Справа Коболєва щодо премії у $10 млн: Систему характеризує не помилка, а реакція на неї

Є класична фраза: систему характеризує не помилка. Систему характеризує реакція на помилку. 19 січня Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) виписало підозру колишньому голові НАК "Нафтогаз України" Андрію Коболєву. І це була помилка. На мій суб’єктивний погляд. Погляд не юриста.

На жаль, детективи такі самі люди та іноді можуть стати жертвою політичних маніпуляцій популістів. Які демонізували колишнє керівництво Нафтогазу і нівелювали у суспільній свідомості величезну перемогу над російським ВАТ "Газпром", яку у 2017 році у Стокгольмі отримала Україна. Тоді Коболєв за перемогу компанії Нафтогаз у Стокгольмському арбітражі отримав премію майже у $10 млн (261 млн грн).

У результаті складається хибне бажання справедливості, що підштовхує такі рішення. Тим більше, що це дуже незвичний обсяг премії в такій бідній країні. Що відразу включає бажання помсти.

Це природа людини. Бо детективи також люди, які дивляться телевізор. Де панують популісти.

Популісти, які системно нав'язують суспільству міф, що менеджери мають працювати ефективно і водночас бути дешевшими за джуніора з ІТ.

У результаті підозра НАБУ підставила і реформу корпоративного управління. Бо рішення про премію ухвалювала наглядова рада Нафтогазу. Яка для цього й існує. В таких компаніях як Нафтогаз.

Чи означає це, що НАБУ якесь не таке? Ні. Це просто помилка. Помилки – це нормально. Було б дивно, якби помилок не було.

Чи означає це, що наглядова рада Нафтогазу якась не така, якщо вона не врахувала політичну реакцію і суспільний резонанс? Ні, бо це саме і є сенсом реформи корпоративного управління. Прибрати політику геть з державних компаній. Бо там, де є політики, там є збитки й контракти імені Тимошенко-Путіна, які заганяють державу в кабалу. А там, де політиків немає, може бути ефективне управління.

Тому не треба протиставляти антикорупційну реформу і реформу корпоративного управління.

І антикорупційна система України складається не тільки з Національного антикорупційного бюро України. Є Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП). І є Вищий антикорупційний суд (ВАКС). Вони мають працювати разом. І разом з тим – страхувати одне одного від помилок. Доповнювати й страхувати. Не ставати інквізицією, яка карає всіх, кого вимагає натовп. А саме стати інститутом правосуддя, кий працює і якого так не вистачає в Україні.

23 січня, через чотири дні після того, як Коболєв отримав підозру від НАБУ, Антикорупційний суд відмовився задовольнити вимогу "посадити Коболєва за ґрати": прокурор просив узяти ексочільника Нафтогазу під варту з заставою 365 млн грн. 

І це прекрасно. Це демонструє, чому наші західні партнери так настирливо вимагали побудувати саме систему боротьби з корупцією, яка б складалася з НАБУ, САП і антикорупційного суду. Суду, який поки має високий рівень довіри, та рішення якого не будуть ставити під сумнів. Суду, який обирався через прозорі конкурси із контролем наших західних друзів.

Ухвали таке рішення Печерський суд, йому б не було довіри. Популісти сказали б, що Коболєв просто поділився з суддями премією. Про антикорупційний суд так казати не будуть.

Наші західні друзі знають, що там працюють не добрі хлопці й дівчата, а саме інститути й процедури.

Чому так важливо саме правосуддя в цій справі Коболєва? 

Не тому, що Коболєв добрий хлопець. А тому, що це дає надію, що в майбутньому якийсь інший якісний менеджер з бізнесу таки наважиться попрацювати на державу. І нажити собі безліч ворогів і ненависників. Звісно, якщо буде щось робити.

І так, якщо хтось вимагає високі зарплати й премії для себе, – це не означає, що він чесний. Але якщо хтось готовий працювати в держкомпаніях без зарплати й премій, працювати довго, це точно означає, що таку людину не можна підпускати до управління ними.

Оригінал