Не замерзли й дефіциту не відчуваємо: шість років Україна живе без російського газу

Шість років тому Україна відмовилася від закупівлі російського газу. За цей час вдалося диверсифікувати джерела постачання енергоресурсів, створити прозорий ринок та залучити великих постачальників з усього світу. А також відмовитися від кабального контракту з Росією, який міг загрожувати великими штрафами.

Так, північний сусід втратив один з найбільших європейських ринків і тепер вдається до шантажу інших країн ЄС. Україна ж не тільки не замерзла, як прогнозували кремлівські пропагандисти, але й провела ґрунтовне реформування газового сектору. Про це розповідаємо у партнерському проєкті Федерації роботодавців нафтогазової галузі (ФРНГ).

Газова незалежність

Останні кубометри газу від російського "Газпрому" Україна отримала 25 листопада 2015 року.

Відмовитися від блакитного палива з РФ було досить непросто, адже у 2013 році газова залежність України від Росії становила майже 90%. Місяці рішучих реформ, переговори з альтернативними постачальниками – ось що передувало цьому рішенню.

До 2014 року країна вже отримувала незначні обсяги палива з Польщі та Угорщини. Але справжнім проривом стало відкриття найбільшого, словацького напрямку – за ним зараз надходять основні поставки газу до України.

Що важливо, з 2020 року ресурс можна імпортувати не лише фізично, але й проводити так званий "віртуальний реверс". Оператори газотранспортних систем України та сусідніх європейських країн здійснюють взаємозалік палива. При цьому фізично газ через кордон не переміщається. Це дозволило суттєво зменшити витрати на транспортування.

Географія закупівлі газу теж широка. На відміну від Росії, де діє один монопольний постачальник блакитного палива, країни Європи пропонують придбавати ресурс у величезної кількості компаній. За даними аналітичного центру DiXi Group, минулого року Україна купувала газ у постачальників з 13 країн. Дві третини газу – 60,1%, або 4,4 млрд кубометрів, було придбано у трейдерів зі Швейцарії та Німеччини. Також майже у 6 разів було збільшено обсяг імпорту зі Словаччини – до 1,1 млрд кубометрів. Усього за 2020 рік ми отримали 7,3 млрд кубометрів імпортного блакитного палива для власних потреб.

Відмова від російського газу принесла Україні не лише ринкову, але й енергетичну та політичну незалежність. Але просто припинити купувати блакитне паливо в РФ було недостатньо, адже до 2019 року між "Газпромом" та НАК "Нафтогаз України" діяв контракт з дискримінаційними умовами.

Цей документ зобов’язував українську сторону обов’язково придбавати щороку 52 млрд кубометрів палива або платити штраф. При цьому вартість газу була прив'язана до ціни нафти, а тому суттєво перевищувала вартість блакитного палива на європейському ринку. Україна не могла ні фізично спожити такої кількості ресурсу, ні закачати його до сховищ, ні перепродати на європейському ринку. Очевидно, що виконати умови контракту було неможливо – через що почав накопичуватися наш перед Росією борг, який країна-агресор оцінила у колосальні 50 млрд доларів.

Поставити крапку в цій історії мав Стокгольмський арбітраж. Він став найбільшим комерційним арбітражем в історії. Адже взаємні претензії двох компаній склали близько 125 млрд доларів. Це загрожувало банкрутством як "Газпрому", так і "Нафтогазу".

Суперечка тривала з червня 2014 року до лютого 2018 року. Завдяки блискучій роботі української команди суд врешті-решт став на сторону "Нафтогазу", що принесло компанії майже 5 млрд дол. З них 2,56 млрд дол. російська сторона мала виплатити грошима. Ще 2,1 млрд доларів Нафтогаз отримав у вигляді газу, що був поставлений в 2014 році.

"За контрактом на купівлю газу ми відбили позови "Газпрому" на суму понад 80 млрд доларів. Це фактично весь обсяг української економіки. Тобто якби ми програли, то "Нафтогаз" виявився би банкрутом, Україна виплачувала б ці борги ще багато років і багато поколінь, – пригадує голова правління НАК "Нафтогаз України" Юрій Вітренко. – Це найбільший у світі комерційний арбітраж. Немає інших прикладів, коли російська сторона — потужна державна корпорація "Газпром" мала заплатити 5 млрд доларів українській стороні. І це ми змусили їх виконати рішення Стокгольмського арбітражу". 

Український видобуток

Роль імпорту газу для України є значущою, та все ж основні потреби ми закриваємо завдяки власному видобутку. За рік країна споживає близько 30 млрд кубометрів блакитного палива. Дві третини з них – близько 20 млрд кубометрів – забезпечують українські компанії державної та приватної форми власності.

Значну частку газу для українського ринку постачає державна компанія АТ "Укргазвидобування", що входить до Групи Нафтогаз. У 2020 році підприємство видобуло більш ніж 14 млрд кубометрів палива. За 10 місяців поточного року "Укргазвидобування" забезпечило 11,37 млрд кубометрів газу. Підприємство підтримує діючий фонд свердловин, щоб уникнути падіння видобутку. Разом з цим, компанія готується розробляти Чорноморський шельф та вже освоює глибокі поклади. Перспектива – десятки мільярдів кубометрів газу.

Завдяки наявності палива власного видобутку вітчизняні домогосподарства отримують ресурс значно дешевше, аніж коштує імпортний газ. За даними консультаційного центру "ГазПравда", у листопаді цінник у різних компаній коливався у межах 7,79 – 13,5 грн за кубометр. Такі ж ціни збережуться і в грудні. 

Державний газ також використовується для обігріву багатоквартирних будинків. Підприємства теплокомуненерго, що опалюють помешкання українців, отримують ресурс за ціною 7,42 грн за кубометр.

То чи потрібен Україні газ з Росії?

Хоч дефіциту блакитного палива і немає, розмови про відновлення поставок газу з РФ не вщухають кожного року. Мовляв, там дешевше – бо Росія пропонує постачальникам довгострокові контракти. А Європа веде всі операції на короткостроковому волатильному ринку.

На момент, коли Україна відмовлялася від російського газу, твердження про вигідність ціни було абсолютно хибним. У І кварталі 2015 року газ з ЄС імпортувався за середньою ціною 304 долари за тисячу кубометрів, тоді як "Газпром" просив на $33 дорожче – $337  за тис. кубометрів. Більше того, придбати цей більш дорогий російський газ не можна було просто так – попри те, що у 2015 році між Україною та Росією ще діяв уже згаданий кабальний контракт.

Кожного кварталу "Нафтогаз" та "Газпром" за участі європейської комісії проводили черговий раунд переговорів і підписували додатковий до контракту документ. Лише тоді постачання газу з Росії ставало можливим. При цьому завжди залишалася загроза, що країна-агресор у односторонньому порядку перекриє вентиль.

Пройшло шість років і Росія спровокувала безпрецедентну енергетичну кризу по всій Європі.

Висушуючи європейський ринок, "Газпром" домігся зростання цін на біржі до рівня майже $2000 за тисячу кубометрів! А середній показник цієї осені тримається на позначці близько $1000 за тис. кубометрів. У той же час Росія укладає контракт з Молдовою, куди закладає ціну 450 доларів. Про "вигідніший" порівняно із ринком контракт з "Газпромом" заявляють і в Угорщині. Тож російський газ –  це виключно політичне ціноутворення.

Та чи є альтернативні Росії ринки, ще не відкриті для України? Однозначно – так. Однією з таких перспектив є ринок Азії, зазначає Юрій Вітренко.

"Йдеться про десятки мільярдів кубічних метрів. Газ з Центральної Азії сам по собі може заповнити всю українську газотранспортну систему", – переконаний Вітренко. За його словами, саме за цей газ Україна спробує боротися з Газпромом, що блокує азійський напрямок, у нових арбітражах.

Також вигоди для української економіки може принести розвиток ринку скрапленого природного газу: спорудження СПГ інфраструктури та прокладання морських маршрутів постачання. За словами співзасновниці Фонду сталого розвитку, народної депутатки VIII скликання Наталі Кацер-Бучковської, це – один з доступних інструментів досягнення енергетичної незалежності.

"Україна має вигідне географічне положення в центрі Європи, розвинуту інфраструктуру газотранспортних та газорозподільних мереж, значний потенціал економічного росту, морську інфраструктуру, безпекову потребу в диверсифікації шляхів поставок газу та гостру необхідність в заміщенні вугільної генерації. Тому держава повинна бути зацікавленою якомога швидше ідентифікувати шляхи поставок СПГ, а також використати можливості розвинути власну інфраструктуру регазифікації скрапленого газу", – каже Кацер-Бучковська.

Перспективний газовий хаб Європи

Працюючи за західними ринковими правилами та маючи низку інфраструктурних переваг, Україна може стати одним з провідних газових хабів Європи. Країна уже зараз може запропонувати партнерам потужну розгалужену газотранспортну систему та найбільші сховища газу обсягом понад 30 млрд кубометрів. Інтерес до вітчизняних ПСГ підтверджують дані за 2020 рік: тоді в українські сховища іноземні трейдери закачали 10 млрд кубометрів газу.

Водночас Росія навідріз відмовляється переносити точку передачі газу із західного кордону України на східний. 

"Наразі немає політичної згоди Російської Федерації щодо перенесення точки. Вони не хочуть додаткового конкурента на європейському ринку. При цьому, наскільки мені відомо, європейські трейдери уже зверталися до "Газпрому" з цього приводу, але отримали негативну відповідь", – наголошує генеральний директор ТОВ "Операторт ГТС України" Сергій Макогон.

Фахівці стверджують, що протидіяти такій позиції РФ потрібно спільними зусиллями західних компаній, Європейської комісії та інших політичних інституцій ЄС. Якщо точка передачі газу буде перенесена, європейські контрагенти Газпрому зможуть самі забронювати транзит через Україну, підкреслює Юрій Вітренко.

"На нашій стороні проблем точно немає, у нас все відкрито і доступно. Той факт, що Газпром це не робить, якраз вказує, що він зловживає своїм домінуючим становищем на європейському ринку, штучно обмежуючи пропозицію і фактично блокує доступ третіх сторін до транзитних газопроводів. Тобто Газпром не грає за європейськими правилами і продовжує використовувати газ як геополітичну зброю проти Європи і проти України", – наголошує голова правління "Нафтогазу".

Перенесення точки на східний кордон важливе не лише для посилення ролі України на ринку Європи, але й для забезпечення енергетичної безпеки всього Європейського Союзу. 

"Для безпеки Європи потрібно, щоб транзит через Україну зберігався – до того часу, як природний газ буде замінений на відновлювані джерела енергії, а це принаймні до 2035 року. Україна – надійний транзитер, готовий запропонувати найконкурентніші умови для транзиту на цей час", – наголошує Юрій Вітренко.

Допоки ж вільного доступу до ГТС України зі східного кордону немає, Росія, переконані фахівці, продовжуватиме тиснути на Захід та нав’язувати їм свій геополітичний проект "Північний потік-2" як безальтернативний маршрут постачання блакитного палива.  

Фінальна мета – енергонезалежність

Енергетика України вже шість років успішно обходиться без газу з Росії. Та можливості значно більші: взагалі відмовитися від імпортного газу, а то й почати експортувати енергоресурс. Для цього потрібно рухатися двома паралельними напрямками – нарощування видобутку та скорочення споживання. Останнє відповідає не лише енергетичним, але й екологічним цілям України.

"Ми розділяємо кліматичні цілі цивілізованого світу – а отже, рухаємося в напрямку скорочення споживання невідновлюваних енергоресурсів, зменшення викидів СО2 та метану. Ще деякий час Європа використовуватиме природний газ як "перехідне" паливо. Але рано чи пізно відмовляться і від цього ресурсу. Коли це станеться? На Заході називають різні цифри: як 2050 рік, так і 2035. Україна повинна готуватися до обох цих сценаріїв. Ключ до кліматичної нейтральності – розумний підхід до декарбонізації економіки та модернізація житлово-комунального сектору", – наголошує голова Федерації роботодавців нафтогазової галузі Віталій Щербенко.

Він зазначає, що потенціал до скорочення споживання газу – величезний. Мова йде про близько 10 млрд кубометрів блакитного палива. Тобто саме стільки, скільки Україна наразі імпортує.

Ще близько 10 млрд кубометрів викопного природного газу можна замінити біометаном та синтез-газом. Україна, як аграрна країна, здатна забезпечити такі обсяги виробництва. Альтернативні гази можна закачувати до газотранспортної системи, адже їх властивості ідентичні традиційному блакитному паливу.

"Україна в ХХ сторіччі була великим експортером газу. Завдяки агресивній російській пропаганді про це, на жаль, рідко згадують. Ми довгий час забезпечували паливом країни Європи і навіть саму Росію! Повернути статус експортера – це насправді питання 3-5 років активної комплексної роботи за всіма напрямками. Всі ці напрямки уже пропрацьовує Група Нафтогаз: збільшення видобутку на нових ділянках, розвиток альтернативних джерел енергії, енергоефективність, ефективне управління підприємствами теплокомуненерго. Впевнений, міжнародні партнери розуміють наш потенціал і будуть готові доєднатися до нас на цьому шляху", – резюмує Віталій Щербенко.

 Текст підготовлений Федерацією роботодавців нафтогазової галузі і публікується в рамках проєкту ФРНГ