Амбразура можливостей: яка негайна підтримка потрібна інвесторам під час війни

Гарна новина полягає в тому, що український бізнес під час війни в Україні продовжує роботу. Все необхідне для цього роблять Збройні Сили України. Ще одна гарна новина – вітчизняний та навіть іноземний бізнес шукає нові можливості в Україні. 

Поганою новиною може стати недостатня підтримка від публічних інституцій. Але навіть в умовах повномасштабної агресії РФ є шанс для змін на краще. Хоча "вікно" нових інвестиційних можливостей під час війни не таке вже й широке, більше схоже на амбразуру, щоб не втратити ці можливості, зробити новий 2023-й роком зростання, маємо негайно робити такі кроки. 

Захист конкуренції від її захисника 

"Big companies will be hunting for business in Ukraine soon", – висловився нещодавно клієнт на переговорах про новий інвестиційний проєкт. День великого полювання ще не настав, але всі охочі інвестувати в Україну мають отримати максимальну підтримку та повагу  від держави. В реальності ж вони отримують Антимонопольний комітет України (АМК). 

З 2014 року ми послідовно говоримо про необхідність максимальної лібералізації фінансових показників для концентрації, як це зробила Польща під час "шокової терапії" ще на початку 90-х. Реформа українського АМК 2016 року була запізнілою та половинчастою. Вона зберегла багато роботи для самого комітету та юристів, олігархам залишила монополії, а звичайному бізнесу – перепони. 

Після початку повномасштабної війни АМК офіційно повідомив про призупинення роботи. Простою мовою це означало: "Ми не маємо ресурсу ухвалювати рішення, робіть свої концентрації без нас, порушуючи закон, а ми колись розглянемо їх та все одно оштрафуємо, мінімально". Симптоматичне прагнення виконати функцію примусу хоч би що було. Трохи згодом знов-таки ЗСУ дали змогу АМК відновити свою роботу. Але навіщо? Скільки заяв накопичилось, скільки людей повернулись на робочі місця та скільки часу триватиме погодження концентрації нашого сміливого інвестора, якого не злякала війна?

Навіщо взагалі АМК дозволяти концентрації в умовах воєнного стану та післявоєнного відновлення, збирати за це гроші від інвесторів, витрачати їхній ресурс на гори паперу (який легко горить від обстрілів) та змушувати чекати в невизначеності довгі місяці? 

Перше, що має турбувати захисника конкуренції, це російський слід та олігархи. Дайте спокій нормальним інвесторам, максимально лібералізуйте порогові показники. А ще – взагалі скасуйте дозволи на концентрацію у воєнно-промисловому комплексі (ВПК). Нам потрібен динамічний та високотехнологічний ВПК з іноземним капіталом. 

Державі потрібен тріаж 

"Побудувати нове на місці старого" для нас звучить краще, ніж "відбудувати зруйноване". Може, й незначна семантична різниця, але принципова. Маємо історичний шанс на тотальну модернізацію, адже старе, радянське та потворне не можна відбудовувати, тільки забути. 

Це стосується більшості державних підприємств (ДП). Якщо на приватному виробництві під час обстрілу виб’є вікна, воно встановить нові або переїде в більш безпечний регіон, і будь-яке з цих рішень втілить швидко. ДП не здатні вижити, а тим паче відновитись під час війни, через дефіцит бюджету, корупцію, бюрократію та відсутність комерційної мотивації. Заміна вікон займе місяці, роки. 

Триває широка дискусія між "все продати" та "тільки державний сектор врятує". Ми за роздержавлення, хоча очевидно, що деякі стратегічні ДП та галузі національної безпеки мають залишатись під контролем держави. Але якщо це справді бізнес, а не просто ресурс, підхід має бути бізнесовий: чіткі критерії збереження держстатусу, політика власності, розділення функцій власника та регулятора, скасування застарілих організаційно-правових форм, бізнес-плани, професійне управління держактивами, показники ефективності. 

Навіть після того, як держава обере найкраще, залишаться більш ніж 3000 державних та 14 000 комунальних компаній. Додамо активи, вилучені у ворога. Непіднімний баласт для знекровленої війною країни, одночасно – колосальний прихований ресурс для її післявоєнного відновлення. Все це добро має пройти "тріаж", або сортування, в результаті якого постане перед обов’язковим вибором: приватизація підприємства одразу або після корпоратизації, продаж окремого майна, державно-приватне партнерство, оренда, ліквідація, банкрутство. 

Лише пара концесій на всю країну, та ще й після довгих мирних років підготовки, не додає віри у ДПП. Потрібне радикальне скорочення строків підготовки проєктів, їх диференціація на "значні" й "малі", запровадження модельних концесій на базі типового ТЕО. 

Історичні, підкріплені значними інвестиціями приватні оренди держмайна мають отримати шанс на нескладну трансформацію в концесії. Якщо залишаться орендами, потребуватимуть критеріїв підтвердження невід’ємних поліпшень, автоматичного продовження договорів, простої заміни орендаря у разі його реорганізації. 

Довгострокова (понад п'ять років) оренда з інвестиційними зобов’язаннями теж перспективна. Інвестори цікавляться, а ще запитують, як визначати інвестзобов’язання, як прив’язати строк окупності інвестицій до строку оренди, за якими параметрами мають конкурувати претенденти, як будуть розподілені права власності, які гарантії та компенсації у разі припинення договору. 

Частина цих задач буде вирішена на проєктах міжнародної технічної допомоги, до яких маємо честь бути причетними. 

Електронний та невразливий 

Безпаперовий формат сьогодні — це безпека, безперебійність роботи та гнучкість дистанційного управління. Через потрапляння ракети та пожежу знищено весь архів корпоративної документації – страшні реалії сьогодення. Показово, що держава йде в "цифру" набагато швидше, ніж приватний сектор. Останньому заважають: невизначеність податкових перевірок електронного документообігу (ЕДО), архаїчне архівне законодавство, розбіжності зі стандартами ЄС у сфері довірчих послуг.

Бізнес побоюється податкових перевірок після того, як перейде на ЕДО: чи визнають податківці дійсність е-документів, як ними ділитися, як відповідати на запит про друк всіх первинних документів? Держава має гарантувати сприймання нею ЕДО у B2B-операціях, податкові перевірки ЕДО мають бути формалізовані. Для цього ми разом із низкою провідних компаній почали проєкт "Інспектор в смартфоні", метою якого є напрацювання правил та розвиток цифрових компетенцій податкових органів.

Державний архів вимагає створювати паперові примірники документів тривалого зберігання, дублюючи електронний процес. Також діють жорсткі вимоги до найменування та каталогізації документів. Скасувати та спростити.

Україна та ЄС так і не підписали угоду про взаємне визнання довірчих послуг. Але апроксимація до "цифрового безвізу" з ЄС рушила з місця. Нещодавно ухвалено законопроєкт №6173 про визнання європідписів в Україні та дистанційне отримання КЕПів. Кабінет міністрів України ухвалив постанову №1311 про експериментальне визнання довірчих послуг між Україною та ЄС. Очікуємо, що ці акти запустять транскордонний ЕДО та відкриють нові можливості для нерезидентів в Україні навіть без спеціальної угоди з ЄС.

Скептики цифровізації вказують на нову перешкоду – енергетичну кризу. Проте ми не спостерігаємо зниження інтересу. Компанії успішно розв'язують проблеми живлення та зв’язку. Навіть під час тимчасових відключень е-документ обробляється та просувається швидше, ніж його паперовий поштовий аналог, особливо в міжнародному обігу. 

Найкращі таланти – в Україну 

Іноземні підприємці відновили візити в Україну, хоча для деяких це військовий туризм. Перші мисливці за можливостями готуються розпочати тут новий бізнес. Далі це стане трендом вільного світу. Масштаби відновлення такі, що ми самі не впораємось. Потрібно боротись за висококваліфікованих іноземців, дати їм режим найбільшого сприйняття на українському ринку праці. 

Водночас трудова лібералізація вже відбувається: нещодавно Закон "Про зайнятість населення" дещо спростив працевлаштування іноземців (електронне подання документів, скасування окремих дозволів на кожну посаду у разі суміщення тощо). Однак це не змінює ситуацію кардинально. 

Під час створення компанії в Україні все ще неможливо відразу призначити іноземного директора. Потрібен тимчасовий український лише для того, щоб оформити дозвіл на працевлаштування іноземця. Процедура для іноземців у представництвах пережила радянські часи – архаїчні службові картки від Міністерства економіки. 

Закордонні таланти, особливо топменеджери, мають отримати більше прав. Дозвіл на працевлаштування має, по-перше, стати електронним, по-друге, напряму доступним новим компаніям з директорами-іноземцями. Він також має замінити службові картки для працівників представництв. 

Для проживання в Україні іноземцю та його родині ще потрібні візи типу D за кордоном (окрім громадян певних країн СНД), в Україні – посвідки та зареєстроване місце проживання. Все треба спростити: скасувати D-візу для дружніх країн; передбачити одночасне декларування/реєстрацію місця проживання іноземця під час отримання посвідки, лише обмежити таку реєстрацію строком дії посвідки; дозволити обмін посвідки онлайн. Мінцифри вже тестує е-посвідки в Дії. 

Логістика, індустрія та державні службовці

Відновлення та розширення ланцюгів постачання є питанням національної безпеки та перемоги. Війна змінила й збільшила попит на нові імпортні вантажі: потреби армії, енергетики, будівництва, гуманітарної сфери. Надважливо не лише доставити, а й створити продукцію з доданою вартістю, локалізувати залежні від імпорту виробництва, особливо у ВПК, інтегрувати їх у нові маршрути. Додамо проблему аграрного експорту та харчової безпеки у світі. Нам потрібні мультимодальні кластери, в яких будуть об’єднані виробничі та логістично-перевантажувальні потужності.

Відзначаємо вже подані законодавчі сигнали підтримки: це нова ст. 43 Закону "Про транспорт", яка стимулює розміщення мультимодальних терміналів у період воєнного стану, а також податкові та митні пільги для учасників індустріальних парків (закони від 22 червня 2021 року №5688 та №5689 про внесення змін до Податкового та Митного кодексів щодо залучення масштабних інвестицій у промислове виробництво).

Корисні норми, але скоріше для наших підприємств, яким потрібна релокація та збільшення потужностей у західних областях. А конкурувати треба за новий бізнес із сусідніми західними країнами. Вони дають індустріальним паркам не лише податкові пільги, а й облаштовують ділянки під будівництво, передають їх у безоплатну оренду, безплатно підключають до інженерних мереж, спрощують митні процедури, допомагають навчати персонал та відшкодовують частину інвестицій.

Єдиний варіант для нас – не те щоб перемогти, а хоча б брати участь у регіональних інвестперегонах, зокрема з "дружньою" Угорщиною – дати кращі умови та стимули. Якщо перспективний на старті закон про інвест-нянь не виправдовує себе, його правила мають спрощуватись, а пільги – зростати, допоки няні не запрацюють.

Але навіть класні закони самі собою не вирішують ситуацію. Інша велика проблема – інституційна спроможність регуляторів здійснювати свої прямі повноваження із залучення інвестицій. Хто склав плани на виконання всіх цих заохочувальних норм, хто їх виконує, звітує та контролює?

Реформа держслужби потрібна як ніколи. Адже інвестори, як і раніше, чекають у коридорах (а спочатку – в чергах на кордоні). Професіонали та патріоти від державної служби, доведіть, будь ласка, що виконуєте корисні публічні функції, вийдіть до інвесторів зі своїх кабінетів негайно.

А гарних новин буде більше – Україна переможе!

Колонка написана у співавторстві з Антоном Бичковим, Романом Макарчуком, Анастасією Соляр