Голова Держагентства відновлення — про житло для ВПО, ремонти доріг і миколаївський водогін

Сергій Сухомлин обіймає посаду голови Державного агентства відновлення майже два місяці. І весь цей час ми намагалися добратися до нього на інтерв’ю. Втім, весь цей час – він у роз’їздах, зустрічах і ревізії спадщини, яка є доволі важкою. Водогін в Миколаїв так і не збудовано, а питання ремонтів доріг вкрай болюче, бо кожен раз викликає невдоволення громадян, які вважають, що все треба витрачати на війну.

Сухомлин, який до цього реалізував багато енергоефективних проєктів як міський голова Житомира (наприклад, під час зими 2022-2023 років у Житомирі практично не було відключень світла), був призначений на посаду після зміни керівництва інфраструктурного напрямку – з 5 вересня посаду міністра (як і віцепрем’єра з питань відновлення) обійняв Олексій Кулеба, колишній голова Київської ОВА і заступник голови Офісу президента.

LIGA.net запитала Сухомлина про все: про захист об’єктів енергетики, про плани збудувати соціального житла для ВПО, про зв’язок з Кулебою і можливості на посаді, а також про те, чи продовжаться ремонти доріг надалі, а головне – яких, де і чому.

Почну з питання політичного – навіщо? Яка мета доєднатися до виконавчої гілки влади?

Не ви перший це запитуєте. Коли я працював мером Житомира, то мав сформовану команду, реалізовані проєкти, успішну співпрацю з міжнародними організаціями, розумів, як працює місцеве самоврядування. Просто хотілося зробити те, що до мене ще ніхто не робив. І зробити це найкраще.

Я сказав містянам, що йду в мери на два терміни. За цей час я зробив все, що обіцяв, і навіть трішки більше.

Каденція завершувалася, я шукав нові виклики, збирався йти в армію. Я ж танкіст за першою освітою.

А хто вас покликав? Вам запропонували? Як це виглядало? Чи вас попросили допомогти конкретно з якимось проєктом і ви погодилися?

Я збирався йти до армії, вже пройшов комісію, отримав погодження від військкомату. Мені ще було потрібно погодження від Генерального штабу.

І в цей час мені зателефонував Олексій Кулеба, запросив зустрітися. Ми поговорили, і надійшла така пропозиція – очолити Агентство відновлення.

Це політичне питання. Я не міг його не поставити, бо у центральної вертикалі є певний досвід відносин з місцевою владою, який не назвеш найкращим. Віталій Кличко в Києві, Владислав Атрошенко в Чернігові, є історії в інших містах. І от ви мер, переходите з того боку в цей… Вам не телефонували ваші колеги-мери і не запитували: чого, мовляв, перейшов?

Ні, навпаки, вітали. Може, ми просто говоримо про зміну політики? Попередній керівник міністерства скільки разів зустрічався з представниками місцевої влади? Я за декілька останніх років пригадую лише одну таку зустріч.

З моменту призначення Олексія Кулеби на посаду віцепрем’єра пройшло два місяці, і ми мали вже три великі зустрічі з місцевою владою. Ми були на Закарпатті, зустрічалися з мерами всіх областей. Це було, зокрема, й неформальне спілкування. За цей час в міністерстві вже декілька разів збирали на зустріч громади — і великі, і маленькі, і їх представники теж ставили достатньо гострі запитання…

Тому політика змінюється. І зараз це про питання єднання – те, про що йдеться у плані президента. Єднання, зокрема, різних рівнів влади.

Ви давно з Кулебою знайомі?

Ми зустрічалися на конгресах місцевих та регіональних влад – у мене було декілька виступів, презентацій. Тільки таке знайомство, на рівні координації регіональної політики.

Держава ставить конкретні завдання щодо відновлення. Філософія та напрямки роботи Агентства відновлення будуть змінені.

В який бік?

Ми реалізовуватимемо більше проєктів спільно з органами місцевого самоврядування. Потрібно чітко розділяти рівень проєктів, які може робити агентство та які мають робити безпосередньо самі громади.

І це не тому, що хтось хоче зняти з себе відповідальність. Я просто вважаю, що в проєктах, які реалізуються в громадах і для них, найбільше зацікавлені самі громади.

Вони можуть зробити це швидше, краще, у них є безпосередня відповідальність. Керівництво громади напряму перед людьми відповідає – це перший момент.

І другий момент. Чому ми зараз декілька таких проєктів розробляємо у співпраці з громадами? Бо не всі громади, на жаль, мають досвід і команди, які можуть працювати з міжнародними проєктами.

Ми чітко розуміємо підхід наших міжнародних партнерів, зокрема донорських організацій, міжнародних фінансових установ – їм теж потрібно звітувати, показувати успішно реалізовані проєкти.

І вони підуть насамперед в ті громади, які вже вміють це робити. І ми отримаємо ситуацію, що одні громади матимуть дуже багато реалізованих проєктів, а інші — не знатимуть, як правильно навіть оформити заявку, бо у них немає такого досвіду.

Тому ми зараз розробляємо декілька простих проєктів для громад – це встановлення сонячних електростанцій на підприємствах критичної інфраструктури (на водоканалах), це заміна системи вуличного освітлення на світлодіодне з метою економії електроенергії.

Ми хочемо навчити громади — будь-які, навіть маленькі, — як працювати з міжнародними проєктами. Щоб вони почали працювати та змогли реалізувати хоча б невеликий проєкт. Але навіть невеликий реалізований проєкт дасть їм досвід і сформує портфоліо для подальших проєктів.

Ми хочемо, щоб дисбалансу між громадами не було.

Наприклад? Що це може бути?

Приміром, проєкт будівництва соціального житла. Це пілот, який ми починаємо наступного року. Це 15 громад, в яких буде побудовано від 6000 до 8000 квартир, але ці квартири будуватимуться безпосередньо самими громадами. А загалом першим етапом проєкту передбачено будівництво 50 000 квартир.

Наша роль – модерувати проєкт. Забезпечити нормативну базу, обрати проєкти будинків, разом з міжнародними партнерами перевірити їх на ефективність рішень та економічну доцільність, знайти фінансування.

Потім громада може обрати ті проєкти, які відповідають її потребам, генеральному плану, самій місцевості. Ми — як Агентство відновлення — передаємо ці проєкти громадам для будівництва, моніторимо виконання, допомагаємо, якщо виникають ті чи інші проблеми.

Я так розумію, ви хочете масштабувати житомирський досвід в межах країни?

Зокрема. На жаль, цього досвіду інколи не вистачає, передусім на великі проєкти.

Наприклад, це водогін у Миколаєві. Наразі я розбираюся з усім проєктом в деталях, шукаю найефективніші рішення.

Люди в Миколаєві не мають доступу до питної води вже понад два роки – потреба у будівництві водогону критична.

Але ми його побудуємо – люди отримають воду.

Роботи вже розпочато, до осені наступного року збудуємо.

Як ваша діяльність співвідноситься з міністерством? Багатьом здається, що функції дублюються. Де ви перетинаєтеся, де не перетинаєтеся?

Робота агентства без допомоги міністерства була б неможливою. Ми – одна команда.

Кабінет міністрів ставить завдання з відновлення. Міністерство забезпечує свій рівень, агентство – свій. І у разі координації все працює.

Міністерство допомагає знайти фінансування на проєкт будівництва соціального житла. Також міністерство розробляє і погоджує всю необхідну документацію для впровадження того чи іншого проєкту. Це великий обсяг роботи.

Функція агентства – безпосередньо впровадження проєктів, супроводження.

Які проєкти всеукраїнського рівня зараз для вас є пріоритетним?

Захист об’єктів енергетики. А саме — побудова першого, другого, третього рівнів захисту.

Росія системно і масовано атакує енергетичну інфраструктуру України. І от останні прильоти… Не називатиму ті підстанції, яким дісталося, але навіть захист другого рівня, який ми забезпечили, врятував деякі області від майже тотального блекауту. І таких прикладів достатньо багато, тому захист енергетики – це для нас один з пріоритетів.

З комітету Верховної Ради з питань ЖКГ лунали думки, що захистити великі об'єкти типу ТЕЦ/ТЕС просто фізично неможливо. Це просто витрата грошей. Вони гігантські. Це саркофаг на кожному будувати. Це так?

Ми не займаємося захистом ТЕЦ чи ТЕС. Ми говоримо про підстанції Укренерго потужністю 330, 110 кВ. Тобто про передання. Декілька тижнів тому був у Харкові, дивився рівень захисту, який побудований там, а також був в інших областях (в Одеській, Сумській), ці системи захисту вже працюють і рятують об'єкти.

Це не можна озвучувати, я розумію, але, скажімо так, для простого розуміння – перший, другий, третій рівні – що це? В чому їх різниця?

Всі пам'ятають, як в перші дні війни складали навколо підстанцій, блокпостів, важливих об’єктів такі біг-беги – це мішки з піском чи гравієм. Або сітки антишахедні – це перший рівень.

Далі маємо рівень один-плюс. Я не хочу вам розказувати про технологію, вона буде достатньо масова, вже почали працювати, і вона буде ще й набагато дешевшою, ніж ті рішення, які були до цього. Другий рівень – захист від шахедів і уламків ракет.

А третій рівень захисту – це дійсно великі об'єкти. Вони можуть витримувати пряме влучання ракети.

Поговоримо про дороги. Мости і дороги будуються, вони ремонтуються. І щоразу, коли ми бачимо в соцмережах, що десь закінчили будувати міст чи дорогу, – в коментарях купа незадоволених. Люди часто невдоволені, вважають, що це зайва витрата грошей або може зіграти ворогу на руку. В Чернігові, наприклад, в 60 км від кордону з РФ відбудували міст ще більшим, ніж був до цього…

Так ще й за великі кошти... Я не хочу коментувати ті рішення, які ухвалювалися до мене. Там дійсно є багато запитань.

Я хочу відповідати лише за ті рішення, які ухвалюються нашою командою.

Якщо ми говоримо про дороги, то у нас тільки на 4 млрд грн є запит на поточний ремонт доріг у Сумській, Чернігівській, Харківській, Дніпропетровській областях. Це все – прифронтові дороги.

Це дороги, як би так сказати… Деякі навіть – це не дороги. Це напрямки, якими сьогодні пересувається військова техніка, забезпечується військова логістика.

І під кожен запит на ремонт дороги є звернення військового керівництва високого рівня. Ремонт доріг – це необхідність. Саме там. У Житомирській області дорога може почекати, а там — ні. Іноді це питання життя наших хлопців – доїдуть вони до шпиталю в Дніпрі чи ні?

Іншого роду виклики – це пошкодження важливої транспортної інфраструктури. Наприклад, останнім ракетним ударом фактично зруйнована частина Кременчуцької греблі. Об'їзд – дуже довгий і важкий логістично. І ми робимо все, щоб відновити там рух. На це теж потрібні кошти, тому ми зараз намагаємося використати дешевші рішення, щоб просто найближчим часом відновити проїзд.

Ви казали, що не коментуватимете рішення попередньої команди агентства… Але аудит цих рішень буде?

Я зацікавлений у перевірці ефективності роботи Агентства відновлення. Це стосується і нинішнього етапу, і попереднього.

Наприклад, що стосується будівництва водогону в Миколаєві – я зацікавлений, щоб цей проєкт був абсолютно зрозумілим для людей, наших партнерів – для всіх зацікавлених сторін. Я б хотів мати незалежний технічний нагляд під час будівництва проєкту, щоб мати оцінку щодо правильності тих чи інших рішень та розрахунків.

Розкажіть, чому так довго тягнеться історія з водогоном у друге місто півдня? Чому постійно йдуть суперечки: де має бути забір води, яким він має бути, об'єм прокачування?

По-перше, проєкту як такого не було. У постанові Кабінету міністрів йдеться, що агентство має право укласти прямі контракти, навіть без проведення переговорної процедури з компаніями-підрядниками, водночас можна орієнтуватися на ті документи з попередніми розрахунками, які розробила наша служба відновлення, спираючись на дані самого міста.

Але коли ми почали розбиратися з цим проєктом, виявилося, що він містить помилки, які зрештою могли б привести до неправильного результату. Завдяки спеціалістам UNICEF ми змогли скоригувати все вчасно.

Наприклад, точка забору води була обрана неправильно. Адже вище неї періодично відбувається скид технічних вод, а це означає, що воду в цей час брати не можна – вона не придатна для використання. Це перше.

Друге. Навколо помпової станції, де йде забір води й де мало б бути встановлене нове обладнання, за останні декілька років побудували багато приватних будинків.

І якби ми б побудували водогін, почали качати воду, то здати об'єкт в експлуатацію ми б все одно не мали права, бо навколо помпової станції немає захисної зони, як це вимагається – все забудовано.

І хтось це пропустив, не звернув увагу, що там приватна забудова. Хоча, якщо зайти в Google, це все видно...

Я думаю, що просто ніхто не вдавався, не розбирався в деталях.

І третій момент – водосховище. Воно має забезпечити місто Миколаїв водою на рік. Запас води — це, звісно, класно з одного боку. Але якщо порахувати кількість води, що випаровується за тієї площі водосховищ в середньому за один спекотний літній день, то це може бути просто астрономічні обсяги – до 50 000 – 70 000 кубічних метрів. А це половина потужності водогону.

І останнє. Розподіл відповідальності. Агентство відновлення підводить воду до Миколаєва. А Миколаїв потім має зробити свою частину роботи: побудувати очисні споруди, щоб водогоном йшла чиста вода, придатна для споживання.

І знову проблема – це проєкт на п'ять років, яких у нас немає, вода має бути у миколаївців вже наступного року. Крім того, це 132 млн євро кредиту, які місто Миколаїв потім має закласти в тариф, і ми розуміємо, що в кінцевому результаті це можуть бути просто космічні гроші для людей.

Як змінювалася вартість проєкту миколаївського водогону?

Відповідно до першого документу, який був офіційно замовлений, вартість водогону мала складати 8,7 млрд грн. Ми змінили точку забору – піднялися на 700 метрів. Це не велике збільшення, але воно нам дає гарантію того, що аварійні скиди не вплинуть на якість води.

Другий момент – водосховище. Треба вивчити це питання додатково, бо водосховище потрібне, але, можливо, не в такому об'ємі.

І ще один момент – ми запропонували додати до станції забору дві підкачувальні станції, вони мають бути побудовані для прокачування необхідного об'єму води.

І ще ми зараз робимо розрахунок на три сонячні електростанції, які будуть встановлені на помпових станціях.

Ці три сонячні електростанції мінімум на 15% зменшать вартість води для Миколаєва.

І останнє, але важливе. Попередньо, місто розрахувало потребу у воді в обсязі 160 000 кубічних метрів на добу, це перша черга, і далі до 230 000 – друга.

А коли ми подивилися всі показники, виявилося, що вони розраховувалися з огляду на ще довоєнні прогнози за кількістю людей, туристів, за обсягами споживання води підприємствами в Миколаєві.

Прогнозувалося, що бізнес подвоїть свою потужність, людей теж буде більше — відповідно, і споживання зросте. Але війна все змінила.

До війни Миколаїв використовував у середньому 120 000 кубів води на добу. Сьогодні – 75 000 – 90 000. І водночас в Миколаєві втрати води через мережі – до 60%. Тобто більше половини обсягів води просто десь витікає.

І тут я маю запитання: чи маємо ми право вкладати кошти в такий великий проєкт, будувати водогін на 160 000 кубометрів, щоб перекрити втрати в мережах?

Ця вода має пройти через водогін, потім очищення тощо… То, може, краще зекономити на будівництві, зменшивши потужність? Наприклад, до 120 000 кубів, а на другу чергу запроєктувати 180 000 кубів?

А місто в цей час може зробити свою роботу і зменшити втрати в мережах. Це цілком досяжно. Саме місто зацікавлене в цьому. І мешканці міста — теж, бо вони сплачують за воду, зокрема за ту, яка десь витекла.

Зараз можна швидко визначити ділянки, на яких відбуваються найбільші втрати води, перекласти мережі й зменшити втрати.

Я не можу не спитати загалом щодо проєктів відновлення. Що є пріоритетом саме у разі відбудови, будівництва? Тобто як це визначається, особливо в прифронтовій зоні, в прикордон