Kyiv Post мертвий. Ситуація з виданням ще раз показала – в Україні є чесна журналістика
Одеський забудовник Аднан Ківан вирішив закрити видання Kyiv Post, яке купив у бізнесмена Мохаммада Захура у 2018 році. Закрити, щоб потім знову відкрити. Такий був озвучений план.
Чому? Імовірно, тому, що одеський забудовник прорахувався. Він купив впливове видання Kyiv Post, можливо, вважаючи, що таким чином і сам стане впливовим. Але виявилось, що ні.
Виявилося, що видання буде впливовим лише тоді, коли ти сам на нього не можеш впливати.
Виявилося, що він купив купу проблем, бо всі довкола почали на нього ображатися, коли газета писала щось не те.
Виявилося, що купив купу витрат. Але він не купив впливу. Він не набув статусу. Виявилося, що купити впливове видання не означає стати впливовим.
Сюрприз.
І одеський забудовник вирішив піти простою дорогою. І вбив Kyiv Post. Щоб народити новий. Щоб набрати журналістів, які будуть писати те, що скажуть. Думаючи, що це нарешті зробить його впливовим. Успіху йому в цій нелегкій справі.
Але цей текст не про Аднана Ківана. Він про те, що вільна та чесна журналістика в Україні є. І Kyiv Post підтвердив це своєю смертю.
Видання показало, що справді існує незалежна редакційна політика. Вони показали, що чесний журналіст – це персонаж голлівудського кіно. Що незалежна преса існує і в Україні. Колись весь склад журналу Кореспондент пішов після того, як його купив Сергій Курченко. Так, туди теж потім набрали якихось зговірливих людей. Але колишнього впливу не було вже ніколи. Журналісти Kyiv Post втратили роботу, але зберегли честь. І свою, і честь професії.
Так ось. Колектив Kyiv Post показав, що в Україні є чесна журналістика. Вони показали це людям, які не звикли довіряти нікому. Українському народу, який вважає, що чесних людей немає взагалі. Вони показали це українським політикам, які звикли вважати, що лише господар медіа визначає, що і хто писатиме в цьому медіа. Українські політики звикли так вважати, бо звикли всіх купувати, а тих, хто їм не продавався, вважати вже купленими іншими. Вони показали це "іншим" українським журналістам, які звикли продаватися і вважають, що це норма.
Чи побачать усі ці люди? На жаль, далеко не всі.
Хтось збудує чергову теорію змови. Хтось просто не помітить. Комусь байдуже. Але ті, хто побачать, матимуть впевненість, що все не дарма. Ті, хто звик обстоювати принципи, матимуть натхнення робити це далі. І це найважливіше. Важливо, що люди продовжать довбати цю стіну. Стіну з корупції та невігластва. Стіну з недовіри та брехні. Просто тому, що інакше не можуть. Фізично що неспроможні. А коли в них опускатимуться руки, вони пам'ятатимуть, що вони не самі.
Вони пам'ятатимуть історію Kyiv Post. І тих, хто 26 років робили авторитетне медіа. Тих журналістів, яких вигнали за те, що вони не зрадили свої ідеали.
Це та історія, яка може стати доброю основою для американського кіно. Такого, що з мурашками по шкірі. З натхненням. Такого кіно, яке ми дивимося та розуміємо, чому в них вийшло. Не відразу. Через 10 років. Через 20 років. Через 50. Але вийшло. Просто тому, що були люди, яким не байдуже. Просто тому, що були люди, які не зламалися.
