"Заморожений" газ: які запаси палива в вітчизняних надрах і коли їх почнуть видобувати

Чому Україні не вистачає власного газу? З роками це запитання стає все гострішим. Особливо, коли ринкові ціни на газ у Європі перетнули позначку в $1000 за тисячу кубометрів. Маємо парадокс: глибоко у надрах України – понад трильйон кубометрів газу. Але тривалий час видобувним компаніям банально не давали до нього доступ. Великі родовища були фактично "замороженими". І це в той час, коли країна прагнула досягти енергетичної незалежності. Чому так сталося, і які перепони для видобутку досі залишаються – читайте в спецпроєкті Федерації роботодавців нафтогазової галузі (ФРНГ). 

У бій ідуть одні старі...

Левову частку газу Україна наразі видобуває із родовищ, які були відкриті ще в 60-80-х роках – Шебелинському, Західно-Хрестищенському тощо. На той час вони були унікальними для всієї Європи й досі залишаються потужним і ключовим для України джерелом власного газу.  

Але за пів століття з них вже видобули понад 1,7 трлн кубометрів газу (або 70-90% від початкових запасів). Ці родовища давно набули статусу виснажених. Тож на зростання видобутку газу на них уже не розраховують. Завдання максимум для старих, виснажених родовищ – утримати криву падіння.

"Якщо за нинішніх умов виснаженості родовищ вдасться зберегти падіння видобутку лише на 5% впродовж найближчих 5 років, я вважаю, що це – прекрасний результат. Але, щоб зростати, потрібно працювати над новими проєктами", – стверджує член Експертної ради дивізіону "Нафтогаз Розвідка та Видобування" Олександр Акульшин.

Експерти пояснюють: виснаження сховищ – цілком природній процес, адже газ є вичерпним ресурсом. Тож Україна мала завчасно готуватися до того й шукати нові газові родовища, які стали би заміною "старим" гігантам.

Але останні 20-30 років робота з вивчення і розробки нових перспективних нафтогазових ділянок була хаотичною. Як наслідок, за останні десятиліття маємо обмаль відкритих родовищ, та й ті – лише дрібні.

Натомість одразу ціла група перспективних ділянок залишалася "в запасі". З різних причин держава довгі роки не передавала їх інвесторам. Тож геологорозвідувальні роботи на площах, які могли би стати новою надією на газову незалежність, не починалися зовсім або переривалася різними форс-мажорами. Роками нові родовища були заморожені і простоювали, хоча за іншого сценарію вже зараз могли би давати газ.

Лише в 2019-2021 роках, коли критичність освоєння нових ділянок стала очевидною, ситуація почала вирівнюватися. Компанії нарешті отримали ліцензії для початку вивчення і розробки перспективних площ. Утім, аби отримати з них суттєві обсяги газу, знадобиться ще 3-5 років важкої праці і вирішення проблем.

Нижче розглянемо, які газові проєкти в країні – найперспективнішні, і коли вони дозволять досягнути енергонезалежності…

Нові ділянки Дніпровсько-Донецького і Карпатського басейну

В Україні на суходолі є два ключових регіони, перспективних на газ і нафту.

Перший – Дніпровсько-Донецький. Він знаходиться на території Полтавської і Харківської областей, а також суміжних – Дніпропетровської, Донецької, Сумської.

Другий регіон – Карпатський (Львівська, Івано-Франківська та частково суміжні області), про поклади якого відомо вже багато століть.

Обидва регіони вважаються вже досить вивченими. Більша частина їх площі вже "нарізана" на ліцензійні ділянки та розподілена між видобувними компаніями.

Утім, далеко не всі площі роздані. У держави ще залишаються досить перспективні території, цікаві газовидобувним компаніям. Їх розподіл довгий час був непрозорим. Конкурси на нові ліцензії у більшості випадків закінчувалися скандалами та звинуваченнями в корупції.

"Найбільш ласі ділянки не так давно йшли невідомим фірмам-одноденкам поза конкурсами. У той же час, наприклад, державному Укргазвидобуванню дозволи навпаки не давали з формальних причин. Лише одна Полтавська обласна рада відмовила понад 60 разів", – згадує генеральний директор "Нафтогазового консалтингового центру" Андрій Закревський.

У 2019 році Держгеонадра навела порядок і впровадила електронну систему аукціонів на нові ділянки. На цих аукціонах почали виставляти справді ліквідні, перспективні об’єкти. Це довела запекла конкуренція, яка супроводжувала нові конкурси.

Наприклад, минулого серпня спецдозвіл на розробку Будищансько-Чутівської площі вуглеводнів держава змогла продати за рекордні 650,5 млн грн. Це у 8 разів більше за стартову ціну. А трохи більше місяця тому вдалося продати Південно-Русанівську – за чималі 304,6 млн грн.

"У 2020 році Будищансько-Чутівська площа стала справжньою сенсацією на нафтогазовому ринку України. Кінцева вартість лоту перевершила наші прогнози, а це позитивний сигнал того, що довіра до галузі відновлюється. Бізнес готовий чесно змагатися за право розробки українських надр та вкладати гроші у видобувну галузь. Є два основні параметри, на яких базується прийняття інвестиційного рішення. Перший — геологія, яка є цікавою та багатонадійною щодо цього об’єкта, і другий — кон’юнктура ринку та регуляторне середовище. Нині в Україні регуляторне поле є привабливим, а кон’юнктура ринку залежить від глобальних світових тенденцій", – розповідає голова Державної служби геології та надр України Роман Опімах.

Окрім того видобувники змогли отримати доступ до перспективних ділянок завдяки механізму УРП – угод про розподіл продукції. Цей формат співпраці держави та видобувних компаній вже довів свою ефективність у інших країнах. За підсумками конкурсів, вітчизняні газовидобувні компанії із грудня 2020 року по листопад 2021 року отримали ліцензії на 11 великих ділянок. За розміром площі ці ділянки співставні з великою частиною усіх родовищ, які розробляє Україна.

Держава також почала вирішувати проблему так званих "сплячих" ліцензій. Йдеться про ті якісні активи, які чиновники часів Януковича передавали невідомим компаніям. Проте не для того, щоб із них видобували газ, а для подальшого перепродажу. Багато з таких ліцензій так і "зависли" на підозрілих юридичних особах і теж фактично "заморожені".

РНБО взялося розібратися в цій проблемі – деякі ліцензії вже навіть повернули в державний фонд. Фахівці сподіваються, що ця робота буде продовжена і перспективні ділянки знайдуть порядних власників, які почнуть з них видобувати.

"Якби Україна не зволікала та передала перспективні ділянки видобувним компаніям раніше, то ми могли би вже сьогодні отримувати з них газ. Наразі ж треба запастися терпінням і працювати. А всі зацікавлені сторони мають докласти максимум зусиль, щоб не допустити тих чи інших затягувань, мінімізувати наявні перешкоди, щоб перетворити "заморожений" газ на такий, який обігріватиме наші домівки", – зазначає виконавчий директор Асоціації газовидобувних компаній України Артем Петренко.

Юзівська площа

Юзівська площа – це найбільша за площею ділянка в Дніпровсько-Донецькому басейні, в Донецькій і Харківській областях. Близько 10-ти років тому інтерес до неї проявив світовий гігант Shell. Компанія виграла конкурс й отримала право вивчати та розробляти цю ділянку. Окрім виробничих планів, Shell планувала інвестувати $2 млн у соціальні проекти у Харківській та Донецькій областях, деякі з яких реалізувала у 2014 році. Але вже у 2015 році вийшла з проекту. Серед основних причин виходу експерти вказують на початок війни на сході України та тиск на компанію зі сторони Росії.

"Думаю, що не обійшлося без серйозного тиску з  боку Росії, коли ця компанія зайшла у розробку нетрадиційного газу в Україні. Росіяни розіграли традиційну схему "батога" і "пряника". Через вторгнення в Україну РФ підвищила ризики видобування газу на сході Україні і таким чином фактично вигнали їх звідти —  це "батіг", а потім запропонували "пряник" — участь у Північному потоці 2", – говорив тоді Михайло Гончар, президент Центру глобалістики "Стратегія XXI".

Механізмом тиску стала пропагандистська кампанія. На адресу Shell лунали звинувачення, які базувалися на тому, що компанія начебто планувала видобувати так званий "сланцевий" газ. У гаслах пропагандистської кампанії лунали погрози, що видобуток сланцевого газу, зокрема методом гідророзриву, впливає на зростання онкохворих у регіоні, несе непоправну шкоду екології унікального природного середовища Донбасу. Проте жодне геологічне дослідження так і не підтвердило наявність сланцевих товщ на території Юзівської площі.

"Коли прийшов Shell, він отримав величезний опір від проросійських сил. Хоча в тій же Росії проводяться десятки тисяч гідророзривів пласта. Як наслідок, з початком війни на Сході України Shell послався на форс-мажорні обставини й пішов геть", – нагадує Андрій Закревський.

Далі доля перспективної ділянки опинилася в судах, які затягнулися на роки. Як наслідок, протягом останніх 7-ми років вона теж фактично була "сплячою". І її багаті надра жодним чином не використовувалися. Лише наприкінці 2020 року держава зайнялася вирішенням цієї проблеми. Цього разу діяли чітко і прозоро – Юзівську площу передали в розвідку та видобування державному Нафтогазу, продавши права на відповідну юридичну особу.

Нафтогаз активно включився в роботу й зібрав необхідну геологічну інформацію. Вже на початок осені компанія планувала приступити до перших польових робіт. Починати вирішили з відновлення старих, раніше ліквідованих свердловин. Там таких вистачає. Адже за радянських часів у тих місцях уже видобували газ. З допомогою сучасних технологій цей видобуток можна відновити і з великою ймовірністю отримати новий приплив газу. А згодом Нафтогаз планує пробурити й нові свердловини.

Та державна компанія зіткнулася з такою ж протидією, як колись і Shell. Російські пропагандисти вдалися до перевірених часом прийомів, щоб дискредитувати ідею видобування вуглеводнів на Донбасі та не дати Україні зміцнити газову незалежність.

"Антисланцеві" матеріали у ЗМІ спочатку з’являються на ресурсах так званих ДНР і ЛНР, а потім "перетікають" в деякі українські медіа. Далі їх тиражують у соціальних мережах та розповсюджують серед місцевого населення. Так, на початку січня 2021 року, коли Нафтогаз оголосив про придбання прав на ТОВ "Надра Юзівська", з’явилися десятки новин зі схожими заголовками: Экологическая катастрофа без лишнего шума, "Сланцевый геноцид" развязан: как Украина превращает Донбасс в пустыню, Киев устроит экологическую катастрофу на Донбассе, развернув добычу сланцевого газа на оккупированных территориях.

"Вони протидіють залученню, у першу чергу, державної компанії. Та й приватникам теж дістається. Люди не розуміють, що від видобутку нафти й газу залежить наша енергетична безпека, коли їх лякають "двоголовими телятами", – констатує Андрій Закревський. – Хоча технології видобутку, якими лякають місцевих, уже застосовувалися і на Донеччині, і на Луганщині (і приватними, і державними компаніями) ще з середини минулого сторіччя. І ніяких проблем не було".

Буквально за декілька місяців ситуацію розігріли настільки, що коли Нафтогаз прийшов з наміром розповісти Святогірській громаді про плани своєї роботи і заплановані соціальні проєкти, люди навіть не захотіли слухати.

Нав’язані міфи і страх перед невідомим переважили аргументи щодо необхідності видобутку власного газу для країни і значних податкових надходжень для самої громади.

"У нас є приклади, коли села звуть нас як інвесторів, щоб ми реалізовували свої проєкти. Адже це означає розвиток для них. Тоді як екологічні ризики значно перебільшені. Більшість з них — щодо зникнення води, осідання землі і т.д. — це просто міфи", — переконував мешканців Святогірської громади Євген Баранов, співробітник ТОВ "Надра Юзівська".

Як наслідок, Нафтогаз досі не може отримати доступ до тамтешніх земельних ділянок і вже втратив кілька місяців часу. Хоча за інших умов міг би отримати перший газ із нових свердловин уже на початку 2022-го.

Ділянки у Чорному морі

Окрім суходолу, вітчизняним газовикам вистачить роботи й на морському шельфі. Вони мають амбітні плани з повернення в Чорне море.

Саме повернення, адже Україна почала видобувати газ у Чорному морі ще в 1974-му, з відкриття Голіцинського родовища. З того часу вітчизняні спеціалісти набули значного досвіду і напрацювали серйозну виробничу базу, а видобуток сягнув майже 2 млрд куб. м газу (на 2013 рік).

Після окупації Криму видобуток на морських ділянках також було втрачено – росіяни відібрали і самі ділянки, і бурові платформи. З 2014-го по 2019 роки з родовищ, які належать Україні, Росія незаконно видобула 10,4 мільярда кубометрів газу.

Та перспективні ділянки на контрольованій Україною території в морі ще є. Серед них два великих блоки – Дельфін та Скіфська площа. Обидва також мають свою історію, в якій є ті самі невдалі конкурси, судові тяганини, міжнародні інвестори, які прийшли та пішли. І результат той самий – протягом багатьох років їх розвідка та освоєння так і не зрушилися з місця.

Нещодавно держава зробила рішучі дії, аби змінити ситуацію. Адже один лише шельф може кардинально змінити вітчизняну енергетику.

"Україна має величезний, але досі нереалізований потенціал з видобутку природного газу, зокрема на чорноморському шельфі. За різними оцінками, його запаси можуть сягати до 300 млрд кубометрів. А прогнозований річний видобуток з майбутніх свердловин на шельфі може сягати 10 млрд кубометрів. Реалізація такого потенціалу лише одного шельфу Чорного моря здатна перетворити Україну з імпортера на експортера газу", – наголошує голова Федерації роботодавців нафтогазової галузі Віталій Щербенко.

На щастя, роботи над реалізацією потенціалу шельфу вже розпочалися. Наприкінці 2020-го року Кабінет Міністрів надав Нафтогазу виключне право на розробку морських ділянок. Завдання компанії – провести додаткове геологічне вивчення шельфу, підтвердити економічну доцільність проєкту та прибрати інші перешкоди для видобутку газу "на морі" – тобто, виконати так званий дерискінг.

"Передача ділянки Чорноморського шельфу Нафтогазу України було єдино можливим варіантом. Дане рішення можна назвати оптимальним за обставин контролю Росією значної частини морського простору в північно-західному секторі Чорного моря", – вважає президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар.

Після дерискінгу Нафтогаз розраховує залучити міжнародних інвесторів і партнерів. Адже повноцінне освоєння шельфу – це надскладний проєкт, що потребує мільярдних інвестицій, нових технологій, сучасного досвіду й експертизи.

Освоєння морських ділянок зазвичай займає на 2-3 роки довше, аніж сухопутних. Але Нафтогаз розпочав роботу в найкоротші терміни – уже у вересні 2021 року розпочалися підготовчі роботи до геологічного вивчення ділянок, а згодом – 3D сейсмічні дослідження. Далі слідуватиме етап інтерпретації отриманих у ході геологорозвідки даних, а наприкінці 2023 року – на початку 2024 року планується розпочати буріння першої свердловини. Через п’ять років планується отримувати газ у промислових масштабах.

Скільки ще чекати

Отже, газ в українських надрах є, і його багато. Держава за останній час зробила дійсно великі і суттєві кроки, щоб використовувати ці ресурси на користь країни. Але ефект не може бути і не буде миттєвим. Газовидобування має свій технологічний цикл, який займає від 3 років на суходолі та від 5 років на морі.

"Нафтогазовидобувний бізнес є надзвичайно ризикованим і довготривалим у часі. Миттєвого результату, тобто швидкого нарощення газовидобутку не буває. Від моменту, коли компанія отримує спеціальний дозвіл на користування надрами до моменту видобутку перших кубометрів газу, їй потрібно здійснити низку заходів, які передбачені затвердженою програмою робіт. Спочатку збирається геологічна інформація і проводиться її аналіз. Далі, на ліцензійній ділянці здійснюється 3D сейсміка, до слова, впродовж року є лише кілька місяців, коли можна проводити такі дослідження. Після їх проведення відбувається інтерпретація даних і обираються точки для майбутнього буріння. Далі компанії потрібно провести ОВД (оцінку впливу на довкілля), що займає 6 місяців, а також оформити земельну ділянку", – пояснює Артем Петренко.

За словами фахівців, практика показує, що це доволі складний і довготривалий процес. Лише після того, як пройдено всі етапи, розпочинається буріння свердловини, що триває щонайменше пів року. І в разі успішного буріння (а за статистикою лише кожна третя пробурена свердловина є продуктивною) компанія може розпочати комерційний видобуток газу.

Утім, у середньостроковій перспективі Україна має хороший шанс нарешті позбутися залежності від імпортного газу. Експерти сподіваються, що цього разу цим шансом таки скористаються.

"Сьогоднішня ціна на газ – це можливості для українських видобувних компаній зробити прорив та збільшити видобуток. Ми бачимо прорив, який демонструють не лише Укргазвидобування, але й інші компанії. Бурові верстати повністю розписані на наступний рік, спостерігається ажіотаж", – зауважує директор ExPro Consulting Геннадій Кобаль.

Текст підготовлений Федерацією роботодавців нафтогазової галузі і публікується в рамках проєкту ФРНГ