Колись я взяв перерву у журналістській кар'єрі та кілька років працював у київському офісі тоді ще білоруської компанії Wargaming. Вона розробляє комп'ютерні ігри – World of Tanks, World of Warplanes і ще багато чого, а я там трудився на посаді комунікатора.

Там працювалося дуже класно, не робота, а мрія. 

А потім в Україну прийшла війна, і я разом з багатьма іншими колегами на неї пішов, і на це робоче місце вже не повернувся.

Читайте також

Wargaming в нас інколи вважають "ватним". 

В першу чергу, через те, що ігри, яки робить ця компанія, присвячені техніці Другої світової війни, а значить ще й обтяжені тією самою естетикою, яку так любить Кремль – коли мова заходить про радянську техніку. 

В другу – з тим, що окремі люди в керівництві компанії висловлювали ватні погляди. Втім, у київському офісі з початку війни висів велетенський прапор ПС.

Але мова піде якраз про ватників в керівництві.

Кілька днів тому, один з "стовпів" компанії, Сергій Буркатовський, він же Серб, написав у Facebook:

"Поддерживаю операцию ВС РФ, ДНР и ЛНР. Остальное – нюансы".

Компанія відразу вибачилася та написала, що це його особиста думка, а сама компанія взагалі-то так не думає, бо зайнята порятунком своїх співробітників у зоні війни (це правда). 

Але в мене бомбануло так, що можна було цеглу плавити. 

Ну, думаю, все, пора видаляти будь-які згадки про роботу у Wargaming, хай як я люблю багатьох колег звідти. 

Очевидно ж, що Сербу нічого не буде, бо звільнити його з Wargaming, – це приблизно як мене з моєї партії, він там один з найкріпших, сидить там роками та взагалі – корпоративний авторитет та обличчя.

І от я дізнаюся, що:

- Серба виграли та висушили навіть ті колеги, яких я колись вважав ватнішими за нього.

- Серб пішов з компанії по пункту приписки російського корабля. За іронією – якраз за місяць до річного бонусу. Найдорожчі дев'ять слів в біографії людини.

- Wargaming Kyiv пожертвував $1 млн Українському Червоному Хресту.

І роздратування змінила гордість. Про що я вам і повідомляю.

Якось швидко світ змінився. Око не завжди встигає – але душа радіє.

Оригінал