Під прикриттям війни: які можливі наслідки примусової націоналізації приватних компаній

Давно не було таких недолугих і необґрунтованих рішень від нашої влади, як примусове відчуження акцій п’яти великих українських підприємств на користь держави. Чому наш президент Володимир Зеленський вважає, що така експропріація сприятиме "ефективній та злагодженій відсічі ворогу" під час війни? Про ефективність підприємств, що керуються чиновниками, вже давно ходять анекдоти. А на яку злагодженість можна розраховувати, коли у тисяч людей в один день відбирають майно? І роблять це не окупанти.

Звісно, АвтоКрАЗ, Запоріжтрансформатор, Укрнафта, Укртатнафта та Мотор Січ є стратегічними підприємствами, і їхня ефективна робота може пришвидшити нашу перемогу. Але передача контролю над цими підприємствами державі – це рішення, яке не відповідає здоровому глузду.

Подивімось на Укрнафту, в якій були тисячі міноритарних акціонерів. Невже експропріація 8% акцій компанії у великої кількості людей і фондів покращить її діяльність? Чому контрольний пакет, який десятиліттями належав державі, не допоміг Кабінету міністрів України отримати контроль над компанією, а більш значний пакет щось там змінить? Хто заважав уряду призначити туди свій менеджмент і ефективно розпоряджатися цим активом раніше? Адже для цього були усі передумови.

Далі, у випадку Укрнафти, ми добре пам’ятаємо про багатомільярдні позови від міноритарних акціонерів, пов’язаних з Ігорем Коломойським, через експропріацію газу державою. Очевидно, тепер уряду треба готуватися до більш масштабних позовів від цих міноритаріїв, адже рано чи пізно державі доведеться компенсувати вартість відчуженого майна. І не сумніваймось, що згадані міноритарії принесуть такий обґрунтований чек уряду, що усі платники податків в країні будуть довго його відпрацьовувати.

Що не кажіть, рішення про експропріацію компаній не виглядає спрямованим на їхнє покращення управлінням, адже щонайменше дві з них вже перебували під контролем держави. То може воно просто спрямоване на боротьбу із певними незручними олігархами? Але випадок Мотор Січі говорить про протилежне.

Акції компанії Мотор Січ вже більш як рік перебувають під арештом, і держава фактично мала повний контроль над її корпоративним управлінням. Але з усім тим, із плівок Служби безпеки України ми дізнаємося, що по факту підприємством керував її президент – В’ячеслав Богуслаєв, який активно просував його продукцію в Росію, і навіть домовлявся про "відкати" покупцям коштом по суті державної компанії. 

Як нова експропріація акцій Мотор Січі може вплинути на покращення її діяльності? 

Може це такий собі саботаж – адже акції компанії не арештовано, а відчужено. Це означає, що за законом, їхній колишній власник має право на компенсацію або повернення акцій. Непоганий подарунок для Богуслаєва та китайських "інвесторів", чи не так?

Далі, маємо Укртатнафту, тобто Кременчуцький нафтопереробний завод, який, як ми знаємо із повідомлень у пресі, зазнав великих руйнувань і не працює. Держава точно зможе вкласти кошти у його відновлення, а потім ще заплатити приватним акціонерам компенсацію, коли вони по неї прийдуть?

Що там ще? АвтоКрАЗ та Запоріжтрансформатор. Давайте чесно, ці підприємства потребують не сильну державну руку, бо від цього їхні працівники більше не вироблять продукції. Вони усього лише потребують державних замовлень. Ми ж не так багато чули про те, що державні оборонні заводи масово виробляють нову техніку та обладнання для нашої перемоги. То чому збільшення кількості заводів під парасолькою держави щось може змінити? Хтось вірить, що їхня продукція може стати дешевшою від того, що там господарюватимуть ставленики держави?

Ну, і не забуваймо, ця недолуга ініціатива з відчуженням ставить хрест на пенсійній реформі, про яку чомусь останнім часом досить активно заговорили. В умовах, коли акції будь-якого стратегічного підприємства (а інших у нас на біржі й не знайдеш) можуть бути відчужені урядом, жоден пенсійний фонд в акції такого підприємства інвестувати не буде.