Азовсталь – фортеця Маріуполя. Як комбінат Ахметова готувався до вторгнення Путіна

3 травня телеканал ВВС опублікував інтерв'ю з генеральним директором підприємства "Азовсталь" Енвером Цкітішвілі.

Він розповів, як комбінат Ріната Ахметова готувався до нападу Росії, скільки ще цивільних залишилося на території підприємства та як особливості заводу дозволяють українським військовим утримувати Маріуполь.

LIGA.net вибрала найголовніше з цього інтерв'ю і відредагувала текст для легкого сприйняття.

Бункери Азовсталі мають витримати ядерний удар

У 2014 році, коли Маріуполь потрапив під обстріл важкої артилерії й особливо постраждав східний район, ми почали замислюватися над тим, що робитимемо, якщо ескалація піде далі.

Ми почали відновлювати 36 бомбосховищ, що залишилися з часів СРСР, де одночасно можуть перебувати 12 006 осіб.

Відповідно до норм радянського законодавства, вони витримували одне пряме влучання ядерного удару. Найбільші з них – у конвертерному та товстолистовому цехах, сьогодні там перебувають понад 150 осіб, включно з дітьми.

Ми всі ці роки (з 2014 до лютого 2022 року. – Ред.) щодня тренувалися: як люди спускатимуться у бомбосховища, як виходитимуть, хто і куди йде, а також як це виглядатиме.

Ми розуміли, що ескалація можлива і до неї потрібно готуватися.

Як Азовсталь готувався до війни

Ми підготували й  упорядкували підземні тунелі. На кожному металургійному підприємстві є підземні комунікації. Вони розташовані на глибині максимум вісім метрів.

Самі тунелі – не бомбосховища. Але їхня глибина дозволяє врятувати життя багатьох людей. Тому коли у ЗМІ пішли повідомлення та попередження про початок нової хвилі ескалації, ми почали готуватися до найгіршого.

З 17 до 23 лютого ми зуміли занести у ці тунелі досить велику кількість води та харчових продуктів. Також ми оголосили у місті, що до нас можуть приходити усі охочі, вони зможуть тут жити, а ми їх годуватимемо.

Ми думали, що будуть лише обстріли. Ми не передбачали геноциду і такої нелюдської війни. Ми навіть не припускали, що наш завод бомбитимуть авіаційними бомбами вагою від трьох до п'яти тонн.

Азовсталь – фортеця Маріуполя

До 2014 року ми навіть не припускали, що Азовсталь може стати фортецею та настільки важливим пунктом у місті Маріуполь. Це промислове підприємство я називав флагманом української металургії.

Географічно Азовсталь оточена водою із трьох сторін. З одного боку – рікою, з обох боків – морем. Це робить комбінат з військового погляду ретельно укріпленим пунктом.

До 24 лютого ми про це не думали. Але згодом, як я зрозумів, і військові, і батальйон "Азов" розглядали комбінат як найбільш зручну та стійку точку спротиву.

Як росіяни готуються до штурмів заводу

На Азовсталі є тунелі, якими можна пройти з однієї точки заводу в іншу, не виходячи на поверхню. Про це знають працівники комбінату.

На жаль, не всі можуть виїхати на українську територію – російська армія примусово вивозить людей до Росії. Спочатку я не міг зрозуміти, навіщо вони роблять у себе фільтраційні табори для біженців.

А потім зрозумів. Майже три тижні тому, щойно росіяни дізнавалися, що людина працювала на Азовсталі, її виводили в іншу кімнату та починали допитувати.

Два офіцери, я так розумію – ФСБ, сідають навпроти, розвертають генплан Азовсталі та кажуть: покажи, де ти працював, як ви переміщувалися?

Вони хочуть достеменно зрозуміти комунікації, шукають ходи. Бажають зрозуміти, як ходить Азов, де ховаються люди й де зберігаються вода та провізія.

Скільки на Азовсталі ховається від російських бомб цивільних людей

На сьогодні у бомбосховищах комбінату перебуває дуже велика кількість людей: цивільних, дітей, поранених. Близько 30-40 дітей. І майже 250 мирних мешканців.

Я дуже вдячний усім, хто бере участь у їхній евакуації. Насамперед президентові України [Володимиру Зеленському], який домігся, щоб Червоний Хрест приїхав на Азовсталь і вивіз звідти цивільних людей.

Але їх там дуже багато.

Чи зможуть військові безпечно залишити територію комбінату?

Їм буде дуже важко. Але утримуватися вони ще можуть. Вони стоятимуть до останнього. Таких людей не можна зламати. Вони не здадуться й утримуватимуть Маріуполь до останнього солдата Азова.

Але ми повернемося туди. Маріуполь буде Україною. Імена всіх, хто загинув та хто там був, ми напишемо на мармурових дошках заводу. Вони рятують пересічних українців.

Я не військова людина, але дуже люблю історію. Коли Червона армія йшла з міста, вона здала місто [Маріуполь] за один день. Бійці Азова без підкріплення утримують його 67-му добу (на 4 травня – 70-ту добу).

Це героїзм, якого не було навіть у Сталінграді.