У 2023 році країна-терорист Росія орієнтує дохідну частину свого держбюджету на рівні $371 млрд, із них $127 млрд припадає на сплату усіх видів податкових платежів від нафтогазової галузі, без врахування дивідендів та прибутків компаній. Такі показники країна-агресор розрахувала, виходячи з очікувань, що добовий видобуток нафти буде на рівні 10 млн барелів, а експортна ціна на рівні $50 за барель.

Приблизно таких показників Росія може досягнути, якщо увесь цивілізований світ зупиниться у частині санкційного тиску та обмежиться вже ухваленими рішеннями.

Принаймні на цей ризик вказують наступні фактори.

Перший фактор – цінова стеля у $60 за барель поширюється лише на російську експортну марку нафти Urals.

Насправді понад третину експортних постачань російської нафти становлять інші сорти нафти, насамперед – сорт ESPO, – з ціною відвантаження $66 за барель. Окрім цього, країна-агресор торгує сортами нафти Sokol та Vityaz, які у січні купувались за $70 за барель. 

У такому контексті виникає ризик, що окремі партії нафти сорту Urals можуть продаватись за документами як ESPO за ціною у понад $65 за барель. Така тенденція засвідчує, що цінове обмеження на російську нафту усіх сортів потрібно зменшувати до рівня $35 за барель вже у січні 2023 року.

Другий фактор – окрім ціни збуту на доходи держави-агресора впливають обсяги збуту. На фоні зменшення відпускних цін російської нафти сорту Urals, обсяги відвантаження зменшились мінімально. За перший тиждень нового 2023 року сукупний потік російської нафти через морські порти зріс на 0,2 млн барелів на добу. Постачання з тихоокеанського регіону та Арктики зросло на 0,14 та 0,2 млн барелів на добу відповідно, компенсувавши зниження обсягів відвантажень із Чорного та Балтійського морів. Якщо порівнювати обсяги відвантажень із початком грудня 2022 року, вони зменшились лише на 0,5 млн барелів до рівня 2,5 млн барелів на добу.

Третій фактор – обхід санкцій щодо послуг іноземних сервісних компаній. 

Попри обмеження, які були запровадженні у 2022 році, Росія відновила видобуток арктичної нафти, яку наразі активно закуповує Китай. Ці закупівлі можуть витіснити близькосхідні сорти нафти, наприклад, Basrah Heavy. Тобто з однієї сторони загострюється конкуренція з Іраком та Саудівською Аравією, а з іншої – з’явилось додаткове джерело поповнення бюджету Росії. 

Говорячи про КНР, варто звернути увагу на їхню агресивну стратегію скуповування норвезької та казахської нафти, що свідчить про приховану економічну експансію проти ЄС та Німеччини перш за все.

Окрім застережень, простежуються і позитивні тенденції з точки зору роззброєння агресора, наприклад, дедалі більше деградують органи управління нафтогазової галузі Росії. На це вказує збільшення масштабів фейкових заяв, що безумовно позначається на помилкових управлінських рішеннях. Наприклад, нібито якісь укази російського диктатора Володимира Путіна щодо заборони використання прайскепів на Urals – це звичайний фарс, адже вони можуть лише зменшити портфель замовників цього сорту російської нафти.

Самообман продукується в Росії й у частині основних показників виробничої діяльності нафтовидобувного сектору, зокрема ворог доволі активно поширює фейки про нібито рекордні показники видобутку нафти, і навіть зростання обсягів до 15%. Насправді видобуток російської нафти у 2022 році зменшився на 2%.

Наступний індикатор стагнації – це неможливість російських нафтовидобувних компаній виплатити дивіденди у 2023 році, адже відпускна ціна Urals опустилась нижче $40 за барель і різко зменшує фінансові спроможності. Втім, російські нафтовидобувники можуть зменшити багатомільярдні видатки на сумнівні капітальні інвестиції та все ж направити кошти у бюджет агресора як податкові платежі майбутніх періодів.

Ми лише на початку шляху з роззброєння Росії. Кінцева мета – повністю вивести російську нафту усіх сортів із глобального ринку. 

Ціль безумовно амбітна, але вона дозволить повноцінно демілітаризувати та денацифікувати Росію.