"Західні інвестори прийдуть лише за надприбутками", – бізнесмен В'ячеслав Мішалов

Підприємець з Дніпра В’ячеслав Мішалов (Viacheslav Mishalov) — розвиває свої проєкти в різних сферах, серед яких металургія, інтернет-провайдинг, засоби масової інформації. Мішалов є керуючим партнером заводу "Днепропресс Сталь", співзасновником компанії-провайдера інтернету "Фрегат", яка входить у п'ятірку найбільших в Україні, та видання "Інформатор".

В інтерв'ю В'ячеслав Мишалов розповів про те, який із його бізнесів виявився найстійкішим під час війни, чому світовий тренд на "зелену металургію" — не панацея і навіщо йому оренда вищого навчального закладу.

— У вас дуже різні бізнеси. Який із напрямків виявився найбільш стійким до викликів війни, а який постраждав найбільше? Ваша ставка на диверсифікацію бізнесу спрацювала?

— Одним із найуспішніших виявився інтернет-провайдер "Фрегат". Бо інтернет потрібен завжди. Інша справа, що на початку війни люди не розуміли, що буде далі, тому ми дали можливість нашим абонентам користуватися базовим пакетом безкоштовно протягом року.

Щодо бізнесу з виробництва сталі, то в якийсь момент все моментально зупинилося: робота українських клієнтів, відвантаження продукції, кордони. Приблизно за місяць почали звикати до ситуації. З’явилась можливість відвантажувати продукцію на експорт. Але ціна на поїздку вантажівкою зросла із 2-2,5 тис. євро до 7 тис.

Медіабізнес в той час теж переживав не найкращі часи. У нашому виданні протягом першого місяця я навіть особисто з колегами писав новини в телеграм-канал "Інформатора". Але тоді у нас стався дуже великий ріст, бо ми були постійно онлайн, слідкували за міжнародними ЗМІ, за тим, що відбувається в Україні.

— В які нові напрямки інвестуєте сьогодні? Чому вважаєте їх перспективними?

— Зараз розвиваємо напрям, в якому бачимо навіть не перспективу, а необхідність. Це власна генерація електроенергії. Я сподіваюся, що за три місяці вже запрацюють перші великі генератори. Наше завдання — зробити близько 20 мВт електроенергії. Ми у цей проєкт інвестували понад 0,5 млрд грн.

— В якому стані зараз українська металургійна промисловість з огляду на те, що чимало заводів знищено і знаходиться в окупації? Якими можуть бути її перспективи та чи є вони зараз, під час війни?

— Ні, зараз немає. Бо немає внутрішнього попиту, а його під час війни і не може бути. Той попит, який є у сфері будівництва чи в обороні країни — недостатній, це принципово інше споживання.

Ситуація з експортом через недешеву логістику і висококонкурентні ринки теж складна. Ринок стагнує, попиту на метал в країні немає, він упав до мінімуму. Будівництва немає, вагонобудування теж, мости і залізні дороги не будують. В Україні не залишилось власного виробництва рельсів, що є важливою частиною металургії. Всі рельсо-балочні стани залишились на окупованих територіях.

У нас немає людей, бо велика частина пішла воювати. Це, зокрема, фахівці із тих спеціальностей, які дуже складно вирощуються, роками. Нестача кадрів сягає близько 35%.

Одним із порятунків є автоматизація процесів. Вірніше, цей процес і не зупинявся. Але автоматизація має окупатися хоча б в десятирічній перспективі. Краще за три-чотири роки.

Сьогодні ми змушені йти на модернізацію, яка не окупається. Ми це робимо, оскільки не можемо оперативно знайти потрібних людей, навчити їх.

— Втім, незважаючи на ці проблеми, якщо подивитися фінансову звітність вашого заводу, то 2023 рік виявився найбільш успішним за останні 4 роки. Загальний річний оборот склав 1 млрд грн, чистий прибуток — 13 млн грн. Як це стало можливим?

— Завдяки росту світових цін. Через санкції для країни-агресора її метал перестав поступати на ринок, а попит нікуди не подівся. Контракти треба було закривати, і відбувся різкий ріст ціни. Це було характерно для всієї галузі. Завдяки цьому, власне, і виживаємо.

Разом з тим, ми не виплачували дивіденди акціонерам, не діставали оборотні кошти. Акціонери не зняли із заводу жодної копійки під час війни.

— Одним зі світових трендів у металургії є попит на так звану "зелену сталь", яка відображає тенденцію до зниження викидів вуглецю при її виробництві. Яка ситуація на вашому заводі? Які в України перспективи перейти на "зелену металургію" і бути конкурентною в Євросоюзі?

— У нас є сертифікат зеленої сталі. Але потрібно розуміти, що ми не є виробником-першорудником, у нас немає доменного процесу. Ми переробляємо металобрухт.

З іншого боку, моє відношення до цього негативне. Коли посадовці говорять: "Ми хочемо зелену сталь", одразу виникає кілька питань: "Ви готові за неї платити на 20% більше? Готові дати кредит на 10 років на модернізацію для того, щоб її отримати?". На ці питання відповідь одна: "Не готові". Але "зелену сталь" вимагають.

Подібні технології тягнуть за собою фантастичні інвестиції, які вимірюються трильйонами доларів. І от питання: хто ці трильйони заплатить?

Насправді це зробить споживач. Неважливо, що ви купуєте: квартиру, машину чи обладнання. Але якщо в ньому є сталь, вона коштуватиме дорожче і кінцевий продукт, відповідно також.

— Ви спілкуєтеся з інвесторами за кордоном. Що вони говорять про Україну? Чи цікава їм наша держава?

— Я вже неодноразово говорив і повторюся: я не вірю в західних інвесторів, які сьогодні, маючи достатньо широкий вибір у світі, прийдуть до України.

А якщо й прийдуть, то тільки за надприбутками, які компенсують українські ризики: військові, політичні, фінансові, податкові, законодавчі. А всі, хто кажуть інакше, вони або не розуміють, як мислять інвестори, або чомусь видають бажане за дійсне. І перше, і друге — погано.

— Щодо провайдингу інтернету. Цього літа розгорілось протистояння між дрібними підприємцями-ФОПами та великими провайдерами. ФОПам заборонили перебувати на спрощеній системі оподаткування і вони звинуватили великі компанії у намаганні монополізувати ринок. Ви відноситесь до великих гравців ринку. Яка ваша думка з цього приводу?

— Правила гри повинні бути для всіх однаковими, всі повинні повноцінно платити податки. ФОПи не платять основний податок — податок на додану вартість (ПДВ).

Якщо всі роботи з проведення і налаштуванню інтернету проводить одна людина — питань немає. Але ж вони обдурюють. Вони не малі, а просто роблять багато ФОПів, щоб не платити податки.

— Ви у своїх інтерв'ю підкреслюєте, що медіа для вас — це також передусім бізнес. За рахунок чого "Інформатор" існував до великої війни і як фінансується зараз? Ресурс прибутковий?

— Так, прибутковий. До війни існував завдяки рекламі, зараз також. Ми сьогодні за кількістю сесій увійшли до десятки видань України. І продовжуємо активно працювати. Я дуже вдячний управляючому партнеру і команді. Вони роблять добру роботу.

— Ви часто наголошуєте, що створили інфоресурси не для власного використання. Однак ви зовсім не проти бути публічним. Для чого вам публічність?

— Сьогодні світ стає більш "прозорим і плоским". Відстань до будь-якої людини завдяки інтернету маленька. І в певний момент, коли інвестор бажає розвиватися, він повинен бути зрозумілим, інформація про нього має бути доступною для контрагента.

Якби не було цього завдання, то і мене, мабуть, не було б в публічній площині. Але сьогодні це – певний стандарт.

— Ви у своїх інтерв'ю згадували, що у політику ви більше ні ногою. Чим вас так розчарував похід у неї? Давайте будемо відвертими: за посаду секретаря міської ради часто змагаються.

— Мене не цікавить той чемпіонат, в якому призове місце — це крісло секретаря міської ради. Це не мій чемпіонат.

А якщо серйозно, то політична боротьба передбачає дуже багато популізму. І для того, щоб залишатися успішним політиком, необхідно цьому слідувати. Для мене це неприйнятно.

Звісно, в міськраді є багато хороших, приємних, розумних людей, але це не про політику. Бути менеджером в політиці неможливо. Мене ж в першу чергу цікавлять показники. Дайте мені КПІ, терміни, ефективність на людину. А не розмови, чутки, плітки.

— І все ж ви пішли з посади секретаря міськради після корупційного скандалу, де вас звинувачували у зловживанні посадовим становищем. Мовляв, завдяки цьому підприємства вашого батька почали отримувати багатомільйонні підряди від міста. Згадувалась сума в 466 млн грн. А ваша компанія-провайдер отримала 40 млн грн на проведення інтернету у міські школи.

— Я пішов після наклепницького корупційного скандалу. Корупція повинна бути доведена. Але на сьогодні не існує жодного доказу, що я до цього причетний. На жаль, в Україні немає відповідальності за те, що людина говорить чи пише. Якби це було в іншій країні, я б їх усіх засудив і отримав би великі гроші.

Звісно, за версією певних політичних груп, я в їхніх очах був нехорошою людиною. Бо десь я їм завадив, десь керівнику комунального підприємства вказав на його місце. А це все порушення чиїхось фінансових інтересів.

Щодо зв’язку із компанією батька, то з нею розірвали контракт і найняли іншу, втричі дорожчу. Здоровий глузд, як то кажуть, в цей момент покинув чат. Щодо мого провайдера, то я запропонував у всі школи міста провести інтернет за рахунок міського бюджету. Зробити його безлімітним. Ситуація була така, що в кожній школі хтось на цьому заробляв, це також був великий пласт корупції. Чому про це ніхто не говорить?

— Цікава ваша думка про оренду університету та його розвиток. Звідки вона взялася? І в яку сторону на вашу думку необхідно змінювати українську систему вищої освіти?

— Будь-який розвиток країни, міста завжди відбувається через "medicine and education". Тобто для того, щоб місто розвивалось, в нього повинна бути хороша медицина і освіта.

Суть моєї ідеї в тому, щоб взяти в оренду комплекс будівель вищого навчального закладу в Дніпрі на довгострокову оренду без права змінювати цільове призначення.

Далі інвестор в моїй особі має вкласти власні гроші, щоб найняти правильний педагогічний склад, поставити правильну програму і почати навчати студентів на сучасному світовому рівні потрібним спеціальностям. Для того, щоб люди, які закінчили подібного роду заклади, були затребувані серед топових компаній в Україні.

Я пробував спілкуватися з цього приводу до війни, але реакція на мою пропозицію була негативна. Та я впевнений, що в певний момент ця ситуація переломиться. Сподіваюся, що після війни до цього питання можна буде повернутися. В мене ентузіазм нікуди не дінеться, я з радістю візьмуся за такий проєкт. Це буде великим, важливим завданням і великим викликом.