Автоматичний захист для будинків від 100 років. Як врятувати історичну забудову столиці

Питання, що робити зі збереженням історичної спадщини, є одним з центральних для Києва зараз. Історична фонова забудова є окрасою та душею міста, а якщо її зруйнувати, то вигляд міста просто зміниться назавжди. Сьогодні профільний Закон "Про охорону культурної спадщини" надає захист від знищення лише для пам’яток. Тобто об’єктів культурної спадщини, що внесені до відповідного державного реєстру. Водночас фонова історична забудова, що складає основу центральних вулиць історичних міст, залишається майже без захисту.

Проблема з історичною фоновою забудовую полягає в тім, що вона, як уже зазначалося, розташована у центрі міста на комерційно привабливих ділянках. Історичні пропорції будівель в один або два поверхи є малоприбутковими для бізнесу, що ставить збереження таких історичних садиб під загрозу. Водночас якщо не зберігати історичну забудову – справжні пам’ятки втратять своє архітектурне обрамлення. Будинок Городецького, Замок Барона, Шоколадний будинок – будуть оточені сучасними хмарочосами, а їх розташування втратить історичний контекст. Питання зі збереженням історичних будівель – не пам’яток – є доволі складним і багатограним. Частково його можна було б розв'язати наданням автоматичного додаткового захисту для всіх цінних історичних будівель старших за 100 років. Але чи потрібно зберігати їх усі?

LIGA.net поспілкувалась з активістами, архітектором та місцевим депутатом, щоб зрозуміти, чи реальною є така можливість та чи варто зберігати кожну історичну будівлю старшу за 100 років?

Що відбувається з фоновою історичною забудовою зараз

Депутатка Київради Ксенія Семенова в коментарі LIGA.net каже, що зараз є лише один механізм для захисту історичних будинків – це надання їм статусу пам’ятки архітектури.

Для того щоб присвоїти статус, треба пропрацьовувати документацію, треба проводити дослідження, треба готувати справи на кожну будівлю, погоджувати це в місцевому органі культурної спадщини, Мінкульті, затверджувати і так далі.

"Це велика складна процедура. І тими ресурсами, які є у Департаменту охорони культурної спадщини, неможливо зробити швидко цю процедуру для більш ніж двох тисяч будинків. У моїх оцінках, виходило 2,5 тисячі потенційно цікавих історичних об'єктів, у яких немає статусів пам'яток. Департамент не може це зараз зробити тими силами, які в нього є, нормально це організувати. В них просто для цього не вистачає людей", – каже Ксенія Семенова.

Для такого міста, як Київ, для тих міст, у яких багато цікавих історичних будівель, але щороку їхня кількість зменшується, логічно було б мати презумпцію захисту історичної забудови. Тобто вважати цінним та ставити під автоматичний захист все те, що має універсальну цінність. Одним із таких критеріїв міг стати вік. Зокрема, під захист могли бути взяті цінні історичні будівлі старші за 100 років.

"Насправді той механізм, який працює в Європі, – презумпція захисту пам'яток, яким більше ніж 100 років, – це найкращий шлях, тому що в Україні зараз діє презумпція незахисту пам'яток. Тобто якщо будівля навіть стара (історична), якщо в неї всі ознаки того, що вона може бути цінною, вона не є під захистом, поки їй не присвоять офіційний статус", – каже Семенова.

Голова ГО "Спадщина Київ" Дмитро Перов в коментарі LIGA.net каже, що одним з ключових принципів, за яким окремі історичні будівлі потрапляють до Державного реєстру пам’яток, є унікальність споруди. За цим критерієм до категорії пам’яток сьогодні потрапляє й окрема фонова історична забудова, позаяк з кожним роком вона стає дедалі рідкіснішою.

"Ви, мабуть, неодноразово стикалися зі словосполученням "остання історична будівля вулиці" або "найстаріший будинок цього району". Якби не галопуючі темпи знищення фонової забудови – ці будівлі ніколи б не стали пам’ятками. Але сьогодні вони мають свій статус, просто тому що зуміти вижити 150-річній садибі в центрі міста – це вже унікальність", – заявляє Перов.

Категорія "пам’ятки" та категорія "фонової історичної забудови" співвідноситься як часткове та загальне. Пам’ятка є однією найбільш унікальною серед інших історичних будівель. Водночас інші історичні будівлі є таким її архітектурним обрамленням, яке розкриває її унікальність. Наприклад, далеко не всі будівлі на площі Святого Марка у Венеції є пам’ятками. Але всі вони є історичними й охороняються законом. Нове будівництво тут заборонено.

"Уявіть собі лишень кампанілу базиліки Святого Марка у Венеції, позаду якої видніється торгово-офісний центр "Господарочка". Ну, бо Базиліка є пам’яткою, а ось ці міщанські будинки є типовими і, в розумінні українського законодавства, не мають якоїсь уніфікованої цінності. Тож рішенням міської ради було вирішено їх прибрати і збудувати щось комерційне. Адже земля у Венеції у декілька десятків разів дорожча, ніж у Києві. Але цього, на щастя, не відбулося. Чому? Бо ось ці рядові міщанські венеційські будиночки створюють контекст історичного середовища. Це історичне тло, на фоні якого туристи можуть "зчитувати" і розуміти пам’ятки. Розуміти, що ти перебуваєш у місті, яке має історію. І до цієї історії можна доторкнутися, зануритися", – каже Перов.

У Європі як на загальнодержавному, так і на локальних рівнях існують правила забудови міст, рекомендації щодо архітектурних перетворень в історичному ареалі та окремі закони, що встановлюють захист фонової історичної забудови. До речі, щодо запровадження таких механізмів та ефективної їх роботи в Україні Єврокомісія навіть випустила окрему брошуру з рекомендаціями для України… Серед основних положень – також збереження фонової історичної забудови.

У Європі сьогодні існує два основні базові підходи до захисту фонової історичної забудови: за терміном побудови та за строком існування. Перший передбачає визначення чіткої відправної дати, з якої всі цінні будівлі вважаються історичними. Наприклад, усі будівлі, збудовані до 1901 року, є історичними й формують історичне середовища старого міста. Такий підхід поширений в Чехії.

Інший підхід передбачає юридичний захист цінних будівель у разі досягнення певного віку (спливу певного строку). Наприклад, всі цінні будівлі старші за 100 років автоматично підпадають під захист закону. Така практика розповсюджена у Польщі, зокрема її столиці – Варшаві. Щодо критерію цінності, то такими є будівлі, виконані за індивідуальним проєктом. А також такі, що зберегли та донесли до наших днів характерні риси епохи.

Цього можна було б досягти запровадженням додаткового захисного статусу – "фонова історична забудова" в Законі "Про охорону культурної спадщини". В ньому треба визначити, що "фоновою історичною забудовою" є історичні будівлі, збудовані до 1922 року (закінчення національно-визвольних змагань на території України) за індивідуальним проєктом і такі, що зберегли та донесли до наших днів характерні риси епохи. Заборонити зносити або перебудовувати такі історичні будівлі. Або ж запровадити відповідні обмеження на рівні локальних нормативних актів. Наприклад, рішення Київської міської ради.

"Запровадження такого правового механізму в Україні допомогло б захисти фонову історичну забудову від свавільного знесення та врегулювало б питання набуття охоронного статусу будівлями, які є досить цінними, однак з тих чи інших причин не відповідають критеріям пам’ятки", – підсумовує Дмитро Перов.

Київ не Париж. Чому будинки старші за 100 років автоматично не визнають цінними?

Департамент охорони культурної спадщини КМДА в грудні 2024 року виносив на засідання Київської міської ради проєкт рішення щодо автоматичного надання додаткового захисту для всіх цінних історичних будівель старших за 100 років. Міськрада за це рішення не проголосувала і перенесла вирішення питання на одне з наступних засідань.

"Які аргументи використовують депутати? Після цього не можна буде ні кондиціонер поставити, ні вікна засклити, а треба буде проєкт реставрації готувати під кожен пчих. І для них це є неприйнятним та дивним. Бо як розказати виборцям на окрузі, що не можна просто так засклити балкон? Тобто ні в кого не виникає запитання, чи можна повісити будь-якої форми і розміру блок кондиціонера в Парижі в центрі. Один із депутатів колишньої ОПЗЖ мені прямим текстом сказав: "Ксенія, ти що не розумієш – у нас же не Париж", – розповідає Ксенія Семенова про думки депутатів Київради.

Архітекторка Олена Олійник в коментарі LIGA.net не розуміє дій київської міської влади. Вона каже, що треба звернути увагу на європейські принципи збереження історичної фонової забудови.

"Віденський меморандум — це міжнародний документ, який регулює збереження історичних міст, що мають статус світової спадщини ЮНЕСКО. Він вимагає, щоб стратегія розвитку таких міст базувалася на збереженні та інтеграції історичної спадщини в сучасний міський простір. У випадку Києва це означає, що не лише центральні райони, а й суміжні території мають бути частиною цього підходу, аби уникнути дисгармонії між старою та новою забудовою", – каже Олійник.

За її словами, у ЮНЕСКО неодноразово звертали увагу на порушення, які є в Києві. Вони вимагають звітування щодо всіх висотних будівель у центрі міста та підтвердження, що вони не порушують зорові зв’язки між ключовими пам’ятками міста. Проте досі належної реакції з боку місцевих органів влади не було, що викликає серйозне занепокоєння.

"Центр Києва — це видатний культурний ландшафт. Дніпровські схили — найбільша пам’ятка природно-урбаністичного типу в Європі. Сюди входить не лише природний ландшафт, а й забудова, що формує перспективи й візуальні зв’язки. Від долини Дніпра до Верхнього міста, Печерська та Подолу – все це утворює унікальний культурний простір. Його збереження важливе для збереження нашої історичної ідентичності", – наголошує Олійник.

Наразі захист історичної забудови в Україні значною мірою декларативний. Існують містобудівні обмеження, зони охорони пам’яток. Але вони часто накладаються одна на одну, що створює плутанину. Крім того, бракує адміністративних механізмів контролю та відповідальності. Відсутні архітектурна поліція та інспектори, які б стежили за виконанням цих норм. У результаті, забудовники ігнорують законодавчі вимоги, а більшість історичних зон навіть не мають чітко визначених меж.