Космічні перегони 2.0: Китай проти США. Які загрози?

Останніми роками у статтях різних експертів дедалі частіше можна зустріти, здавалося б, давно забуте словосполучення "космічні перегони". Тільки тепер під ним мають на увазі посилення протистояння в космічній сфері між США та їхніми союзниками з одного боку та Китаєм — з іншого.

Але наскільки справедливе таке порівняння? І чи варто нам чекати на подальшу ескалацію в космосі?

Перші космічні перегони

Насамперед згадаймо, що ж являли собою "оригінальні" космічні перегони. Вони почалися 4 жовтня 1957 року, коли Радянський Союз запустив перший супутник. Цікаво, що ключовим аспектом цієї події було не технологічне досягнення країни, а ідеологія. США та СРСР вели відчайдушне змагання, намагаючись показати світові, яка з двох принципово різних систем прогресивніша і за ким із них майбутнє. Жага реваншу з одного боку, і бажання ще більше принизити супротивника з іншого запустили те, що зараз називають космічними перегонами. 

Кульмінацією цих подій стала місячна епопея, в якій США здобули беззаперечну перемогу. Вона фактично поклала край ідеологічному аспекту космічних перегонів. Єдиною реальною можливістю перевершити висадку на Місяць була пілотована експедиція на Марс. Однак ані США, ані СРСР уже не були готові до вкладень, необхідних для реалізації такого проєкту, особливо з урахуванням значного падіння інтересу суспільства до космосу. Тому сторони взяли безстрокову перерву. Традиційно вважається, що політ "Союз — Аполлон", що відбувся 1975 року, поклав край ідеологічному протистоянню в космосі (принаймні його найгострішій фазі).

У військовій сфері змагання у космосі йшло до кінця холодної війни. І на відміну від польоту на Марс, що не відбувся, ні та ні інша сторона ніколи не шкодувала грошей на цю справу. І СРСР, і США активно вдосконалювали свої космічні системи та запускали велику кількість супутників. На думку багатьох дослідників, саме нестримні витрати на військові космічні проєкти, особливо на сумнозвісну програму "Буран" (за деякими оцінками, СРСР витратив на неї приблизно стільки ж грошей, скільки у США пішло на програму Apollo), зрештою завдали вирішального удару по радянській економіці, від якого вона вже так і не оговталася.

Космічне піднесення Китаю

Завершення холодної війни в теорії мало зробити космічні перегони лише спогадом з далекого минулого. Але обіцяного західними політологами "кінця історії" не відбулося. Вже в нульові роки на арену вийшов новий амбітний гравець, що запустило наступний виток космічного напруження.

Бурхливе зростання економіки Піднебесної дозволило їй розпочати реалізацію численних проєктів, пов'язаних з освоєнням космосу. І якщо на першому етапі йшлося про повторення базових досягнень з 1960-х, на кшталт запуску людини на орбіту або відправлення апаратів до Місяця, то з часом розмах космічної програми Китаю помітно зріс. 

Так, на зворотному боці супутника нашої планети вже кілька років працює китайський місяцехід, а за два роки Китай планує доставити на Землю пробу ґрунту з його південного полюса. І зовсім не за горами перша висадка тайконавтів на Місяць. Вона може відбутися ще до кінця цього десятиліття.

З Марсом Китай поки що також супроводжує успіх. 2021 року КНР з першої ж спроби зуміла доставити на поверхню Червоної планети марсохід. У розробці вже перебуває місія, яка має доставити зразки марсіанського ґрунту на Землю. Вона має досить непогані шанси випередити аналогічний американсько-європейський проєкт.

Але це лише наукові успіхи. Китай також активно працює і над численними проєктами, так чи інакше пов'язаними із забезпеченням своєї національної безпеки та стратегічних інтересів. Так, кілька років тому Піднебесна завершила створення власної глобальної навігаційної системи "Бейдоу". На орбіту були запущені численні військові супутники, призначені для розв’язання різних завдань — від забезпечення зв'язку до попередження про ракетні запуски шпигунства. У 2020 році свій перший політ здійснив китайський космічний безпілотник, який вважається аналогом знаменитого американського X-37. У майбутньому Китай також планує розпочати розгортання власного аналога системи Starlink.

Всі ці процеси супроводжуються запусками, кількість яких постійно зростає. Якщо у 2017 році Піднебесна здійснила 18 орбітальних місій, то минулого року їхня кількість склала 64. Щоб забезпечити подібне зростання, Китай вклав вельми значні кошти у створення нових ракет-носіїв та будівництво супутньої пускової інфраструктури. У 2014 році на острові Хайнань відкрили новий космодром, а також провели модернізацію наявних стартових комплексів.

Китай також почав дедалі частіше вступати у відкрите орбітальне протистояння зі США. Одним із найнаочніших прикладів є торішній інцидент, коли пара китайських супутників влаштувала орбітальні "кішки-мишки" з американським розвідувальним апаратом USA-270.

Отже, можна зробити висновок, що нові космічні перегони справді розпочалися і вже йдуть на повну.

Старі та нові космічні перегони: схожість та різниця

На перший погляд, нове протистояння досить схоже на "класичні" космічні перегони. В одному кутку рингу — США, в іншому — комуністична країна під червоним прапором. Але не все так просто.

Варто зазначити, що в космічних перегонах XXI століття поки що немає яскраво вираженого ідеологічного компонента. Безумовно, космічні успіхи демонструють могутність Китаю, який претендує на статус наддержави — але це все. Піднебесна не пропонує світові якоїсь радикальної альтернативи наявному економічно-соціальному устрою. 

Інша важлива відмінність полягає у складі учасників. У класичних космічних перегонах боролися лише дві країни, які єдині на той момент мали достатні ресурси, щоб перенести своє протистояння ще й у космос.

Але відтоді ситуація радикально змінилася. У наші дні будь-яка більш-менш розвинена країна прагне отримати власний доступ до космосу, адже це є ключовим фактором забезпечення національної безпеки. Навіть більше, не варто забувати й про "приватників". Деякі з ресурсів, які зараз мають комерційні компанії, навіть перевершують можливості американської армії.

Усе це створює украй складний ландшафт нового космічного протистояння. Образно кажучи, сучасний космос став справді багатополярним.

Компроміс чи ескалація?

Наведене вище підводить нас до закономірного питання: чого чекати далі? За яким сценарієм розвиватиметься нове космічне протистояння? Чи залишиться все, як зараз, чи нам варто очікувати різкої ескалації у майбутньому?

Почнемо з того, що повномасштабне вторгнення Росії в Україну більш ніж наочно продемонструвало роль, яку відіграє космос у сучасній війні. І США, і Китай та інші великі гравці зараз ретельно вивчають досвід бойових дій і вже зробили низку висновків. Не варто сумніватися, що вже найближчим часом ми побачимо наслідки у вигляді запуску нових супутників і посилення наявних угруповань космічних апаратів.

Космічна ескалація не обов'язково може статися через свідому дію якоїсь зі сторін. Вона може статися і з випадкових причин. Наприклад, внаслідок зіткнення. Розгортання мегасупутникових сузір'їв значно збільшує ризики космічних ДТП. Раніше Китай уже заявляв про те, що небезпечні зближення апаратів Starlink із його супутниками та орбітальною станцією є загрозою для національної безпеки, а місцева преса навіть пропонувала використовувати для боротьби з ними ядерну зброю. І якщо таке зіткнення справді станеться, воно може бути легко використане військовими як привід для розгортання нових систем космічного озброєння чи навіть якихось агресивних кроків.

Не варто забувати й про космічну багатополярність. Країни-ізгої, на кшталт Північної Кореї, Росії чи Ірану, також цілком здатні створити своїми діями загрозу космічній стабільності. Не слід скидати з рахунків і фактор приватних компаній, які можуть бути використані державами як проксі-гравці для приховування своєї прямої участі (до того ж не секрет, що багато приватних китайських космічних компаній є такими лише на папері).

Поточні тенденції вказують на те, що в перспективі напруженість у космосі не зменшуватиметься, але це не означає, що ескалація є неминучою. Найближчими роками світова спільнота стане свідком нових небезпечних інцидентів на орбіті, гучних звинувачень сторін у всіх можливих гріхах і як завуальованих, так і прямих загроз одне одному. Залишається лише сподіватися, що слова так і залишаться словами, а не призведуть до ескалації.