову групу. Наприклад, спершу думали укрупнити адміністративні центри, міста. Зробити реально укрупнення територій для того, щоб територіальні центри могли розвиватися.

Але почали реформу зі створення окремих територіальних громад. Виникли проблеми з укрупненням. Місто Звягель, місто Житомир – тому приклади. При міських центрах і взагалі великих адміністративних центрах землі завжди були привабливими, а послуги – якісніші. Виходить, що просторовий розвиток від цих центрів забрали. Від цього почали страждати всі міста.

- Місто затиснуте іншими громадами?

Це найбільший недолік, який був. Я тоді був категорично проти цього підходу. Наприклад, у нас є завод Cersanit. Ми цю інвестицію привели, ми нею і займалися, розмістили. Надіялися, що в рамках спільної територіальної громади це буде розвиватися. А тепер завод за окружною дорогою, він в іншій територіальній громаді. Великий інвестиційний проєкт, потужне виробниче підприємство, яке місто притягнуло. Сьогодні всі податки йдуть в іншу територіальну громаду.

- І ця територіальна громада на жодні компроміси з вами не йде?

Вона в жодному разі не хоче йти. І навіть зараз утримання добровольчих формувань ми фінансуємо замість них. Тому, починаючи реформу, до кінця не продумали таких речей. Не маючи бази, постворювали 11 територіальних громад у Звягельському районі. Наприклад, є кластерна лікарня, яка на території міста. Вона обслуговує на сьогодні всі райони. Кожен громадянин України має право приїхати в нашу лікарню лікуватись. Це ніким не заборонено. Але от виникає питання, а хто ж утримує цю лікарню? Ми закупляємо обладнання, ми робимо ремонт. Ми фінансуємо закупівлю закладом енергоносіїв.

- Для вас це мінус реформи?

Є плюси і є дуже багато мінусів. Плюси величезні, тому що ми багато заклали у цю філософію самостійності і відповідальності. Великий тягар повсякденності, тобто повноважень, громади беруть на себе.

І на сьогодні я відповідально можу сказати, що ми були одні з найкращих і найшвидших. Оперативніше організувалися добровольчі формування.

І оцей рух, який відбувся в Україні, я тоді ще в перший місяць сказав, що цього ніхто з росіян не міг навіть уявити – що таке буде народне ополчення і встане люд до оборони своєї країни. То було фантастично.

- Як змінився бюджет Звягеля з децентралізацією?

Коли починалася реформа і коли прораховувало Міністерство фінансів різні індикатори, можливості і фінансування, то вони певною мірою були десь паритетно забезпечені, приблизно на 2020-й, 2021 рік.

Недостатність була у медицині, частково в освіті – вони завжди недофінансовувалися. Але для нашого міста все було більш-менш достатньо забезпечено. Тому що місто навіть до війни мало солідний гарнізон.

- Який відсоток військового ПДФО у вас був?

35-36%. Якщо бюджет становив 420 мільйонів, то десь 120 мільйонів займав ПДФО військових. До минулого року, коли забирали кошти, наше місто було одне із найбільш фінансово забезпечених.

- І цей показник зростав.

Зростав. Якщо ми казали, що в нас було 120 мільйонів, то ПДФО торік від військових становив десь до 600 мільйонів гривень. Вп'ятеро. Але коли забрали військовий ПДФО, стало гірше. Тому що в нас забрали навіть той базовий рівень, який був у 2021-му.

У нас поліція відійшла. Це теж військовий ПДФО. Але 2024 рік буде благополучний, бо є певні перехідні залишки з минулого року. Тож разом виходить 791 мільйон гривень. Це бюджет на цей рік, який ми затверджуємо.

- Багато мерів підтримували вилучення військового ПДФО. Яка ваша думка?

Таким ресурсом фінансовим під час війни держава повинна управляти. Це говорю відповідально, бо це було неправильно. Скільки було у нас проблем…

Потрібно направляти кошти у військо. А як їх направити? Ну, по-перше, давали на субвенцію. Збираючись, міські голови на рівні регіональної влади говорили, що ми ніколи не будемо стримувати кошти для потреб військових. Ми, навпаки, шукаємо, йдемо на свідоме порушення правил, аби тільки кошти направити, в першу чергу, для військових. Бо ми знаємо, що їм потрібно.

Ми вивчаємо, ми їдемо туди, завозимо необхідне. Ба більше, ми закупили десь 50 квартир для військових.

- Повернімося трошки в довоєнні часи. На що ви витрачали кошти?

Ми тоді напрацювали стратегічне бачення і стратегічні підходи до розв'язання певної проблеми. Ми зараз одне із п'яти міст, які виграли гранти від міжнародних партнерів. Наприклад, від Ради Європи. Це гранти на створення стратегічного плану міст. Це дуже серйозний документ, який включає виявлення найбільших проблем і формування стратегії їх вирішення.

Маємо чотири цілі, які зараз можемо визначити і назвати фінал їхньої реалізації "найуспішнішим містом". Увійти в п'ятірку найкращих міст за якістю життя, безпеки, соціальних умов, і гостьової привабливості.

Ми закрили низку важливих тем, які уже дійсно роками у нас є актуальними. Ми замінили вікна, створили умови у закладах освіти. На вікна й утеплення батьки у нас давно нічого не збирають.

Близько 80 мільйонів гривень ми витратили на облаштування, заміну і модернізацію інженерних мереж у водоканалі і тепломережі. Побудували на 150 кіловатів сонячну станцію на очисних спорудах.

Минулого року 8 мільйонів витратили на заміну котлів. Тут важко сказати, яка ефективність, але економія відбулася дуже сильно. Тому що коефіцієнт корисної дії (ККД) котлів, які ми ставили, десь на 30% ефективніший за старі котли. Ми оновили технічне оснащення лікарні, встановили багато комп’ютеризованої техніки, осучаснили за ці три роки. Всі рентген-апарати поміняли.

- Що далі? Що потрібно, щоб децентралізація була ефективнішою?

Тут є річ, яку варто обов'язково згадувати і потрібно говорити як недолік у реформі децентралізації. Ми ще не маємо жодного важеля відстежувати, контролювати, адмініструвати місцеві податки. Який акциз від пального нам поступає? Від якої заправки? Я ніколи не взнаю. А який акциз сплачується від тютюну чи алкоголю? Ми цих речей не знаємо. Нам залишаються від тих зборів 15%, але ми його не відстежуємо.