В ЄС потроху відмовляються від газу з Росії. Чи готові там до ембарго і що від того Україні
Інфляція в єврозоні в березні досягла 7,5%. Це дуже багато, враховуючи, що цільовий показник становить 2%.
У лютому зростання цін становило 5,9%, а Європейський центральний банк прогнозував, що за весь 2022 рік ціни зростуть на 5,1%.
Ну а вже зараз, лише місяць потому, здається, що цей прогноз аж занадто оптимістичний. Європейська інфляція в березні сягнула рекордних значень насамперед завдяки зростанню цін на вуглеводні (44,7%). І, звісно, такий стан справ стримує європейських політиків від моментального введення ембарго на російські нафту та газ. Але чи так вже нереально для Європи відмовитися від імпорту енергоносіїв з Росії?
Для нас це питання надзвичайно важливе. Адже, за оцінками Bloomberg, тільки цього року, попри санкції, Росія отримає від продажу нафти та газу приблизно $312 млрд, з яких продажі газу до Європи становитимуть $127 млрд. Такі надходження допоможуть РФ зберегти профіцит поточного рахунку та підтримати курс рубля.
Очевидно також, що мільярди витрачатимуть на підтримку армії. І в цій ситуації стає очевидним, що бажання цивілізованого світу "поставити Росію на місце" має бути підкріплене не лише проявами стурбованості, але й відмовою від купівлі нафти та газу.
Оцінюючи всі загрози, Європейська комісія нещодавно оприлюднила пропозицію скоротити імпорт газу з Росії приблизно на дві третини до кінця цього року і повністю до 2030-го.
У 2022-му російський газ має бути на 50% заміщений скрапленим газом та на 22,5% енергією з відновлюваних джерел. Гарна стратегія, але наскільки вона реалістична і чи можна перейти на нові джерела енергії миттєво?
Звісно, що це буде непросто.
Зі скрапленим газом є проблеми, враховуючи, що європейська енергетична інфраструктура будувалася саме з розрахунку на російські постачання через "трубу". Далеко не вся Європа обладнана LNG-терміналами (краще б будували термінали, ніж "північні потоки"), і необхідно кілька років, щоб збудувати їх достатню кількість та налагодити мережу розповсюдження. Найвірогіднішим постачальником мають стати США.
По-перше, з таким партнером політичний ризик мінімальний. По-друге, за океаном достатні запаси газу.
По-третє, Америка може найшвидше забезпечити логістику зі свого боку.
Але важливо також враховувати, що експортні можливості США на сьогодні теж обмежені, а для їхнього збільшення потрібні роки та капіталовкладення. І цікаво, що війна та оголошена зміна європейської енергетичної стратегії може стати гарним поштовхом для нових інвестицій в газову інфраструктуру США. Побудова терміналів для експорту/імпорту скрапленого газу не окупиться за один рік, потрібні десятиріччя.
І в такій ситуації Європа, якщо укладе довгострокові контракти на купівлю газу, може виступити гарантом для інвесторів та стимулювати створення інфраструктури. Так що, теоретично, повна відмова від російського газу можлива, а враховуючи, що Америка буде зацікавлена в цьому економічно, то й, найімовірніше, активно підтримуватиме подальшу ізоляцію Росії та ембарго на її енергетичний експорт в країни Заходу.
Якщо механізм запрацює, то, звичайно, що Україна від цього тільки виграє. Можемо, правда, втратити доходи від власної "труби", але, на мою думку, це тільки на краще, бо вже багато десятиліть наша "труба" тільки й робить, що розбещує владу, стримуючи розвиток сучасної економіки.
Єдине, що, як зазначає Bloomberg, може стати на заваді реалізації стратегії з постачаннями скрапленого газу, – це те, що "континент, що став на шлях декарбонізації, буде змушений підписати довгострокові контракти на купівлю вуглеводнів"?!
Та сама проблема, що й у президента США Джо Байдена сьогодні: "з одного боку – боротьба з кліматичними змінами, з іншого – намагання заставити нафтові компанії добувати більше, щоб знизити ціни та подолати інфляцію". Але для цього й існують політики, щоб шукати компроміси та брати гріхи на душу.
