Врятували понад 5000 життів. Все почалося з зустрічі на столичному АЗК

На правах реклами

Часто, ризикуючи власним життям, волонтери та парамедики "Центру спасіння життя" вирушають в найгарячіші точки України, щоб вивезти людей, надати допомогу важкопораненим і доправити їх до лікарні.

Перші евакуаційні рейси

Все почалося із випадкової зустрічі засновника Центру В’ячеслава Запорожця із хлопцем на одному зі столичних АЗК.

"Увечері 7 березня заправляв авто на WOG. Під’їжджає мікроавтобус. За кермом хлопець років вісімнадцяти. Просить заправити. Розповів, що вивозить людей з Бучі. Вони вже чекають на нього. Заправив його мікроавтобус. А в голові крутиться думка, що й собі потрібно щось робити, щоб допомогти людям, які потрапили в жерло війни", – згадує В’ячеслав Запорожець.

Наступного дня із самісінького ранку В’ячеслав разом зі своїм заступником (до війни Запорожець був власником будівельної компанії) поїхали до Чернігова. Поки їхали, знайомі журналісти знайшли людей, які хотіли евакуюватися.

"Військові не пускали в місто, бо там йшли бої. Але ж в школі неподалік від драмтеатру нас чекали 15 людей – жінки й діти. Я пояснив це, нам дозволили їхати в об’їзд через села. Дивом вдалося потрапити в Чернігів та забрати людей, – згадує В’ячеслав. – На виїзді з міста нас не випускала тероборона. Все ж домовився. Розумів, що дорога на Київ заблокована. Вечоріло, вирішили залишитися на ночівлю в Козельці (селище в Чернігівській обл.). Там паніка, люди тікають, бояться нападу загарбників. На додачу ще й пальне закінчувалося. На щастя, вдалось домовитися про бензин та ночівлю в підвалі школи. Для мене це була ніч переосмислення. Саме тоді зрозумів, що відчувають біженці".

Цілу ніч В’ячеслав обмірковував, як безпечно доїхати до Києва. Списувався зі столичною теробороною. На щастя, все вдалося. Автомобілі з евакуйованими 9 березня о восьмій  ранку були в Києві.

Перший млинець не був глевким. Волонтери вирішили продовжити місію порятунку життів. В’ячеслав із колегою щодня робили евакуаційні рейси до Чернігова. Спочатку їх було двоє на двох авто. Потім приєдналися ще двоє колег із мікроавтобусами. Так волонтери "Центру спасіння життя" працювали до 24 березня. Писали в чернігівському Telegram-каналі повідомлення з місцем зустрічі. Туди приходили люди, волонтери їх вивозили.

Перші поранені

В’ячеслав продовжує розповідь: "24 березня мені зателефонував товариш і запитав, чи потрібна швидка. Поляки дарують. Звісно ж потрібна. 25 березня забрав її з кордону з Польщею. На певний час Куликівка (містечко за 40 км від Чернігова) стала нашим опорним пунктом".

Через два тижні "Центру спасіння життя" передали ще дві швидкі, тож тепер парамедики могли врятувати ще більше життів. В’ячеслав згадує, що зазвичай на світанку, поки не працювала артилерія, заїжджали в місто джипами, розкладали сидіння в авто, клали двох-трьох поранених та вивозили з Чернігова до Куликівки. А звідти – у київські лікарні. Загалом вивезли 33 важкопоранених.

На початку квітня волонтери обрали новий маршрут спасіння – Донеччина.

"Вранці 8 квітня були в Краматорську. Зателефонували заступнику мера, той сказав їхати у третю лікарню. А через 10 хвилин зателефонував з питанням, чи вмію оперувати.  "Якщо треба, то так", – відповів я. По голосу зрозумів: трапилося щось жахливе. Сказали їхати на залізничний вокзал. Саме в цей день там був "приліт". Загинуло понад 60 людей, понад 120 отримали поранення. Ми допомагали пораненим, забирали загиблих, добу працювали в лікарні, – описує ситуацію В’ячеслав. – З того часу Краматорськ став другим рідним містом. Там розташована наша основна база в Донецькому регіоні. Звідти ми їздили в Барвінкове, Бахмут, Лисичанськ, Костянтинівку, Дружківку, Покровське".

Команда рятівників

Сьогодні в автопарку "Центру спасіння життя" 21 автомобіль швидкої допомоги, 4 джипи, які використовують для спецоперацій, приміром, бездоріжжям. Також є один броньований джип, яким їдуть в найгарячіші зони. В команді 40 людей, двоє з них – анестезіологи, двоє – парамедики й один – фельдшер.

"Бракує медичного персоналу. Ми постійно даємо рекламу в фейсбуці, та знайти кваліфікованого анестезіолога чи фельдшера машини швидкої допомоги непросто. По-перше, потрібно щодня їздити в зони, де йдуть бої. А це небезпечно та складно. По-друге, чимало приватних клінік відновили роботу, й медичний персонал повернувся на робочі місця. Ми, звісно ж, платимо людям так звані відрядні, бо розуміємо, що вони мають сім’ї, батьків", – підсумовує засновник "Центру спасіння життя".

Співпраця волонтерів та бізнесу

В’ячеслав розповідає, що швидкість для них – головний фактор виживання, коли вивозять важкохворих із гарячих точок. Але для швидкості потрібен бензин, дизель.

"На початку березня познайомився з Оленою, менеджером АЗК WOG на Дніпровській набережній у Києві. До речі, це та заправка, де я зустрів хлопця, який вивозив людей із Бучі. Розповів їй, що ми парамедики й нам потрібно заправляти машину. Яким було моє здивування, коли через короткий час зателефонувало керівництво WOG і запропонувало безкоштовно заправляти медтранспорт", – розповідає В'ячеслав про співпрацю з бізнесом.

Коли рятуєш життя, рахунок часом йде на хвилини. Не завжди можна передбачити, якою може бути ситуація під час евакуації. Тож будь-яка допомога та підтримка тут на вагу золота.

"Наприкінці серпня я зустрівся із волонтерами у військовому шпиталі у Покровську. Розговорилися. Вони розповіли про теракт на залізничній станції в Чаплиному, що стався 24 серпня, та про 17-річну Настю, родина якої загинула, а вона дивом вижила.  Дівчина отримала осколкове поранення в голову та сильні опіки. Перебуває у важкому стані в лікарні в Дніпрі. 2 вересня відвезли її в Охматдит, де лікарі надали допомогу. Звідти Настю доправимо в одну з лікарень Австрії, лікарі якої мають великий досвід роботи з опіками. WOG заправить евакуаційний автомобіль, яким ми везтимемо її до Польщі, а звідти – літаком до Австрії. Вже й не порахую, скільки екстрених заправок зробили на АЗК WOG від початку великої війни. Це десятки тонн конче потрібного пального, яке в нашому випадку рівноцінне врятованим життям", – розповідає В’ячеслав Запорожець.

І підсумовує, що для волонтерів та парамедиків "Центру спасіння життя" роботи чимало. Упевнений, що перемогти українців неможливо, оскільки це надзвичайно сильний та потужний народ. Ми будь-що переможемо!