Грошове питання: чому члени наглядової ради отримують великі зарплати і бонуси
Зарплати політиків, топчиновників і менеджерів державних підприємств в Україні – питання наболіле і дискусійне. Суспільство вважає, що управлінцям платять ні за що і занадто багато.
Те ж стосується і членів наглядових рад – інституції, яка в Україні тільки формується – з усіма труднощами, властивими процесу зростання.
Думаю, варто проаналізувати, ухвалені в Європі принципи і схеми винагороди корпоративних директорів, щоб зрозуміти, наскільки вони вписуються в локальний український контекст.
Як в Європі
Винагорода корпоративного директора складається з двох частин – бази і доплат. В Європі розмір і політики компенсації корпоративних директорів різняться від країни до країни, водночас істотних відмінностей між державними і приватними компаніями не простежується.
Традиційно "зарплата" членів борда – це фіксована сума. Водночас у деяких наглядових радах на додаток до "фіксу" існує ціла низка доплат. Найпоширеніші – доплата за участь у зборах і не фіксовані виплати, прив'язані до бізнес-результатів компанії.
У деяких країнах та індустріях існує чітка закономірність між розміром компанії і винагороди, в інших – такої залежності не простежується. Компанії, що працюють в більш ризикових секторах, таких як банківський або фармацевтичний, пропонують членам своїх бордів більший розмір винагороди.
Також доплати отримують за участь у комітетах. Так, член комітету з аудиту отримує в середньому +14 000 євро, а його глава + 24 000 євро до базової винагороди.
В середньому глави наглядової ради отримують більше рядових директорів у діапазоні від 1,34 рази (в Нідерландах) до чотирьох разів (у Великій Британії та Італії).
Відповідно, підсумковий розмір винагороди корпоративного директора залежить від його участі в комітетах і присутності на зборах борда. Що активніший директор, що більше він задіяний і залучений у роботу наглядової ради, що більше часу і експертизи вкладає в компанію, то вище компенсація.
Середній розмір щомісячної винагороди корпдиректорів – близько 65 000 євро. Найменші гонорари – в Австрії (15 000 євро), найбільші – в Швейцарії (197 000 євро).
Практика більшості європейських компаній – виплачувати винагороду в грошах, хоча в деяких випадках директорам пропонується можливість отримувати частину гонорару в акціях. Такий тип розрахунку здебільшого застосовується в Швейцарії та скандинавських країнах.
Як в Україні
Відразу обмовлюся, порівнювати стан справ в "старій" Європі з тим, що зараз відбувається в Україні, в корені неправильно. Причин кілька.
Перша – корпоративне управління у нас ще на початковій стадії свого розвитку, тоді як на Заході цим традиціям багато десятиліть.
Друга – в країні війна, що істотно сповільнює темпи економічного розвитку і, відповідно, впровадження практик корпоративного управління в бізнес-ландшафт. Третя – на відміну від європейської традиції, де борди вперше стали виникати в приватних компаніях, в Україні в цьому питанні першопрохідцем є державний сектор. Що само собою – феномен.
Четверта – найбільші держпідприємства перебувають у процесі трансформації. Корпоратизація, повна або часткова приватизація, реструктуризація – всі ці процеси потребують суттєвого коригування підходів до оцінки ситуації.
У державних компаніях наглядові ради покликані насамперед гарантувати експертне ефективне управління і стійкість в довгостроковій перспективі. Директори добираються за прозорими конкурсними процедурами із залученням професійних незалежних консультантів.
Винагорода в бордах українських держкомпаній фіксована – сюди входить і основна зарплата, і гонорари за стратегічний консалтинг, яким незалежні члени наглядових рад багато в чому і займаються.
Виплати відбуваються в грошах, жодного розрахунку акціями, зрозуміло, не передбачено. Відносно великий розмір підсумкової суми пояснюється ще й тим, що корпдиректори в Україні в куди більшій мірі залучені до щоденної рутини підприємств і витрачають на стратегування в рази більше часу, ніж їхні колеги на Заході, у багатьох випадках – повний робочий день, п'ять днів на тиждень.
Приватні компанії можна розділити на українські та міжнародні.
Міжнародні холдинги впроваджують в Україні ті самі практики корпоративного управління, зокрема в галузі винагороди членів бордів, що і на інших ринках, – це очевидно.
В українському секторі приватного бізнесу вже також сформувався пул компаній з працюючими наглядовими радами. Винагорода корпдиректорів зазвичай тримається на рівні, прийнятому в європейській практиці. Здебільшого підхід тут такий: одна година роботи члена наглядової ради коштує стільки, скільки й одна година роботи топменеджера.
З сімейними компаніями ситуація цікавіша.
Борди в таких бізнесах створюються в ситуаціях, коли:
а) необхідно безшовно передати управління між поколіннями власників;
б) у компанії кілька акціонерів, яким важко домовитися між собою;
в) цього вимагає великий кредитор (банк, наприклад) для забезпечення довгострокової стійкості.
На підприємствах такого типу борд часто виконує роль так званої консультаційної ради (advisory board). Зазвичай винагорода корпдиректорів тут фіксована – без будь-яких доплат – і не перевищує 1% річного доходу компанії. Принаймні в перший рік-два роботи борда. Далі все залежить від стану бізнесу і динаміки його розвитку.
Якщо з появою наглядової ради, компанія досягає якісно інших показників, власник може впровадити практику преміювання. Наприклад, щороку виплачувати якийсь умовний відсоток від дельти між прибутком поточного і минулого звітного періодів. Або розробити схожу схему мотивації. Головне – в прив'язці до бізнес-результатів.
